Ще напередодні візиту Петра Порошенка до США з’явилася низка заяв про можливість відміни АТО й запровадження на законодавчому рівні нового формату спротиву російській агресії. Ці заяви збігаються зі словами Держсекретаря США Рекса Тіллерсона про те, що Мінський формат не є єдиним можливим алгоритмом припинення війни. Тіллерсон заявив, що Україна та РФ можуть знайти шляхи врегулювання ситуації навколо Донбасу за допомогою укладання нової домовленості, яка може бути відмінною від Мінських угод. Секретар РНБО Олександр Турчинов раніше заявляв, що нині «антитерористична операція себе вичерпала й настав час, коли її варто завершити». Турчинов вважає, що нині необхідно встановити «новий формат», що дозволить захистити українську територію від так званої гібридної війни.
«День» вже писав у статті «Новий формат» замість АТО — що це?» (№100 за 13 червня 2017 р.) про те, якою могла б бути державна стратегії щодо не просто припинення війни, а саме деокупації всіх територій України. Очевидно, що справа ця не може бути вирішена «бліцкригом». Голова Верховної Ради України Андрій Парубій повідомив про те, що секретар РНБО Олександр Турчинов під час засідання фракції «Народного фронту» оприлюднив концепцію законопроекту про деокупацію окремих районів Донеччини та Луганщини. Ця концепція має запровадити альтернативу АТО. Парубій наголосив, що йдеться лише про концепцію майбутнього законопроекту. Сам текст документу поки що відсутній. Відома лише назва — «Про особливості державної політики з відновлення державного суверенітету України над тимчасово окупованою територією Донецької та Луганської областей України».
«Питання зміни формату оборони надзвичайно важливе, і судячи з того, що воно піднімається на найвищому рівні, вкрай нагальне, — коментує «Дню» співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій МЕЛЬНИК. — Це питання підняло також стратегічну тему комунікації між владою і суспільством. Поява частини інформації без детального пояснення, що саме збирається робити влада, лише заплутує суспільство та провокує появу різного роду тлумачень, які далекі від реалій. Ці дискусії тривають навколо законопроекту, який мало хто бачив. На мою думку, навряд чи в цьому документі з’явиться відповідь на те, як саме домогтися деокупації Донбасу й Криму та, зрештою, припинення війни. Але є два аспекти. Перше — це необхідність на законодавчому рівні закріпити факт того, що РФ — є агресором проти України і території частини Донбасу та Криму є окупованими. Це важливий крок із приведення юридичного визначення до норм українського та європейського законодавства».
«Другий момент, який викликає занепокоєння, — це те, що Президенту мають бути надані повноваження щодо застосування сили, — продовжує експерт. — На моє глибоке переконання, у Президента є достатньо визначених повноважень щодо керівництва ЗСУ й оголошення воєнного стану. Немає сенсу вигадувати якісь юридичні альтернативи, адже в законодавстві й без того все чітко визначено. Конституція вимагає від Президента відповідних дій не лише під час факту агресії, а й у разі загрози нападу. Ми ж маємо очевидний факт агресії. Тому питання воєнного стану та низки інших заходів стояло вже в 2014 році. В статті 6 Конституції чітко прописаний алгоритм дій. Якщо є загроза агресії чи її факт, то Президент має скликати РНБО й подати проект указу до Верховної Ради, а парламент, відповідно, ухвалює рішення у позачерговому порядку. Існує ще один міф щодо того, що начебто ми не можемо оголосити війну проти РФ. Насправді йдеться не про оголошення війни РФ, а про декларацію стану війни».
Відсутність конкретики з вуст представників влади і періодичні вкидання інформації щодо деокупації Донбасу або реінтеграції окупованих територій, що поєднується із правовою дезорієнтацію наявності війни чи просто локальної боротьби із терористами, стимулюють появу різного роду тлумачень. Цей факт лише підкреслює відсутність ясної стратегії щодо оборони держави і відновлення контролю кордонів з боку влади.
«З самого початку треба було обирати зовсім інший формат відносин з ворогом, — говорить «Дню» юрист-міжнародник Володимир ВАСИЛЕНКО. — Де-факто Україна вела і веде війну в порядку самозахисту від агресії, спираючись на положення статті 51-ї Статуту ООН. Ця стаття передбачає право будь-якої держави на індивідуальну й колективну самооборону від вторгнення. Війна РФ проти України вже в лютому 2014-го року підпадала під усі ознаки агресії, відповідно до резолюції Генасамблеї ООН 1974-го року «Про визначення агресії». Але 14 квітня 2014-го року виконувач обов’язків Президента України Олександр Турчинов видав указ про запровадження так званої АТО на основі Закону України «Про боротьбу з тероризмом». У цьому указі зазначалося, що АТО буде виконуватись із застосуванням ЗСУ. Це було досить дивним формулюванням. Насправді вже тоді мала місце збройна агресія РФ проти України, а не якісь окремі терористичні акти. Тому треба було посилатись не на Закон «Про боротьбу з тероризмом», а на Закон «Про оборону» від 1992-го року. Статті цього Закону повністю відтворювали визначення нападу відповідно до згаданої резолюції Генасамблеї ООН. Всі дії РФ підпадали під неї. Згідно із законодавством України, ситуація 2014 року не просто давала право, а й зобов’язувала владу ввести воєнний стан. Це, зокрема, передбачала стаття 4 Закону «Про оборону».
«На жаль воєнний стан не було запроваджено, — продовжує експерт. — Внаслідок цього склалася ситуація, коли одна частина нації віддавала життя найкращих своїх представників на фронті, а інша дивилась на війну, як на спектакль по телебаченню. До того ж воєнний стан на сході України було запроваджено де-факто. Думаю, формально воєнний стан не було запроваджено тому, що Президент вирішив змінювати Конституцію, що не можна робити в умовах запровадження стану війни. Водночас керівництво держави вжило серйозних заходів щодо відновлення обороноздатності країни. Хоча передусім величезну роль у відбитті збройної агресії РФ проти України зіграли добровольчі формування українців. Однак незапровадження воєнного стану стало на заваді мобілізації всіх ресурсів держави й суспільства для відсічі збройної агресії РФ. Не було вжито належних заходів для придушення російської агентури та діяльності «п’ятої колони» РФ в Україні. Окрім того, не було створено міжвідомчого органу, який би підготував консолідовану претензію України, як держави, що зазнала агресії, до РФ, як держави, яка вчинила такий акт проти України».
«Такий документ поставив би крапку щодо спекуляцій на тему: це внутрішній конфлікт чи зовнішня агресія і започаткував би процес реалізації міжнародно-правової відповідальності РФ за агресію проти України, — додає Володимир Василенко. — Треба чітко визначати, що РФ здійснює проти України збройне вторгнення, а Україна здійснює самозахист. В цих умовах Україна має право, а влада повинна запровадити воєнний стан і здійснювати разом із міжнародним співтовариством системні і масштабні міжнародно-правові санкції проти РФ. Слід однак звернути увагу на той факт, що запровадження воєнного стану юридично унеможливить проведення в Україні виборів».
Заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб Георгій ТУКА в коментарі «Дню» висловив наступну позицію: «Запровадити воєнний стан на четвертому році війни — цілком реально. Застосування Збройних сил не передбачено Законом «Про боротьбу з тероризмом». Це є юридичною неузгодженістю. У законі про запровадження воєнного стану взагалі нічого не йдеться. Для цього існує окремий закон. Чому зараз піднялась така істерика навколо цього питання — мені не зрозуміло, адже воєнний стан можна було запроваджувати й раніше. Для чого тоді приймати якийсь окремий закон? Головним мотивом невведення воєнного стану було те, що, згідно із чинним законодавством, введення воєнного стану передбачає неможливість проведення виборів. У новому законі, який, можливо, буде прийнято, є ідея запровадження деяких фрагментів закону про воєнний стан. Зокрема, йдеться про утворення об’єднаного оперативного штабу, якому буде підпорядковуватися зокрема військово-цивільній адміністрації. Але водночас залишається дотримання всіх громадянських прав, серед іншого — й проведення виборів. Особисто я зараз не бачу доречності у введенні воєнного стану. Вважаю, що необхідно вдосконалити законодавство щодо військово-цивільних адміністрацій, і цього вистачить».
Щодо заяви Георгія Туки на початку року про можливість деокупації Донбасу вже цього року, останній відповів, що ситуація змінилася не на нашу користь. Змінилася вона зокрема через запровадження так званої блокади, внаслідок якої Україна фактично відмовилась від десятків власних підприємств на окупованій території. Тука вважає, що влада в цьому питанні продемонструвала свою «беззубість».
Позиція РНБО щодо «блокади» є не ініціативою, а запізнілою реакцією вже після того, як Україна втратила контроль над частиною території, потім низкою підприємств, наявності в обігу на окупованій території рубля тощо. На жаль, відчувається відсутність ясної стратегії поведінки влади щодо окупованих територій та протидії агресору, що стимулює появу в суспільстві суперечливих ініціатив. Більш конкретні перспективи політики влади щодо окупованих територій ми, можливо, почуємо після зустрічі Петра Порошенка із Дональдом Трампом. Українці бажають відчути відповідність слів і — нехай навіть непопулярних — справ та кроків влади. Тим більше в умовах війни.
