У дитинстві нас усіх вчили бути чесними, справедливими, добрими, щирими. Нам прищеплювали любов до знань. Нас виховували на прикладах мужності і благородства. Ми вірили! Вірили людям, вірили в казки, в чарівників, у диво. Вірили, що добро завжди перемагає зло!
І ось ми виросли. І життєві пріоритети тих, хто вершить долю країни, вступили в дисонанс з тими принципами, які закладалися в більшість з нас у дитинстві. Але ми, як діти, обманюючись, продовжували вірити і чекати дива від тих, хто бреше. 27 років у брехні, обкраданні, у стандартах спотвореної моралі!
Дуже в багатьох людей з’явилося відчуття безвиході і якоїсь надламаності. Список кандидатів на головний пост країни викликав усмішку і жаль. Здавалося, що в Україні ще не народився той, хто зможе, хто гідний очолити країну. Особисто мені хотілося голосувати «проти всіх», але таку графу прибрали.
І раптом у цьому нескінченному списку з’являється особа — Ігор Петрович Смешко. Ті, чиїм вибором став Смешко, давно виросли із «штанців» порожніх обіцянок, словоблуддя і нескінченних гасел. Ми зголодніли за інтелектом, чесністю і реальним справам. Його меседжі прості, зрозумілі й при цьому глибокі за своїм сенсом: об’єднуватися довкола ідей, а не вождів; привести до влади аполітичних професіоналів; побудова демократичного суспільства; відродження середнього класу; чітке бачення стратегії розвитку процвітаючої держави тощо.
У мене, як і в багатьох інших людей, з’явилося чітке розуміння, що змарнувати такий шанс непростимо. Бачачи, що він абсолютно обмежений в доступі до центральних телеканалів, і розуміючи, чому, ми почали діяти. Викладали на своїх сторінках у Facebook інтерв’ю з ним, публікації про нього, його цитати. Але головне — дуже багато особистих розмов із людьми. Щодня інформували, аргументували, переконували. Коли ти на 100% переконаний сам, переконувати інших не так вже й складно, тим паче, коли йдеться про Ігоря Петровича. Його біографія та інтерв’ю переконують будь-яку помірковану людину. Треба просто вміти чути і не намагатися шукати чорну кішку в темній кімнаті, в якій її немає. Пізніше в тому ж таки Facebook побачили публікацію Юрія Базяка, який у Білій Церкві організували штаб І.П. Смешка. Ми самі прийшли до штабу, взяли брошури з біографією, з передвиборчою програмою, газети і почали роздавати людям. Цієї літератури було не дуже багато. До кожної брошури ставилися як до цінності. Варіант «до першої урни» особисто нас з моєю близькою знайомою Аллою Синявською не влаштовував категорично, тому давали лише тим людям, які справді хотіли знати й читати. Роздавали скрізь: на ринках, на автовокзалі, з якого їдуть автобуси до сіл, у магазинах, в дитячих розвивальних центрах роздавали батькам діток, які там займаються, у школах, в музичних школах, у дитячих садках. Моя мама у 78 років роздавала ці брошури не лише по місту, а й навіть їздила до навколишніх сіл, після чого радісно повідомляла, що і там тепер за Смешка.
Було постійне відчуття того, що треба встигнути. Треба встигнути розповісти людям. 28 березня ми з Аллою пройшли понад 11 км містом, роздаючи брошури і спілкуючись з людьми. Основна частина людей, коли бачили, про кого ці брошури, із задоволенням брали, і не лише для себе, а й для сусіда, брата, знайомого. Нам люди з радістю казали: «Ну, нарешті ви з’явилися!», «А в нас вся сім’я за нього голосуватиме!», «Лише на Смешка вся надія!»
Я відправляла літературу своїм друзям і родичам до інших міст, де не було штабів. Багато відповідала, як правило, на одні й ті ж самі запитання про рейтинги і на ті, які активно почали вкидатися в інформаційне поле, тільки-но відчули, що популярність Смешка набирає серйозних обертів.
Увечері, напередодні дня тиші, у нас удома ще залишалося штук 70 тоненьких флаеєрів з короткою біографією. Дивлюся на них, і совість мучить. Таке відчуття, ніби когось шансу позбавляєш. Того вечора я говорила з багатьма молодими людьми і була приємно здивована їхніми міркуваннями. З двома хлопцями розговорилися на автобусній зупинці. І в цій вечірній тиші нас мовчки слухали всі, хто тієї миті був там. До речі, потім ці хлопці й допомогли мені роздати штук 20 флаєрів, що залишилися. Поширена думка, що вся молодь за Зе, так само неправдива, як і 2—3% за Смешка в горезвісних рейтингах.
Тут, у Білій Церкві, Ігор Петрович Смешко був у всіх на вустах. Ті, хто про нього не знав, після того, як отримували інформацію, самі починали розповідати своєму оточенню.
Результатом такої діяльності стали голоси 15 632 білоцерківчан, що становило 15,50%!
Я переконана, що за злагоджених командних дій позитивних, енергійних і переконаних у перемозі людей в усіх містах України можна досягти значно більших результатів.
З повагою, Лариса ОМЕЛЬЧЕНКО, матуся двох чудових діток, підприємець, тренер-консультант із ЗСЖ (м. Біла Церква)
