Головною сенсацією парламентських виборів стали не відсотки партій, які в основному співпали з даними соціологів, а результати голосування на мажоритарних округах. Остаточні цифри ще будуть оголошені, але з усього видно, що саме завдяки переможцям на округах, президентська партія «Слуга народу» може самостійно сформувати більшість у Верховній Раді. Якщо б два місяці тому парламент змінив виборчу систему на стовідсотково пропорційну, як того хотів Володимир Зеленський, то монобільшість у ВР він би не мав. Але в даному разі, як бачимо, стара система зіграла йому на руку. В свій час змішану виборчу систему використовували і Кучма, і Янукович, і Порошенко.
На момент підготовки номера, ЦВК обробило 70% електронних протоколів по багатомандатному виборчому округу, які свідчили про такі результати: «Слуга народу» — 42,7% (матимуть 122 мандати); «Опозиційна платформа — «За життя» — 13% (38); «Європейська солідарність» — 8,4% (24); «Батьківщина» — 8% (23); «Голос» — 6,1% (18). Решта партій не долають п’ятивідсотковий прохідний бар’єр. А тепер додамо скільки кандидатів від цих партій перемогли на мажоритарних округах: «Слуга народу» — 128 (усього разом — 250 мандатів); «Опозиційна платформа — «За життя» — 7 (45); «Європейська солідарність» — 2 (26); «Батьківщина» — 3 (26); «Голос» — 2 (20). Серед мажоритарників також перемагають 49 самовисуванців та 8 кандидатів з інших партій.
Які особливості цих виборів і глибинні причинно-наслідкові зв’язки? Перше — в Україні ще ніколи парламентські вибори не проходили влітку. Звідти прогнозована низька явка — на дільниці прийшло майже 50% виборців.
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»
Друге — методи ведення передвиборчої кампанії, особливо на округах, мало чим відрізнялися від попередніх перегонів: гречкосійство, кандидати-клони, «чорний піар», засилля зовнішньої реклами... Але є і відмінність, головна з них — діджиталізація, як прийнято останнім часом називати процес використання електронних ЗМІ, соціальних мереж, YouTube-каналу в передвиборчій кампанії. Зеленський і його команда це продемонстрували як ніхто досі. І отримали результат. До речі, так звана «Партія Шарія» — ще один приклад. Старі методи ведення кампанії цього разу спрацювали мало.
Третє — друге місце «ОПЗЖ», яка відкрито ототожнювала себе з Путіним і Росією, говорить про те, що на шостому році війни в Україні є частина людей, які готові підтримувати агресора. Особливо в прифронтових областях. Це, в тому числі, результат інформаційної політики, точніше її відсутності з боку держави. Сумно, тому що це фактично означає відмова від незалежності.
Четверте — завдяки прийнятому за минулої каденції закону, який передбачає державне фінансування партій, за 2016—2019 роки із бюджету на діяльність політсил виділено майже 1,5 млрд грн. Левову частину коштів отримали партії, які не потрапили у нинішній парламент («Народний фронт» Радикальна партія Олега Ляшка, «Самопоміч», «Опозиційний блок»). Після цих виборів кошти також отримуватимуть партії, які не потрапили до парламенту, але набрали 2% голосів виборців. А це, плюс до тих, хто пройшов до ВР, такі партії: РПЛ, «Сила і честь», «Опозиційний блок», «Партія Шарія», ВО «Свобода», «Українська стратегія Гройсмана».
П’яте — результатом голосування українці фактично підтвердили ту оцінку, яку вони дали під час президентських виборів. Висока підтримка Зеленського і «Слуги народу» — це результат деградації старої політики і політиків. Здебільше виборці, навіть на мажоритарних округах, голосували не за конкретну людину, а за його приналежність до СН.
«...Я сказала, (але без особливого відгуку): еліта втратила вплив на народ. Це було 20 років тому. А виборами 2019 закінчується час створення олігархату, його найбільш відвертої фази і великого «розподілу». Що починається? Час «піраній»? Революція? Контрреволюція? Чи банальний повтор, але ще на нижчому рівні?.. Чим цікавіший час для істориків, тим гірше для сучасників. Вибори — це зустріч з реальністю. Тією, яку треба розуміти, і головне, на яку впливати..., а якщо після краху радянської держмашини, побоялись, не хотіли, не вміли займатися станом «мізків», то... я якось писала, зовсім по-простому, за народом, як за городом — треба доглядати. До речі, тепер зрозуміліше, чому на постаменті від «леніна», біля Бессарабки, має стояти Орвел?!.», — написала у себе в ФБ головний редактор газети «День» Лариса Івшина.
Шосте — незрозуміло чого очікувати від нової влади. Який у неї план? Яка стратегія? Одноосібна більшість в парламенті, яку матиме президент, можна використати як в плюс, так і в мінус. З одного боку, це шанс прийняти зміни в країні і провести реальні реформи, а з іншого — небезпека узурпації влади. Хоча керівник «Слуги народу» Дмитро Разумков вже заявив, що українцям не варто боятися узурпації влади. В той же час, одразу після оголошення результатів екзит-полів, Володимир Зеленський відповідаючи на запитання журналістів з приводу можливості дострокових місцевих виборів цієї осені, не виключив їх проведення. За словами експертів, на сьогодні немає підстав для таких виборів.
Отже, що ми отримали — провісник нового чи останній оплот олігархату? Відповідь в руках Зеленського і «Слуги народу».
«ЦІ ПАРЛАМЕНТСЬКІ ВИБОРИ Є ЧЕРГОВИМ ТУРОМ ПРЕЗИДЕНТСЬКИХ ВИБОРІВ»
Iрина БЕКЕШКIНА, директор фонду «Демократичні ініціативи» імені Iлька Кучеріва:
— Ці парламентські вибори є черговим туром президентських виборів. За Зеленського готові були проголосувати більшість ще до того, як там з’явився Разумков. Так і сталося. Нічого не змінилося. У нас взагалі партії лідерського типу, а отже голосують не за членів партії, а за лідерів. Тому в цьому сенсі результат парламентських виборів був майже прогнозований. Але звичайно не прогнозували такої одностайності на мажоритарних округах. На деяких округах працювали не лише «грошові мішки», але й справді достойні люди. Тим не менше все одно там голосували за Зеленського. Я не знаю таких прецедентів в демократичній країні, коли одна партія складала більшість.
Партія — це політична інституція, яка виражає інтереси виборців. А інтереси у виборців різні. В нашому випадку невизначеність в політиці спровокувала голосування спочатку за Зеленського і потім за його політичну силу. Люди багато кого з кандидатів його сили просто не знають. Яка причина цього? Людей просто, як-то кажуть, дістало. Люди хочуть оновлення і швидких, ефективних рішень. Таким чином Зеленський став мрією. Тому маємо справу часто з ірраціональною поведінкою, коли відбувається пошук відповідального, який відповість за всі наші негаразди. Не партія, не мажоритарники в округах, а саме Зеленський. Таким чином буде кого проклинати.
Перші швидкі та ефективні рішення означають, що будуть саджати. Тобто почнуться переслідування. Якщо не будуть саджати, то будуть масово і демонстративно звільняти. Але при цьому є надія, що при повноті влади конкретна сила буде приймати рішення дуже швидко. Нам треба подивитись, хто буде прем’єром — чи то із знайомих, чи то із професіоналів.
