На початку 2015 року серед місцевих політиків, громадських діячів та журналістів у Луцьку були побоювання, що вибори міського голови і міської ради зведуться до протистояння двох політичних «кланів». Проте насправді боротьба за владу в місті виявилася набагато складнішою. Загалом на крісла в міській раді претендують 498 кандидатів від 18 партій.
Нова виборча система змусила партії не лише витрачати кошти на популяризацію своїх брендів, а й шукати ефективну і впізнавану команду. У цьому осередки різних політичних сил мали різні успіхи.
Після прийняття рішення на центральному рівні про неучасть «Народного фронту» в місцевих виборах луцьким фронтовикам довелося балотуватися від БПП-«Солідарність». Таким чином із 42 округів міста пропрезидентська партія висуває лише 25 власних кандидатів, 10 — від «Народного фронту» та 7 — за квотою УДАРу, який зливається із «Солідарністю». Тому персональний склад кандидатів найсильніший саме у цієї політсили. Хоча така «солянка» і має і свої недоліки через внутрішні суперечності, які кандидати демонструють ще під час виборчої кампанії.
Також БПП-«Солідарність» представляє нинішній міський голова Луцька Микола Романюк. У своїй агітаційній кампанії він поки не використовує зовнішньої реклами, роблячи ставку на телебачення, газети і використання службового становища. Про свої наміри балотуватися на пост міського голови Романюк заявив ще на початку 2015 року. І вже із того часу почав готуватися до виборів, будуючи імідж «господарника». Щоправда, у цьому меру суттєво заважають перебої із гарячим водопостачанням в місті та критичний стан більшості тепломереж. Через них у Луцьку не змогли вчасно розпочати опалювальний сезон і тисячі виборці за два тижні до 25 жовтня тихенько клянуть міську владу, мерзнучи у власних квартирах.
Найпотужнішу за розміром залучених ресурсів та видів агітації кампанію веде місцевий осередок УКРОПу. На Волині його очолює один із найближчих соратників Ігоря Коломойського Ігор Палиця. Після відставки із посади голови Одеської ОДА Палиця повернувся на Волинь, де його фонд та політична група «Новий Луцьк» працюють із 2011 року. Для Палиці перемога на місцевих виборах у Луцьку є одним із принципових питань. Тому луцькі укропівці використовують широкий арсенал засобів: від фільмів та телепрограм до офісів розвитку кварталу і масових народних гулянь. Проте вони відчувають суттєвий кадровий дефіцит, порівняно із «Солідарністю». На 42 міських округів УКРОП може виставити лише до 10 потужних кандидатів. Аби компенсувати це, партія використовує технологію перенесення рейтингу Палиці та бренду «Нового Луцька» на список партії.
На міського голову від УКРОПу балотується голова правління фонду Ігоря Палиці «Нового Луцька» Олександр Товстенюк. До 2015 року він був досить не публічною людиною, залишаючись керівником виборчого штабу Палиці та «сірим кардиналом» політичної групи загалом. Проте за особистим рішенням Палиці Товстенюка вирішили висувати на міського голову. Його також намагаються активно пов’язувати із авторитетом Ігоря Палиці за рахунок спільного фігурування на білбордах, у газетах, в сюжетах на телебаченні.
Дещо менші масштаби має кампанія місцевого осередку «Об’єднання «Самопоміч». У їх списку лише 30 кандидатів, тобто партія «закриває» лише 29 із 42 округів Луцька. За словами лідера волинського осередку «Самопомочі» Юлії Вусенко, вони вирішили ставити кандидатів лише у тих округах, де вони проживають. Проте кадровий потенціал осередку дещо підірвав і відхід від нього команди першого заступника міського голови Тараса Яковлева.
Від цієї політсили балотуються досі аполітичні громадські активісти, волонтери, викладачі, підприємці та лише один депутат міськради. Тому вони не мають значного антирейтингу. Проте фінансові ресурси луцької «Самопомочі» відчутно менші за ресурси «Солідарності» чи УКРОПу, тому їм доводиться розраховувати на кампанію «від дверей до дверей» і особисте спілкування із виборцями на вулицях. Власного кандидата на посаду міського голови Луцька «Самопоміч» не має. Та й в міському осередку цієї політсили немає фігури, що має стартові позиції для боротьби із впливовими конкурентами за мерське крісло.
Після досить невдалої кампанії на парламентських виборах 2014 року луцька «Батьківщина» намагається відновити втрачені позиції в місті. Адже під час минулих місцевих виборів у 2010-у саме білосердечні взяли половину мандатів у міській раді. У їхньому списку як впливові бізнесмени, так і молоді активісти без значного політичного досвіду. Група молодих кандидатів розпочали ініціативу «Дорогу молодим!» та позиціонують себе як «нові обличчя». Також використовують досить розвинену мережу первинних осередків у різних районах міста і зовнішню рекламу. Кандидата в мери Луцька білосердечні також не затвердили. У них були претенденти, які мають непогані стартові позиції, — екс-голова ОДА Григорій Пустовіт та секретар Луцької міської ради Сергій Григоренко. Однак для масштабної агітаційної кампанії у міської «Батьківщини» просто немає ресурсів. До того ж окремі лідери осередку мають тісні зв’язки із кандидатом від БПП-«Солідарність» Миколою Романюком.
На крісла в міській раді також претендує специфічна для Заходу України політсила — «Громадський рух «Народний контроль» Дмитра Добродомова. Їх список у Луцькраду очолив екс-лідер «Правого сектора» області Павло Данильчук. Також він балотується і в мери Луцька. У Луцьку «Народний контроль» через кадровий дефіцит зумів зібрати лише 22 із 42 кандидатів по округах. Їх кампанію здебільшого фінансують за допомогою коштів із Києва через білборди, палатки та газети. Ще свій бренд контролери популяризували за допомогою сюжетів на телебаченні про боротьбу із незаконними забудовами і «свавіллям» чиновників. Кандидат в мери від «Народного контролю» Павло Данильчук позиціонує себе як альтернатива «олігархічним» Миколі Романюку та Олександру Товстенюку. Він робить ставку на особисті зустрічі із виборцями та білборди. Проте останніх значно менше, ніж у основних конкурентів. До того ж як альтернатива олігархам себе позиціонують також кандидати від «Громадянської позиції» — Олександра Кралюк, «Свободи» — Сергій Кудрявцев і самовисуванка Оксана Мерещук. Однак їхня агітаційна активність ще менша.
Свободівці для агітації обмежилися білбордами та сітілайтами із рекламою партійного бренду за рахунок бійців АТО із «Легіону Свободи», також кількома бордами окремих кандидатів. Через обмежені фінансові ресурси на кампанію вони теж роблять ставку на КВДД. Проте Луцьк — західноукраїнське місто, де певний відсоток мешканців традиційно голосує за «Свободу» як «свою» партію. На них політсила теж може розраховувати під час цієї кампанії.
* * *
Виборча кампанія у Луцьку не виправдала побоювання «другого Чернігова». Метод грубого роздавання гречки на вулицях і відкритого використання адмінресурсу тут не спрацює. Тому грошовиті виборчі штаби використовують більш «інтелектуальні» методи матеріального заохочення — толоки із встановленням дитячих майданчиків, грантові проекти для мешканців тощо. Це не може не тішити, бо означає, що лучани все ж стали більш «вибагливими» виборцями, ніж під час минулих виборчих кампаній.
