Дискусії з приводу рішення Міжнародного суду ОНН у справі України проти Росії набирають обертів. Увага — це рішення не по суті справи, а в рамках тимчасових заходів за позовом України. Агресор у своєму стилі вже заявив, що «суд без голосування визнав, що претензії України до Росії безпідставні і, відповідно, умови для застосування попередніх заходів відсутні». В Україні набагато більше думок з цього приводу. Для початку — що прийняв суд?
Нагадаємо, 16 січня МЗС України надіслав до Міжнародного суду ООН в Гаазі позов з приводу порушення РФ двох Конвенцій ООН: по протидії фінансуванню тероризму та про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. В результаті Гаазький суд відмовив Україні у затвердженні тимчасових заходів проти РФ за конвенцією щодо заборони фінансування тероризму. Проте у другій частині суд постановив, що Росія повинна утриматися від дій, які не дозволяють кримським татарам мати свої репрезентативні органи, включаючи Меджліс, крім цього, Росія повинна надати доступ до освіти українською мовою в Криму. А також зобов’язав Україну і Росію виконати всі пункти Мінських домовленостей.
19 КВІТНЯ 2017 РОКУ / ФОТО РЕЙТЕР
Представники влади в один голос заявили, що це перемога України. Зокрема у реакції МЗС підкреслюється рішення Суду у частині ліквідації расової дискримінації, а от щодо фінансування тероризму роз’яснюється: «Суд підтвердив наявність спору між Україною та Російською Федерацією щодо застосування Конвенції; Суд визнав дотримання Україною необхідної досудової процедури; Суд визнав наявність своєї попередньої (prima facie) юрисдикції щодо цього спору». В МЗС також підкреслюється, що своїм рішенням у частині необхідності виконання Мінських домовленостей Суд фактично визнав Росії стороною процесу. «Наступний етап — розгляд справи по суті, в рамках якого Україна представить усі необхідні докази для притягнення Росії до відповідальності за порушення своїх міжнародно-правових зобов’язань», — йдеться у повідомленні.
Чи варто очікувати, що Росія виконає рішення суду ООН щодо ліквідації расової дискримінації в рамках тимчасових заходів за позовом України? «Ні, звісно, вона не виконуватиме», — заявив уповноважений президента України у справах кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв (ru.krymr.com). «Попри це, рішення суду має дуже велике значення. Однозначно це — моральна підтримка для тих кримських татар, яких переслідують», — додав Джемілєв.
Перший заступник глави Верховної Ради Ірина Геращенко навела аргументи МЗС і розкритикувала фб-спільноту: «Головна тема стрічки фб — Суд. Пануючі настрої традиційні для українського сегменту фб-прокльони, зрада, всьопропало, всепрограли, гади, подали позов через три роки, поганий позов подали, ну і т.д. Всьо как всігда». Звичайно, позитивні рішення для України потрібно підтримувати і не кричати про зраду там, де немає підстав. Але таких випадків, на жаль, небагато. В даному випадку є як плюси, так і мінуси (про них нижче в коментарях експертів).
Раніше правники вже відзначали, що автоматична згода Москви на її підсудність у Гаазі можлива лише за двома конвенціями, які власне Київ і використав. В інших випадках в даному суді Росія має право не дати згоду на початок арбітражу. Однак проблема полягає в тому, що головна претензія України проти Росії має бути не тероризм і дискримінація, а військова агресія, яка призвела до захоплення Криму і частини Донбасу. Правда потрібно зазначити, що притягнути Росію до відповідальності за агресію складніше. Експерти стверджують, що за статутом ООН, цим займається виключно Рада безпеки, в якій, як відомо, Росія може заблокувати будь-яке рішення. Інше питання, що сама українська влада офіційно так і не визнала війну Росії проти Україну. У нас ніколи не вводився воєнний стан, а досі діє антитерористична операція. Більше того, якщо Крим Верховна Рада визнала окупованої територією, то Донбас — ні.
Отже попереднє рішення Гаазького суду — програш чи перемога? Аргументи експертів.
«Я Б УСЕ, ЩО ТРАПИЛОСЬ, НАЗВАВ МІНСЬКИМ ТУПИКОМ-3»
Андрій СЕНЧЕНКО, голова громадської організації «Сила права», народний депутат V, VI, VII скликань:
— З одного боку, рішення МС ООН є попереднім, але воно задає певний вектор. На мій погляд цей вектор є не на користь України. По Статуту Суд ООН може розглядати суперечки лише тоді, коли сторони згодні на їх розгляд. В даному випадку країни, які ратифікували відповідні міжнародні Конвенції, в самих текстах Конвенцій погодились з юрисдикцією МС ООН по розгляду подібних питань. Тому Україна і подала позов до МС ООН щодо фінансування РФ тероризму та етнічних утисків. Але на мій погляд вже на цьому етапі була припущена стратегічна помилка. Я кілька разів намагався з нашими керманичами на цю тему розмовляти про те, що треба було подавати і позов про окупацію Криму, і позов, який пов’язаний із порушенням РФ Статуту ООН, як країни, яка розв’язала війну проти України. Але позиція нашого зовнішньополітичного відомства, яка є по суті позицією Порошенка, полягає в тому, що такі позови подавати не варто, адже РФ відмовиться від участі в розгляді цих питань. Звичайно РФ відмовилась би, але при цьому саме подання такого позову свідчило б про те, що Україна чітко оцінює все, що трапилось, як порушення РФ Статуту ООН, міжнародних відносин, тощо. Друге. В такому випадку РФ самим фактом відмови підтверджувала б свою неправоту. Це треба було робити обов’язково, але зроблено не було.
Далі. Порошенко заявляє, що у нас АТО і не визнає фактично війну, чим допомагає тим, хто стверджує, що в Україні точиться внутрішній конфлікт. Така лінія поведінки завела нас в черговий тупик. Те, що МС ООН відмовив нам в частині заходів стримування РФ, які пов’язані з фінансуванням тероризму, пояснюється тим, що у нас триває війна, а не фінансування тероризму. Якщо в Україні Порошенко навмисне нав’язує термін АТО, то на Заході у нього немає для цього сил, а від того існує відсутність аргументів. Зрештою це виглядає як серйозний програш.
Ще один момент торкається того, що МС ООН згадав Мінські угоди і це спонукає РФ та Україну виконувати Мінські угоди. Це дуже дивно, адже, знову ж таки, даний Суд може розглядати без згоди двох сторін лише те, що було заздалегідь визначено, як юрисдикція МС ООН. В Мінських домовленостях не було згоди РФ і України на те, що суперечки, які пов’язані із виконанням мінських протоколів мають розглядатись в Суді ООН.
У мене є підозра, що саме українська сторона в черговий раз педалювала тему Мінських угод. Так як деякі пункти з цих угод не проходять через український парламент, то Порошенко вирішив протиснути його через суд в Гаазі. Це не призведе до того, що відбудуться вибори на окупованих територіях, адже суспільство цього не дозволить зробити. Але виникне проблема, бо вийде так, що мовляв Україна не виконує рішення Гаазького суду. Виникає ще одне питання. Якщо Суд вийшов за межі Конвенцій щодо фінансування тероризму і етнічних чисток та пішов по шляху прийняття проміжного рішення, яке зобов’язує виконувати Мінські угоди, то чому тоді цей суд не пішов по шляху, наприклад, рішення, яке б зобов’язувало країни гаранти виконувати Будапештський меморандум? Гадаю це тому, що в позові України до МС ООН або нічого не було написано на цю тему, або набагато менш наполегливо і менш переконливо ніж посили щодо виконання Мінських угод. Я б все, що трапилось, назвав Мінським тупиком — 3.
«#ЗРАДА ЧИ #ПЕРЕМОГА, АБО ЩО СКАЗАВ СУД В ПЕРЕКЛАДІ НА ЛЮДСЬКУ МОВУ»
Андрій ПАСIЧНИК, радник Посольства України в Сполучених Штатах Америки (facebook.com):
1. «Обидві сторони повинні утриматись від дій, які можуть призвести до погіршення спору» — це значить, що і Україні, і РФ заборонено вчиняти будь-які дії, які можуть вважатися порушеннями Конвенції. Це включає зобов’язання і за Конвенцією про боротьбу з фінансуванням тероризму (ФТ), і Конвенцію про ліквідацію усіх форм расової дискримінації (КЛРД).
2. «Обидві сторони повинні виконувати Мінські домовленості», першим пунктом яких є припинення вогню. З припиненням збройного протистояння, автоматично припиняться і масові жертви серед цивільного населення, які спричинені протиправними поставками зброї з РФ.
3. «РФ зобов’язана не чинити перепон діяльності самоврядних органів кримських татар, у тому числі, Меджлісу». При цьому, Суд послався на доповідь міжнародних спостерігачів, які зазначили, що жоден з маріонеткових кримськотатарських органів не є ні репрезентативним, ні легітимним. Тепер РФ повинна придумати як відновити діяльність Меджлісу.
4. «РФ зобов’язана відновити можливість навчання українською мовою на Кримському півострові». В цій частині Суд зазначив, що зменшення україномовного навчання і навчання українській мові відбувається під тиском з боку органів РФ, що становить загрозу завдання невідворотної шкоди правам етнічних українців.
То все ж #зрада чи #перемога? Залежить від реалістичності очікувань і специфіки даної стадії процесу. Вже, здається, з’ясувалося, що у суду немає власної армії, а міжнародні організації, які гарантують виконання рішень суду, інколи пробуксовують. Але тимчасові заходи призначені, додаткові зобов’язання на РФ покладені. А головне — Україна є на даний час ЄДИНОЮ державою у світі яка спромоглася змусити РФ відповідати за свої діяння, при чому, не в стилі «в глаза мнє сматрі», а рівним голосом і без зайвих емоцій. І перемогла, хоч і не з розгромним рахунком. Тому, однозначно #перемога.
П.С. щодо фантомної #зради по тимчасовим заходам за ФТ, яка розганяється в пресі. Я можу поставити себе на місце репортерів які намагаються подати новини по-швидше, але непризначення специфічних тимчасових заходів проти РФ, пов’язаних з ФТ, не значить, що жодні заходи не запроваджені. У рішенні Суду КОЖНЕ слово має значення, і за КОЖНЕ слово відбувається серйозна міжнародно-правова баталія. Оскільки частина описаних вище рішень Суду стосується ФТ, я не буду повторюватись. Тому #зрада_відміняється
П.П.С. Що далі? Суд ухвалить процесуальний графік — хто, коли і що подає, коли відбуватимуться наступні засідання. На найближчі років 1,5-2 усні слухання завершені, настає стадія подачі письмових документів. Хронологічно, Україні дадуть 8-10 місяців на подачу свого Меморандуму (так називається позовна заява), швидше всього, РФ висуне заперечення щодо юрисдикції, що спричинить ще одну попередню стадію процесу — розгляд і вирішення питання, чи існує спір, чи спір стосується конвенцій, і чи сторони виконали усі необхідні досудові процедури. Саме на цій стадії завершилась справа за позовом Грузії проти РФ. Сьогодні, як і у справі Грузії, Суд встановив, що на перший погляд (prima facie), можна дати позитивну відповідь на усі три запитання. Але детальний розгляд цього питання ще попереду. Фактично, як за лаштунками Суду, так і між юридичними командами сторін відбувається битва за кожну літеру і кожен розділовий знак.
«ЗВЕРНЕННЯ ДО МС ООН — ЦЕ ТАКТИКА. А СТРАТЕГІЄЮ МАЄ БУТИ ПІДГОТОВКА КОНСОЛІДОВАНОЇ ПРЕТЕНЗІї ДО РФ ЯК ДЕРЖАВИ-АГРЕСОРА»
Володимир ВАСИЛЕНКО, юрист-міжнародник, суддя Міжнародного Кримінального Трибуналу з колишньої Югославії (2002-2005 рр.):
— Зарано і недоцільно говорити про дане рішення суду в алгоритмі — перемога чи поразка, оскільки воно є проміжним, а не рішенням по суті справи, а також тому що МС ООН ухвалює правові рішення на основі загальновизнаний норм міжнародного права. Це рішення стосується лише тимчасових заходів, покликаних обмежити подальші порушення і унеможливити погіршення ситуації.
В цілому рішення МС ООН можна оцінити в позитивному плані, адже РФ взагалі вимагала суд відхилити прохання України про запровадження тимчасових заходів. Ці тимчасові заходи жодним чином не будуть впливати на подальший розгляд справи по суті. Україна матиме можливість надати додаткові докази для обґрунтування своєї позиції. Я особисто передбачав, що рішення МС ООН на цьому етапі буде приблизно таким.
Подаючи позов Україна діяла за програмою максимум. Але очевидно, що для її реалізації треба проробити серйозну роботу по посиленню доказової бази.
Щодо питання: чи не є рішення МС ООН загрозою для, так би мовити, визнання Криму російським, адже вимога МС ООН до РФ по суті визнає владу Кремля на півострові? Я не думаю, що подібна загроза існує, оскільки цілком зрозуміло, що МС ООН звертається з вимогою до РФ, як до держави окупанта, яка здійснює загально ефективний контроль над окупованою територією. Щодо того, що МС ООН згадав про Мінські домовленості, то тут варто зазначити, що суд лише звернув увагу на необхідність виконання Мінських домовленостей сторонами, а не встановив їхні зобов’язання їх виконувати. Ці сподівання не торкаються в частини тимчасових заходів.
Грузія в 2008 році подавала позов про порушення РФ Конвенції щодо всіх форм расової дискримінації. Україна використала її досвід і це дало свій позитивний результат. Але Грузія звернулась прямо до МС ООН і не виконала умов Конвенції щодо застосування всіх можливих заходів мирного врегулювання перед зверненням до МС. Вона не запропонувала РФ зокрема розпочати переговори. Треба усвідомлювати, що суд не розглядає питання про агресію, а про порушення Конвенції.
Також варто зазначити, що формування консолідованого позову проти РФ, як проти агресора і окупанта, не перетинається із позовами про порушення РФ згаданих Конвенцій. Звернення до міжнародних судових інстанцій стосується порушень лише окремих Конвенцій. Це тактика. А стратегія має полягати в тому, щоб підготувати консолідовану претензію до РФ, як до держави агресора. Це має бути солідний об’ємний документ. Його підготовкою має займатись спеціально створений координаційний орган. Одному відомству це не під силу. Цей координаційний орган або міжвідомча комісія має зібрати всі докази, які свідчать про те, що дійсно має місце агресія РФ проти України. Необхідно юридично оформити ці свідчення, документи, докази. Потім має бути підрахована та шкода, яку спричинила РФ Україні. Повинні бути підраховані збитки, які зазнала держава Україна від заподіяної їй шкоди та втрати внаслідок ліквідації цієї шкоди. Треба зафіксувати всі воєнні злочини, які вчинила російська сторона, із зазначенням особового складу російських військ. До втрат, які має компенсувати РФ, мають відноситись і втрати самої Комісії на свою діяльність. Треба долучити наших західних партнерів, які запровадили проти РФ санкції, і які зазнали втрати внаслідок цих санкцій. Все це лежить в загально визнаних принципах визначення збитків і відповідної суми компенсації, яку має виплатити держава агресор.
Наголошую, що наші західні партнери мають збагнути небезпеку, яку становить поведінка РФ, що спрямована на підрив міжнародного правопорядку. Врешті решт має бути створена антипутінська коаліція на зразок антигітлерівської коаліції з тим, щоб не допустити тих наслідків, до яких призвело в свій час намагання умиротворити Гітлера.
