Незалежно від того, чи збереже за підсумками звіту уряду у Верховній Раді свою посаду прем’єр-міністр Арсеній Яценюк, вже зараз можна зробити певні, вельми невтішні (м’яко кажучи) висновки й відстежити надзвичайно тривожні історичні аналогії. (Причому аналогії ці настільки вже очевидні, що зовсім не обов’язково бути фаховим істориком, аби їх побачити). А паралелі ці такого роду, що мусимо чесно визнати, що просто на наших очах «буяє пишним цвітом» задавнена, ганебна українська хвороба «тригетьманщини».
Про що йдеться? Виговський та, з другого боку, Мартин Пушкар та Яків Барабаш (1658 рік) розпочали з’ясовувати, хто з них більший патріот, українець, оборонець православ’я та щирий козак — і відкрили тим самим двері для вторгнення московського царя Олексія Михайловича; Іван Мазепа та, з іншого боку, його супротивник Семен Палій заходилися з’ясовувати стосунки у силовий спосіб — на велику радість Петру І; Симон Петлюра й Володимир Винниченко геть не сприймали один одного (іноді виникає враження, що ненавиділи) й в запалі боротьби між собою втратили УНР, погубили державність України. Не забуваймо, до речі, що фатальний для визвольних змагань 1919 рік відкрив кривавий шлях проклятим 1932—1933 рокам... Згадаймо ще й про «конструктивну», «теплу» політичну співпрацю Віктора Андрійовича та Юлії Володимирівни у 2005—2010 роках. Хто в підсумку виграв? Самозваний «старший брат». Той самий, хто прагнув і прагне «збирати землі» навколо себе, богоносного.
Отже, скільки можна наступати на ті ж самі граблі, нешановні панове? Чи ви вже геть забули, що влаштували «розборки» між собою під час війни, спричиненої російською агресією? Ви, мабуть, вже навіть не усвідомлюєте, що з’ясовувати, хто зараз в Україні «найбільший патріот» (або ж, з іншого боку, найогидніший корупціонер) — чи той, хто сидить на Грушевського, чи той, хто працює на Банковій — це означає реально працювати на Путіна, підривати та знекровлювати державу за «димовою завісою» ура -патріотичних фраз (скільки вже разів це траплялось у нашій історії! Почитайте бодай Грушевського, хоча, одверто кажучи, закликати вас до самоосвіти — марна річ, у вас зовсім інші цінності й пріоритети). І хотілося б звернути увагу на три міфи, що їх активно насаджують підгодовані вами ЗМІ.
По-перше, казка про «технократичний» (причому аполітичний!) уряд. Достатньо здорового глузду (вірю, що він в українців є), аби збагнути, що в будь-який час, а надто в часи війни, уряд будь-якої країни є політичною інституцією. Це об’єктивно так, і крапка. Не треба маніпулювати людьми. По-друге, «солодка пісня» про те, що санкції от-от обвалять режим Путіна (найбільше, через рік), «холодильник» переможе «телевізор», і все буде ОК. Це неправда (і чесні експерти пишуть про це), бо лише самих санкцій, без жорстких військово-політичних заходів, недостатньо (між іншим, що Бісмарк писав: «Найбільшим ресурсом Росії є воістину безмежна терплячість її народу»). Окрім того, найбільшим, доленосним питанням є зараз таке: на кого, на Україну чи на Путіна, працює зараз час? Фактом є те, що темпи падіння нашої, і так хворої, економіки є на сьогодні більшими, ніж російської. А чинник «промивання мізків»?
Отож, панове, якщо ви хочете цілком заслужити огиду й ненависть власного народу (який, жертвуючи собою, привів вас до влади, й який ви так зневажаєте, оголошуючи щонайменші спроби дати людям хоча б трохи легше дихати «популізмом» й закликаючи українців й далі чекати «економічного зростання», бо бюджет, мовляв, порожній) — ви все робите правильно. Чубіться й надалі між собою. Тільки фінал буде сумним. Не лише для вас (це півбіди), а й для України.
