Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Вiрменiя: безпека, яка вбиває

22 січня, 2015 - 12:25
Вiрменiя: безпека, яка вбиває
ЄРЕВАН, 20 СІЧНЯ 2015 р. / ФОТО REUTERS

Шестимісячний Сергій Аветисян помер у лікарні Гюмрі. Нікого з його родини в живих не залишилося. Хоча за його життя боролися найкращі лікарі як Вірменії, так і Росії. У чомусь смерть дитини стала символічною. Вона начебто характеризує останню межу, яка відокремлює колишні стосунки між Єреваном і Москвою від нинішніх.

Почнемо з того, що вбивство родини Аветисянів, яке шокує, не є першим випадком з військовиками 102-ї російської бази. Були й інші. Вони не викликали особливого резонансу і командирам бази, а також їхнім московським керівникам здавалося, що все обійдеться. Обурення мешканців Гюмрі стало настільки несподіваним, що телевізійні начальники федеральних каналів навіть не відразу дістали команду в якому вигляді подавати таку новину. І було чого дивуватися. Адже значна частина працездатного населення Гюмрі працює на базі, як кажуть, годується за її рахунок. Іншої роботи в місті практично немає, так що, здавалося б, мали  мовчати та й усе. А ось вийшло зовсім навпаки.

Зі всіх союзників Росії Вірменія вважалася найвідданішою і готовою на все за будь-яким сигналом Москви. Вірменія і її політичне керівництво, яка не має спільного кордону з Росією, перебуваючи в географічній напівізоляції, існуючи на межі повномасштабної війни з Азербайджаном, має мало можливостей для маневру. Історично значна частина населення Вірменії розглядає Росію як свого захисника і гаранта існування.

Тут потрібно відзначити той факт, що число вірмен за межами Вірменії вдвічі більше, аніж на Батьківщині. Вплив вірменської діаспори як економічний, фінансовий, так і політичний — великий. У своїй більшій частині зарубіжні вірмени, окрім тих, котрі мешкають у Росії, налаштовані прозахідно і часто по-антиросійському. Особливо великий вплив американської і французької діаспор, серед членів якої є багато заможних і багатих людей. Значна частина бюджету Вірменії формується за рахунок переказів і внесків діаспори.

Цілком зрозуміло, що вірменський істеблішмент фактично розділений навпіл на умовно проросійських і прозахідних. Єдине, в чому вони сходяться, так це в питанні щодо Нагірного Карабаху, хоча абсолютно по-різному бачать шляхи виходу з цієї кризи.

Прозахідні у Вірменії хотіли б послабити силу стосунків з Росією, в яких Єреван перебуває на становищі сателіта без різкої зміни курсу на асоціацію з ЄС на входження до Євразійського союзу.

Проросійські сили за основу беруть безпеку фактично оточеної країни. На їхню думку, яка ретельно культивується у вірменському суспільстві, без протекторату Росії Вірменія пропаде, принаймні, Нагірний Карабах не буде шансів захистити. Відповідно на найближчу перспективу слід рухатися в фарватері великого брата, а там видно буде.

Зовнішня очевидність таких обставин заколисала московських начальників. На їхню думку, Вірменія нікуди і ні за яких умов не подінеться, тому й особливо турбуватися нема про що. Інцидент у Гюмрі буквально висадив сонне московсько-єреванське царство і оголив давно дозрілу проблему з абсолютно іншого боку.

Не варто думати, що вбивство вірменської родини російським дезертиром і є основа і причина кризи. Все набагато складніше і напруженість посилювалася досить давно. Проблеми у вірменсько-російських стосунках розпочалися відразу після початку московської агресії проти України.

Азербайджан розпочав зближення з Росією з весни минулого року, коли анексіоністські тенденції в кремлівській політиці після Криму набули зримих і практичних контурів. Цей процес у значній частині проходив рівнобіжно і навіть синхронно з поліпшенням стосунків між Москвою і Анкарою. Для Білокам’яної останнє є виключно важливим для збереження свого впливу на Близькому Сході. Не менше значення має і лояльне ставлення Туреччини до становища кримських татар у Криму. Через історичні та ментальні причини Анкара вважає себе захисницею кримських татар і складнощі з нею з даного питання Москві абсолютно ні до чого.

Символом певного зрушення Москви у бік Баку слугує продаж Азербайджанові важкого озброєння на один мільярд доларів. Радощів цей факт Єреванові не справив, але що ж проросійський уряд Вірменії міг зробити. Довелося цю гірку пілюлю проковтнути і навіть зробити вигляд, що нічого особливого не сталося.

У більшості серед правителів країн СНД панує буквально паніка перед примарою свого Майдану. Як не дивно це звучить на перший погляд, першим кандидатом на це якраз і є Вірменія. Дуже сильні в країні суперечності і наявний дуже глибокий розлам національної еліти.

Події в Гюмрі наочно показали, що опора на безальтернативність Росії, як гаранта безпеки і територіальної цілісності Вірменії вже не є домінуючою у вірменському суспільстві. Наразі основний гнів протестуючих спрямовано не лише на російську владу, але й на власних вищих урядовців. Проте це не повинно вводити в оману. Як показує практика подібних протестів, їх учасники від приватних проблем швидко переходять до загальних. При цьому вище вірменське керівництво в повній прострації, воно справді не знає що робити. Якось підвищити голос в розмовах із Москвою воно не може, не хоче і відверто боїться. З іншого боку, немає підстав вважати, що все якось відрегулюється.

Наявне певне політичне зрушення у вірменському суспільстві. Нинішнє становище не влаштовує все більше число активних громадян. І якщо наразі вони не виходять на Майдан, то це лише справа часу. Ще один такий випадок — подібний до Гюмрі і президентові Саргсяну в шахи грати вже не доведеться.     

Навіть невелике дистанціювання Вірменії від Росії матиме серйозні геополітичні наслідки не лише для Південного, але й для Північного Кавказу. Замінити Єреван Москві просто ніким і нічим. Нинішнє зближення Першопрестольної з Баку носить недовгочасний і кон’юнктурний характер. У середньотерміновій перспективі із закінченням української кризи настільки бажана Москвою багатополюсність набуде в Азово-Чорноморському регіоні зримі обриси. І зовсім не обов’язково, що країни регіону прагнутимуть під російську захисну парасольку. Навпаки, відцентрові сили, в тому числі, і в Євразійському союзі лише зростуть. Вірменія — останній оплот Росії на Південному Кавказі. Якщо в результаті військових поразок, санкцій, падіння цін на енергоносії та інших проблем Росія послабиться і, як наслідок, змушена буде піти з України, то збудована на сьогодні геополітична конструкція на Південному Кавказі завалиться. І далі почнеться ефект доміно від Північного Кавказу до Центральної Азії. Якщо з російської зони впливу випаде Вірменія, то весь простір СНД перетвориться на декілька рядків у підручнику історії і не більше того!

Є ще один аспект. Війна на Донбасі зажадала від Росії напруження всіх своїх ресурсів. Концентрація їх на українському напрямку призвела до того, що інші не менш важливі складові на периферії російських кордонів залишилися якимись безгосподарними. І це починає впадати у вічі. Ось чому донбасівські сепаратисти отримали наказ і забезпечення для активізації своїх дій. Наразі ж Кремль шукає вихід у глухому куті. Звідси й результат від Донецького летовища до Гюмрі.

Найближчим часом крутого повороту вірменської політики не буде, його слід чекати в середньотерміновій перспективі на майбутніх виборах. Від результату протистояння на Донбасі і розвитку антиросійських виступів у Вірменії залежить геополітичний розклад у вузловій точці дуги нестабільності. Схоже, що на різкі зміни чекати залишилося не дуже й довго.

«ЦЕЙ ЗЛОЧИН СКОЛИХНУВ УСЕ ВІРМЕНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО»

Гагік АМБАРЯН, політолог, Гюмрі:

—  У Вірменії російські війська перебувають починаючи з 1991 року, з того часу, як ця країна проголосила свою незалежність. Вони звідси ніколи не виводилися. Згодом були підписані відповідні договори, згідно з якими ці війська  повинні знаходитися на території Вірменії майже до 2050 року. Ми чудово знаємо, що військова база — це живий організм, там трапляються й злочини, і протиправні дії. Але й досі населення міста Гюмрі до цього ставилося з розумінням. Це не перший випадок, коли російські військовослужбовці скоюють злочини. 1999 року три російські військовослужбовці в п’яному стані відкрили стрілянину в центрі міста, на ринку, внаслідок чого загинули двоє й семеро отримали тяжкі поранення. Згодом російські військовослужбовці потрапляли в ситуації, коли через них траплялися трагічні аварії, вони здійснювали наїзди. 2013 року через недбалість російських військ у передмісті Гюмрі в одному із сіл загинули дві дитини, які підірвалися на міні, яку залишили російські військові після навчань. І всі чудово знали, що всі ці військовослужбовці вивозилися з Вірменії й карали їх на території Росії. Але де проходили суди і які терміни вони отримували, ніхто цього у Вірменії не знав.

Ось це вбивство було занадто жорстоким. По-перше, убили сімох членів однієї сім’ї, всіх людей у цій сім’ї. По-друге, для населення міста Гюмрі й узагалі для всієї Вірменії було трагедією те, що вісімнадцятирічний військовослужбовець підняв руку на дворічну дівчинку й шестимісячну дитину. У Вірменії всього лише вимагають одного, щоб Пермяков був засуджений на території Вірменії, щоб його засудили також за кримінальним кодексом за вбивство на території Вірменії. Найголовніше в цьому. І, звичайно ж, маю сказати, що через неповороткість російського керівництва, недалекоглядну зовнішню політику Росії, у Вірменії здебільшого посилилися антиросійські настрої.

«ВІРМЕНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ВИМАГАЄ ОДНОГО — ЩОБ ЙОГО БУЛО ПОКАРАНО ЗА ВІРМЕНСЬКИМИ ЗАКОНАМИ»

— По-перше, винна в цьому саме Москва, тому що у неї є ідея фікс: вона хоче обов’язково весь кримінальний процес сама проконтролювати, при тому, що російський військовослужбовець Пермяков скоїв наймерзотніший і найжорстокіший злочин на території Вірменії. Москва заклопотана тим, що нібито у Вірменії хочуть заполітизувати всі ці процеси довкола Пермякова. Але повинен сказати, що виною тому — російська сторона, яка абсолютно не хоче йти на взаємні поступки. Вірменське суспільство вимагає одного — щоб його було покарано за вірменськими законами, тому що він скоїв злочин на території Вірменії. Ті заяви російської сторони, що він громадянин Росії, тому має бути засуджений за російськими законами, не витримують жодної критики. Десятки громадян Вірменії скоюють злочини на території Росії, але жодного з них вірменське керівництво не забрало до Вірменії, і їх не було засуджено за вірменськими законами. Наприклад, це стосується Грача Арутюняна, через якого в Підмосков’ї позаминулого року сталась велика аварія, внаслідок чого загинули люди. Або вірмен, які скоїли злочин в Арзамасі. Вони що, несуть покарання на території Вірменії? Їх усіх засуджено, або вони перебувають під слідством на території Російської Федерації і проти них висунуто обвинувачення за російськими законами. Керівництво в Москві має дуже чітко про це знати, що вірменське суспільство прекрасно про це поінформовано, і населення Гюмрі не має наміру терпіти протиправні дії російських військ на території міста. Що стосується антиросійських настроїв, то повинен сказати, що незважаючи на все це, не ставилось питання про виведення російської бази з території Вірменії. Таке питання ніколи не ставилось. І Москва має бути більш гнучкою, зробити все можливе, щоб ця ситуація врегулювалась. Вірменія є єдиним її союзником, на території якої розміщується російська військова база.

Що стосується можливих наслідків цього мерзотного злочину, скоєного російським військовослужбовцем щодо вірменської сім’ї, зараз між російським і вірменським народами існує охолодження. Але через якогось дітовбивця Пермякова, по-моєму, не буде таких глобальних змін у стосунках вірмен і росіян, тому що не «пермякови» визначають взаємини між двома народами. У нас дружні відносини завжди були і будуть, сподіваюся. Але знову заявляю, що для населення Вірменії і Гюмрі важливо, щоб Пермякова було засуджено на території Вірменії і також за вірменськими законами.

Генпрокурор Вірменії вже відіслав листа Генпрокурору Росії Юрію Чайці, щоб Пермякова віддали під юрисдикцію Вірменії, а якщо ж російського солдата не судитимуть за вірменськими законами, це, звісно, згодом завдасть шкоди вірмено-російським відносинам. Оскільки цей злочин неможливо пробачити. Ніхто у Вірменії Пермякова лінчувати не має наміру, його хочуть лише засудити за кримінальними законами Республіки Вірменії і покарати за всією суворістю. Він скоїв дуже тяжкий злочин.

Його скоїла істота, оскільки таку людину назвати людиною неможливо. Для маленького Гюмрі, для вірмен і будь-якої нормальної людини це нонсенс — піднімати руку на дворічну дівчинку, шестимісячну дитину і взагалі вбити дитину. Цей злочин сколихнув усе вірменське суспільство...

Юрій РАЙХЕЛЬ, Наталія ПУШКАРУК
Газета: