Нещодавно в Білорусі відбулися масові «Марші розсерджених білорусів», учасники яких протестували проти так званого податку на дармоїдів. У акції в різні моменти взяли участь від 1 до 3 тисяч осіб, повідомила білоруська служба «Радіо Свобода». За повідомленнями українських ЗМІ було важко зрозуміти, що насправді відбувається в Білорусі. Вони в унісон лаяли владу й хвалили протестувальників. І практично ніхто не запитав себе: а кому вигідна дестабілізація в країні? І чи немає зв’язку між нещодавнім виступом президента Білорусі Олександра Лукашенка по телебаченню з критикою «братської» політики Росії? Ми спробували розібратися, поговоривши з білоруськими експертами, представниками опозиції. А ще нам здалася цікавою точка зору на це російського політика, правозахисника, журналіста Лева Шлосберга.
Останнім часом у багатьох білоруських містах відбуваються масштабні акції протесту проти так званого податку на дармоїдство. Обурення громадян викликав декрет «Щодо запобігання соціальному утриманству», який підписав президент Білорусі Олександр Лукашенко у квітні 2015 року. Згідно з цим документом, громадяни, які відпрацювали за рік менше, ніж 180 днів і не зареєстровані на біржі праці, мають сплатити в казну так званий податок на дармоїдство, який становить 360 білоруських рублів (180 доларів на рік). Так звані листи щастя — повідомлення з вимогою сплатити податок — отримали майже півмільйона жителів Білорусі. Строк сплати податку сплив 20 лютого. За несплату загрожує штраф або адміністративний арешт.
«Дармоїди, ледарі повинні працювати. Хто не платить податки, повинен платити. Мова йде про нероб, яких у нас понад 400 тис. Кожен повинен працювати, приносити користь собі, своїй сім’ї та державі», — пояснив своє рішення президент Білорусі Олександр Лукашенко.
Самі учасники назвали акції «маршами не дармоїдів». На одному з найчисленніших мітингів у місті Гомель демонстранти викрикували гасла: «Я не дармоїд», «Лукашенко, йди» і вимагали повернути чесні вибори.
«ДЕСТАБІЛІЗАЦІЯ Є ВИГІДНОЮ РОСІЇ»
Андрій КАЗАКЕВИЧ, експерт-політолог, головний редактор журналу «Палітычная сфера», директор Інституту політичних досліджень «Політична сфера»:
— Більшість білоруських аналітиків не підтримують версії про те, що за організацією протестів стоїть рука Росії. Хоча повністю відкидати таку можливість не можна. Так чи інакше, дестабілізація є вигідною Росії. Можливість впливати на такі протестні дії стала додатковим важелем тиску на владу за умов фактично кризи відносин, яку ми нині спостерігаємо між Білоруссю і Росією.
Незрозуміло, яким чином Росія може використовувати ці протести з власною метою, оскільки політики, які організовували їх, не належать до проросійського спектру. І загалом гра з протестами може бути досить непередбачуваною. І якщо «марші не дармоїдів» набудуть системнішого чи організованішого характеру, Росія так чи інакше втручатиметься в ці процеси з метою впливати на ситуацію в Білорусі, тому що для них це є дуже важливим, і додаткові важелі тиску на білоруську владу — це те, чого завжди прагнув Кремль.
«НЕВДОВОЛЕНІ ВСІ: І ЧИНОВНИКИ, І НАСЕЛЕННЯ»
Валерій КАРБАЛЕВИЧ, політолог, Мінськ:
— У Білорусі зараз економічна криза, дедалі більше людей втрачають роботу. Замість того, щоб прийти на поміч, платити допомогу з безробіття людям, які опинилися без роботи у складній життєвій ситуації, держава, яка позбавила їх роботи (тому що держава — це головний працедавець), навпаки, вимагає з населення ще й штраф платити. У суспільстві це сприйняли як дуже велику несправедливість.
Я розглядаю варіант того, що президент все ж таки скасує декрет, тому що він викликав невдоволення не лише населення, а й всього державного апарату, який мобілізовано, щоб реалізувати цей декрет.
Фактично ситуація така, що весь державний апарат займається лише виконанням цього декрету, що теж абсурдно. Невдоволені всі: і чиновники, і населення.
«ОПОЗИЦІЯ НЕ ЗАВЖДИ АДЕКВАТНО ВІДЧУВАЄ НАСТРІЙ У СУСПІЛЬСТВІ»
Олександр МІЛІНКЕВИЧ, лідер опозиції, лідер руху «За свободу»:
— У суспільстві накопичилася досить негативна реакція на економічну ситуацію в країні: зарплати значно знизилися: були близько 500 доларів, зараз — 300 доларів, ціни на харчі високі, ще й квартирна плати зросла.
— Не можна сказати, що цього разу акції протесту було організовано статусною політичною опозицією. Вони виникли майже самі по собі, в деяких випадках опозиціонери їх очолили, і люди виходили на них не як в нашій історії, з червоно-білими прапорами, забороненою свого часу символікою незалежної Білорусі, а з сьогоднішніми державними прапорами. Для нас це показник того, що люди виходять протестувати, хоча вони начебто завжди були прихильними до сьогоднішньої влади.
Обурення у людей викликало те, що влада абсолютно не вміє працювати з людьми, особливо на місцях. Важко прогнозувати, що буде далі. Але, гадаю, влада повинна серйозно замислитися над тим, як бути далі.
Опозиція не завжди адекватно відчуває настрій у суспільстві. У Білорусі відбулася певна атомізація. Влада сама по собі, у неї дуже мало каналів комунікації з суспільством. Опозиція теж перебуває в певному гетто. Почасти її загнали туди, почасти вона сама винна, тому що не відчуває пульсу життя. І суспільство. І між трьома групами не вистачає комунікації і взаєморозуміння.
Жыве Беларусь!
Олександр Лукашенко послідовно зберігає незалежність від Володимира Путіна
Лев ШЛОСБЕРГ
...Обмін державними «люб’язностями» між двома країнами триває багато років, Олександра Лукашенка і Володимира Путіна пов’язують складні і суперечливі стосунки. Головне в цих стосунках полягає в тому, що Лукашенко від Путіна незалежний. І це робить Білорусь однією з небагатьох держав колишнього СРСР, яка йде своїм шляхом, будучи поряд із Росією, але не слідом за Росією.
Хоч як парадоксально це звучить за нинішнього прорадянського політичного устрою Білорусі, це дає молодій східноєвропейській державі шанс на справжню незалежність у доволі близькому майбутньому. І не випадково, а абсолютно свідомо.
...Ключове слово для Олександра Лукашенка — «незалежність». Причому, хоч як дивно це звучить для багатьох, він розуміє незалежність в абсолютно європейському контексті — як право приймати самостійні державні рішення, не втрачаючи зв’язків і відносин із зовнішнім світом.
Лукашенко, безумовно, самородок. Це не політична, а природна оцінка. Перехід із посади голови колгоспу на посаду глави держави не призвів до втрати у нього гострого відчуття землі: він на ній стоїть, він хоче бути господарем, а не орендарем, власником, а не приживалою.
Республіка Білорусь намагається на очах в усієї Європи здійснити перехід із Радянського Союзу до Східної Європи, оминувши стадію олігархії. Багато в чому саме відсутністю олігархів у Білорусі пояснюється її політична незалежність від Росії: олігархи олігарха куплять завжди. Принаймні домовляться про свої особисті інтереси, а не про інтереси держав і народів.
Саме олігархи виявились фактичними представниками Росії у переговорах на міждержавному рівні з багатьма країнами, починаючи з кінця ХХ століття. І стали системною основою наддержавної корупції. А в Білорусі олігархії сьогодні немає. Головним підприємцем (і це велика економічна проблема, звичайно) є держава, а в ключових питаннях — сам Олександр Лукашенко. Спробуй домовся.
Не можна прикрашати і полегшувати ситуацію в Білорусі — і політичну, й економічну. Найсерйозніші події в цій країні стануться тоді, коли влада переходитиме від Лукашенка до інших, поки що публічно не відомих, людей. Дай Бог, щоб це був мирний і цивілізований перехід, і на це є реальний шанс.
Шлях Білорусі до Європи може виявитися набагато коротшим, ніж можна навіть собі уявити. Її попередня політична і релігійна історія — Київська Русь, Велике Князівство Литовське, Річ Посполита, знову Велике Князівство Литовське — дуже потужна культурна основа для природної європейської ідентичності. Католицькі костели є сусідами в Білорусі буквально через дорогу з православними церквами. У древніх містах зберігається середньовічна архітектура, цілі будівлі міських ратуш. Європейська Білорусь ніби спить, але її культурні і політичні коди нікуди не зникли, вони живі в народі, який лише на перший погляд є глибоко радянським. Білоруси — лише поверхово радянський, а насправді європейський народ, який сильно постраждав від радянської влади.
Перша пострадянська влада Білорусі не змогла впоратися з управлінням ситуацією, і дуже швидко їй на зміну на хвилі народного обурення прийшов цілком радянський Олександр Лукашенко, прийшов по-радянськи надовго. Він немов «заморозив» ситуацію в країні, і багатьом здавалося, що Білорусь випала з контексту європейського розвитку.
Але виявилось, що це не так. Лукашенко продемонстрував здібність до серйозної «роботи над собою». У ключових зовнішньополітичних рішеннях останніх років радянський Лукашенко повівся як прагматичний європейський політик. Він не визнав «незалежності» Південної Осетії й Абхазії (а як просили!). Він відмовився визнати входження Криму до складу Росії, і на всіх білоруських картах Крим — у складі України. Він публічно, під загрозою в’язниці заборонив громадянам Білорусі брати участь у воєнних діях на Донбасі і тим самим зберіг сотні життів, не допустив ув’язування Білорусі у війну. Він наполіг, щоб переговори щодо врегулювання відносин України і Росії проходили в Мінську, став співавтором «Мінських угод» і твердо дистанціювався від кривавої ворожнечі двох сусідів. Він залишив країну відкритою, і сьогодні Мінський аеропорт (безвізовий приліт до якого громадян 80 держав так налякав Москву) у всіх на очах із провінційного аеродрому стає одним із ключових авіаційних хабів Європи. Він не впроваджував санкцій і антисанкцій, не божеволів, знищуючи продукти на полігонах, не зупинив іноземні інвестиції в економіку своєї країни.
Лукашенко провів роботу над помилками. 2015 року він помилував політв’язнів і отримав у відповідь від Євросоюзу скасування санкцій щодо себе самого. На тлі множення санкцій проти Росії — не лише економічних, секторальних, а й персональних — досягнення Лукашенко виглядають тріумфом зовнішньої політики. «Я більше не останній диктатор Європи. Є диктатори й гірші за мене, хіба ні?» — із жорстоким гумором сказав президент Білорусі в інтерв’ю Bloomberg. Прізвища «диктатора й гіршого за мене» Лукашенко не назвав, але чомусь багато хто подумав про одну й ту саму людину.
Усі ці правильні і (що важливо) ефективні дії зміцнюють і особисту владу Лукашенка в Білорусі, безумовно. Він нині політично стабільний, як ніколи раніше. Рівень консолідації суспільства довкола Лукашенка, незважаючи на втому від нього, дуже високий. Тверді дії, яких багато хто від нього не чекав, забезпечили Білорусі збереження незалежності, яка на пострадянському просторі розуміється всіма однозначно, — як насамперед незалежність від Росії, яка не вилікувалася від імперських комплексів. І це дуже тривожний дзвінок для Росії, який вона наполегливо не хоче чути.
Уже зараз очевидно, що нова влада Білорусі отримає від Лукашенка (особисто або опосередковано) головне національне надбання — реальну державну незалежність. І вже від неї залежатиме, як вона нею розпорядиться.
8 лютого 2017 року. Повний варіант статті
