Володимир Путін, анексуючи Крим, показав себе як "хрещений батько". Він оголосив Росії і світові: на цьому папері буде або ваш підпис, або ваш мозок. Така політика виявилася ефективною, але не відомо, чи надовго.
У вчорашньому виступі Путін розповів, що думає: що його режим почувається повністю безкарним і робитиме те, що йому заманеться. Крим - це тільки перший крок в його снах про могутність. Але він не сказав все.
У кожному абзаці його виступу було безліч брехні й маніпуляцій. Але брехня й маніпуляції це складова частина сприйняття Путіним світу. Інтелектуальний аналіз виступу Путіна є марним витрачанням часу, оскільки президент цієї потужної та такої самотньої сьогодні країни став на шлях конфронтації з усім світом. Він запрошує партнерів до діалогу і відразу констатує, що вони поводяться «брутально, безвідповідально і непрофесійно». Це щось із "Бісів" Достоєвського, оскільки він створює світ, який ніколи не існував і не існує.
Що має спільного Косово, де албанці зазнавали переслідувань, з ситуацією мешканців Криму, яких ніхто не переслідував? Що має означати зверхнє ставлення до українського уряду і парламенту; що має означати обзивання влади України "фашистами й антисемітами"? Кримські татари не повірять у казки про фашистів, які правлять Україною, оскільки вони пам'ятають масову, жорстоку і вбивчу депортацію свого народу сталінським НКВС.
Путін посилається на історію Росії, яку упродовж останніх трьох століть гнобив цілий світ. Дійсно, важко собі уявити більш болісну дискримінацію, ніж за часів Катерини II, царя Миколи чи Йосипа Сталіна, визволителя людей і великого мовознавця.
Путін також лякає росіян та українців, що «ми і ви, росіяни та українці, можемо найближчим часом втратити Крим». Але не пояснює, хто – може знову поляки та литовці - може знову гострять зуби, щоб забрати Севастополь.
Путін говорить, «ми не могли залишити Крим у біді». Ці слова викликають сумну посмішку, бо це - цитата Леоніда Брежнєва, який у серпні 1968 року обґрунтовував інтервенцію Чехословаччини.
«Прагнемо, сказав Путін, щоб Україна була сильною, суверенною, самостійною державою» - це, в свою чергу, слова Сталіна про Польщу в 1945 році. Я вже не міг згадати, а це зробили мої друзі, російські демократи – це повтор слів Гітлера в епоху аншлюсу і завоювання Чехословаччини.
Історія пішла по спіралі. Це - справжній кінець історії, історії мрій про світ, який керується демократичними цінностями і ринковою економікою. Якщо демократичний світ не зрозуміє, що сьогодні вже немає місця для традиційної віри в компроміси дипломатів, і що потрібно знайти достатньо тверду відповідь, аби зупинити імперську і бандитську політику Путіна, то запрацює логіка подій, про яку зараз страшно подумати. Бандитизм можна зупинити лише силою.
Я думаю з вдячністю і гордістю про політику польської держави і ставлення польського суспільства. Розсудливість і рішучість польської політики приносить нам дуже високу оцінку. Але ми повинні розуміти, що зараз ми є свідками щасливого кінця четверті століття в історії Польщі за останні чотири століття. Розпочався час тектонічних потрясінь. Давайте цінувати те, чого ми добилися і навчімось тепер це зберегти.
Ми знаємо, що «хрещений батько» погано закінчив і його російському плагіатору очікувати кращої долі не варто.
Gazeta Wyborcza, 19 березня 2014, переклад Миколи СІРУКА, «День»
Адам МІХНІК, головний редактор Gazeta Wyborcza, польський громадсько-політичний діяч, журналіст, видавець, дисидент і політв'язень часів ПНР. Один із ідейних натхненників руху «Солідарність».
