Ми відзначали в нашому аналізі «Кривавий потік до Європи» (розміщений на сайті http://geostrategy.org.ua від 24 січня 2014 року) той факт, що дестабілізація України має не лише внутрішні причини, але й зовнішню стимуляцію, а також серйозний «газовий мотив» російської зовнішньої енергетичної політики. Йдеться про те, що «війна в Києві» повинна допомогти Кремлеві проштовхнути «Південний потік» у Брюсселі. На тлі дестабілізації України, яка посилюється, ЄС повинен був піти назустріч Росії в питанні виключення проекту з-під дії 3-го Енергопакету. Проте цього не сталося, хоча, певний рух ЕК назустріч «Газпрому» спостерігається. Зараз на тлі поступової еволюції, до стабілізації в Києві і в цілому в Україні, для Росії стає важливим запустити додаткові сценарії дестабілізації з тим, щоб продовжити аргументувати в Брюсселі необхідність підтримки «Південного потоку» і швидкого прийняття щодо нього відповідної ухвали про виключення з 3-го Енергопакету.
Ця тенденція посилюється на тлі того, що за 100 «гарячих днів» в Україні не сталося жодних інцидентів із транзитом газу і нафти з Росії до Європи. Трубопровідні системи працювали і працюють у штатному режимі. Але, попри це, експлуатація тези про транзитну ненадійність України не лише триває, але її навіть намагаються наситити додатковою аргументацією.
Деякі оцінки в Москві стають досить відвертими, наприклад, з боку прогазпромовських think tank («Південний потік» доведений» http://www.energystate.ru/news/5006.htmlhttp://www.energystate.ru/news/5... ):
— Україна сьогодні не являє з себе надійну державу. І слава Богу, що на цей раз не сталося перекриття транзиту. Але що буде далі?
— Україна, яка занурюється в хаос, — це колосальний транзитний ризик.
— труба перетворюється на основний інструмент тиску на Росію: «не дасте нам знижок — зупинимо транзит».
Резюме публікації досить показове: «Зараз... немає вже запитань щодо того, що «Південний потік» просто необхідний. І необхідна також труба «Ямал-Європа-2» через Білорусь з коректованим маршрутом: вона має йти на південь Польщі, бо там існує ще «дірка» південь Польщі — Словаччина — австрійський хаб Баумгартен. І тоді ми повністю закриваємо і за обсягами, і за маршрутами українську тему».
Зараз у Криму Росія розгортає додатковий сценарій дестабілізації. Робиться це не лише внаслідок наявності «фантомних болів» за «втраченим Кримом», але й виходячи з деяких проблем реалізації проекту «Південний потік». Як ми вже відзначали витрати на реалізацію всіх його модулів — колосальні: 56 млрд. євро, з них 16,5 млрд євро — вартість морської і сухопутної (по Європі) ділянок. Стоїть питання про оптимізацію інвестицій. Навряд чи йдеться про зменшення суми. Скоріше — про перерозподіл витрат між зарубіжною і російською ділянками маршруту. Звичайно ж на користь російських модулів проекту «Південний коридор». М. Корчемкін з Центру Східно-Європейського газового аналізу акцентує увагу на кримському сценарії, як варіанті оптимізації маршруту морської частини «Південного потоку», яка через висунуту далеко на південь виняткову економічну зону України дає максимальну довжину морської дільниці.
Якщо проаналізувати можливі варіанти оптимізації, то якраз до уваги потрапляє саме кримський маршрут, який може зробити «Південний потік» комбінованим. З виключно морського він може трансформуватися в море — суходіл (Крим) — море.
Варто пригадати, що «кримський варіант» «Південного потоку» колишній президент України В.Янукович пропонував Росії на VIII конференції «Ялтинської європейської стратегії» 17 вересня 2011 р.: «Цей проект набагато дешевший, ніж той, що пропонується, вартість якого зараз оцінюється в 25 мільярдів доларів. А те, що пропонуємо зараз ми — коштуватиме у 5 разів дешевше». Тоді «Газпром» визнав цю пропозицію недоцільною. Заступник голови правління «Газпрому» Валерій Голубєв відповів, що можна було б провести через Крим, вийти до Євпаторії і далі — до Чорного моря, але який сенс, коли можна просто безпосередньо. Ймовірно, що зараз «пряме мислення» Кремля змінилося в бік «непрямого» під впливом геополітичних і клептократичних завдань, коли економіка відходить на задній план.
Звичайно, є й інші варіанти оптимізації, але вони зажадають зміни стартової позиції проекту — компресорної станції «Російська» на узбережжі Чорного моря. 6 грудня 2013 року там уже розпочався монтаж устаткування. Ця КС — також є кінцевим пунктом газопровідної системи «Південний коридор» від Ямалу до Чорного моря.
Восени 2014 року заплановано початок будівництва морської ділянки газопроводу. Причому пройде він найбільш глибоководною донною зоною Чорного моря, де глибини становлять 1900—2200 м. У той же час, комбінований маршрут у разі анексії Криму пройде шельфовою, а не донною зоною моря з глибинами на порядок меншими:
Про ймовірність внесення певних коректувань до проекту в Газпромі стали говорити в листопаді минулого року. Але чи станеться таке масштабне коректування — сказати складно. Скоріше за все індикатором буде зміна потужності КС «Російська». Зараз про неї помпезно заявляють, як про найпотужнішу в світі, зі встановленою потужністю 448 МВт. Для «кримського маршруту» така потужність надлишкова, оскільки і глибини, і відстані стають істотно меншими. До того ж, у Криму може бути поставлено дві компресорні станції, яка забезпечить подальше прокачування газу як територією півострова, так і морем.
Сепарація Криму з його подальшою анексією дає Росії розв’язання низки питань стратегічного характеру в межах Pax Putiniana:
— «газова прив’язка» Криму до Росії, який зараз інфраструктурно і ресурсно повністю залежить від України;
— нейтралізація чи взяття під російський контроль перспективних проектів розвідки і видобутку газу в Чорному морі, які ініціювала Україна із залученням провідних європейських та американських компаній;
— позбавлення України доступу до основної частини розроблюваних шельфових родовищ газу і перспективних запасів вуглеводнів у Чорному морі;
— витіснення з північного сектора Чорного моря провідних американських і європейських нафтогазових компаній;
— позбавлення «України без Криму» основного простору виняткової економічної зони в Чорному морі.
Також може бути поставлене питання «Крим у обмін на газ». Рівно рік тому проросійські сили в Криму активно використовували цю тезу після оприлюднення 7-мільярдних претензій «Газпрому» до «Нафтогазу». Зрозуміло, що подібна теза зовсім не була домашньою заготовкою сепаратистів з фронту «Севастополь — Крим — Росія», це було виконання директив з Москви. Тепер Кремль після краху Януковича, швидко модифікує сценарій аншлюсу України і готує Кримський плацдарм для торгів із новою владою в Києві. З поверненням Леді Ю. до політичного життя України, Росія може розпочати гру, подібну до тієї, яка закінчилася дискримінаційними для України газовими угодами 19 січня 2009 року, а для Януковича Харківськими угодами 21 квітня 2010 р. з пролонгацією перебування ЧФ РФ у Севастополі до 2042 року. Можна лише сподіватися, що Майдан і РНБО не дозволять політикам із минулого і патронованим ними владним персонажам наступити на граблі 2009 р. (Московські газові контракти) і 2010 р. (Харківські угоди). Жодні газові угоди з Росією не повинні підписуватися без розгляду на РНБО, склад якої має бути також швидко переформатовано.
