Доки Україна зберігає свою національну єдність, доки її народ продовжує думати про себе як про українців і домагатися Незалежності, доти вона становить серйозну загрозу до самого серця радянської ідеї…Бо українець не є і ніколи не був росіянином! (Рафал Лемкін)
7 листопада 2015 року в столиці США Вашингтоні відбулася визначна історична подія, біля будівлі Конгресу США, в присутності представників української діаспори, офіційної делегації з України та державних діячів США був урочисто відкритий величний Меморіал – пшеничне поле із бронзи, присвячений Жертвам Голодомору –Геноциду 1932-1933 років.
Відкриття Меморіалу Жертвам радянського Голодомору-Геноциду в США стало апофеозом багатолітньої боротьби українців та людей інших національностей за відновлення історичної Правди про радянський Геноцид в Україні. Величезна заслуга у визнані американською та світовою громадськістю Правди про українську Трагедію, без сумніву, належить Рафалу Лемкіну, який, майже сімдесят років тому розпочав героїчну боротьбу проти брехливої радянської пропаганди, та закликав всі країни Світу, які визнали Голокост – трагедією не тільки єврейського народу,а також і Людства, визнати як трагедію Світового масштабу Голодомор-Геноцид українського народу.
Майбутній видатний правозахисник та титан юридичної думки, якому людство зобов’язанно визначенням слова « Геноцид» і розробкою Конвенції про запобігання та покарання злочинів геноциду, прийнятої Асамблеєю ООН у 1948 році, народився 24 червня 1900 року у єврейській родині у селі Безводне на Гродненщині, тепер Білорусь.
У 1919 році закінчив гімназію та два роки служив у польському війську. Вищу освіту він здобув у Львівському університеті, де спочатку студіював лінгвістику. Він був поліглотом: він вільно розмовляв дев’ятьма мовами і читав чотирнадцятими. Пізніше у Львівському університеті він студіював право. Саме у Львові Р. Лемкін доконало вивчив серед інших мов- українську. Ще під час навчання у Львові він уперше зацікавився причинами та актами відплати за злочин масового винищення вірмен в Османській імперії 1915 році. А також почав збирати та вивчати факти утисків з боку влади Польщі прав національних громад – українців та євреїв. Закінчивши університет працював секретарем Варшавського апеляційного суду, приймав активну участь у розробці кримінального кодексу. 1927 року Лемкін захистив у Гейдельберзі (Німеччина) докторську дисертацію і того ж року став членом-кореспондентом Міжнародного бюро уніфікації кримінального права.
Під час нападу нацистської Німеччини на Польщу в 1939 році Лемкін брав участь в обороні Варшави і був поранений в стегно. На початку 1940 року через Литву, яка була в радянській зоні окупації, йому вдалося перебратися до Швеції. Певний період читав лекції у Стокгольмському університеті. Навесні 1941 року Лемкін перебрався в США,а в літку 1942 року він починає працювати у Вашингтоні радником у військовому міністерстві та починає збирати матеріали про злочини нацистів. В 1943 році розробив проект закону для польського уряду в екзилі про покарання нацистських злочинців в Польщі. На Нюрнберзькому процесі 1945-1946 років Р. Лемкін був радником Роберта Джексона- головного прокурора від США, який використовував створений Лемкіним термін «геноцид». Під час перебування в Нюрнбергзі він дізнався про загибель 49 членів його родини, у тому числі його батьків, у концентраційних таборах.
У 1946 році він стає консультантом Юридичного комітету ООН та розробив проект Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, в якому визначив геноцидом також «навмисне винищення соціальних груп, або їх частин», тобто що й відбувалося в СРСР 1933-1934 роках з українським селянством. 9 грудня 1948 року ООН утвердила цю Конвенцію, але із певними виключеннями на вимогу СРСР. Якби тоді, 1948-го року Асамблея ООН проголосувала авторський текст Конвенції Рафала Лемкіна без змін, то весь Світ визнав Голодомор геноцидом українського народу. Але Лемкін не заспокоївся з прийняттям цього документа в такій редакції. Решту свого життя він присвятив ухвалення національних законів на підтримку Конвенції та викриттю злочинів радянської влади проти українського народу. Не в змозі вплинути на зміну рішення ООН при прийнятті Конвекції, Рафаєль Лемкін довів геноцидні дії Кремля відносно українців іншим методом у своїх багато чисельних статтях та публічних виступах. Так виступаючи у 1953 році в Нью-Йорку з доповіддю «Радянський геноцид в Україні» перед величезним зібранням учасників зборів по вшануванню пам’яті жертв Великого Голоду з нагоди 20-річчя цього злочину, професор Р.Лемкін, заявив, що “голодомор-це класичний приклад радянського геноциду, його найдовший і найширший експеримент русифікації, а саме –винищення української нації ”. Це, на думку професора Р. Лемкіна …було логічним продовженням російської імперської політики, антигуманними проявами якої були: потоплення 10 тисяч кримських татар за наказом Катерини Великої та перетворення за її наказом запорізьких козаків на кріпаків, винищення царем Миколою I польських національних лідерів та українських католиків і низка єврейських погромів, які періодично плямували російську історію.
Мужній вчений Р. Лемкін визначив три основні етапи нищення української нації комуністичним режимом:
Першим етапом було винищення більшовиками української національної еліти.
Другим етапом геноциду українців, на думку Р. Лемкіна, була ліквідація Української національної Церкви «Душі» України.
І вчений наводить факти:
«У період між 1926-м роком і 1932-м роками було ліквідовано Українську Православну Автокефальну церкву, було вбито 10 тисяч священиків і митрополита Липківського. У 1945 році коли радянську владу було встановлено в Західній Україні подібна доля спіткала й Українську Католицьку Церкву. Факт, що перед ліквідацією цієї Церкви їй було запропоновано приєднатися до Російського Патріархату в Москві – політичного знаряддя Кремля,- вказує на те, що єдиною метою тієї акції була русифікація».
Третім –знищення значної частини українського селянства. Ведучі мову про більшовицькі репресії проти українських селян, Лемкін, як людина західної культури називає їх фермерами, хоча за своєю суттю вони такими й були до початку примусової більшовицької колективізації.
Продовжуючи свій виступ він сказав: « Третє вістря радянської атаки було спрямовано проти фермерів –великої маси незалежних селян, зберігачів традицій,фольклору і музики, національної мови та літератури, національного духу України. Зброя, яку застосовували проти них, є мабуть, найстрашнішою з усіх – виморювання голодом. Протягом 1932 і 1933 років 5 мільйонів українців померли від голоду, від жорстокості, яку 28 травня 1934 року Конгрес США засудив як нелюдську. Ця прониклива промова великого гуманіста та видатного вченого Рафала Лемкіна про Трагедію Українського Народу була перекладена на 28 мов Світу .
У 1948- 1951 роках Рафал Лемкін викладав право в Єльському університеті. Двічі у 1951 та 1952 році його номінували на Нобелівську премію Миру, але він так і не отримав її. У 1955 році був нагороджений орденом “Золотий Хрест Заслуги” урядом ФРН.
28 серпня 1959 в Нью-Йорку перестало битися відважне серце Лицаря Справедливості Рафала Лемкіна, який, як писала преса в некрологу: “Він пішов з життя зубожілий та виснажений своєю невтомною боротьбою за відновлення Справедливості та Правди Історії”.
Рафал Лемкін продовжує і в наш час працювати над утвердженням правди про Україну у Світі та відродження історичної пам’яті українців. І результати цієї праці будуть тим успішнішими, чим більше наших громадян – творців Української Політичної Нації, будуть знати думки й ідеї цієї великої та шляхетної особистості.
Автор: Марко Сімкін, журналіст – міжнародник
Джерело: Громадський Простір
