Помер Михайло Калашников. Разом із ним пішла у небуття і частина радянської епохи, одним із символів якої він був. І символ цей ніс на собі характерні риси епохи.
Калашников вважається творцем найпопулярнішого автомата XX століття. Але насправді Михайло Тимофійович до конструювання знаменитої зброї жодного стосунку не мав. Для фахівців давно вже не є таємницею, що автомат Калашникова — це модернізована копія німецької штурмової рушниці 1944 року, розробленої конструкторським бюро Хуго Шмайсера. До кінця війни німці встигли випустити приблизно 450 тисяч автоматів цього зразка. (До речі, в радянських фільмах «шмайсером» часто називають німецький автомат 1942 року, створений у зовсім іншому конструкторському бюро.)
Інколи Калашникову приписується модернізація механізму затвора німецького автомата 1944 року. Насправді цей механізм запозичений в американської штурмової рушниці. І ця рушниця була добре відома німецьким конструкторам, які в 1946—1952 роках працювали на чолі зі Шмайсером над новими зразками радянської зброї в Іжевську.
Сам Шмайсер наприкінці війни опинився в Тюрингії, яка спочатку була захоплена американськими військами. Американці конструктора детально допитали, але забирати до себе не стали. Річ у тім, що у США після війни зробили ставку на складнішу у використанні штурмову рушницю з більшою прицільною дальністю, призначену для краще підготовлених солдатів. Результатом цього напряму в розвитку стрілецької зброї стала знаменита автоматична рушниця М-16. Але коли Тюрингія перейшла під радянську окупацію, рушницею Шмайсера серйозно зацікавилися як простою в поводженні масовою зброєю для мільйонів призовників і його разом з його командою відправили до Іжевська.
Шмайсер (він помер у східнонімецькому Ерфурті у вересні 1953 року) стверджував, що дав радянським товаришам лише кілька цінних порад. У характеристиці Шмайсера, що збереглася в радянських архівах, йдеться: «Технічної освіти не має. У процесі своєї роботи над проектами виявив себе як практик-конструктор. Від якихось конструкторських розробок відмовляється, посилаючись на відсутність спеціальної освіти і невміння самостійно конструювати. На жодних роботах заводу використаний він бути не може». Проте отакого нездару й неробу чомусь тримали в Іжевську цілих шість років, виплачуючи йому пристойну платню.
Хуго Шмайсер справді був не так конструктором, як організатором виробництва, але, поза сумнівом, його співробітники брали найбезпосереднішу участь у конструюванні радянського автомата. А коли почали думати, як назвати нову зброю, виявилось, що видатним радянським конструкторам-зброярям, таким як Георгій Шпагін чи Василь Дегтярьов, совісно ставити своє ім’я під чужим винаходом. Інша річ юний самородок Михайло Калашников, який не мав, подібно до народного академіка Трофима Лисенка, жодної спеціальної підготовки. З часом Михайло Тимофійович щиро повірив, що саме він винайшов знаменитий автомат і настільки ж щиро обурювався тим, що за кордоном його тиражують без придбання російської ліцензії. Що ж, блаженний, хто вірує.
