Натан Щаранський — державний і політичний діяч Ізраїлю, віце-прем’єр-міністр ізраїльського уряду (2001—2003 роки), депутат кнесету, нині голова Світового єврейського агентства — уважає себе людиною, тісно пов’язаною з Україною. Адже в Україні він народився, в Україні спілкувався з інтелектуалами, яких у брежнєвські часи називали «українськими буржуазними націоналістами», з Україною підтримує тісні контакти як політик і громадський діяч. В інтерв’ю Радіо «Свобода» Натан Щаранський зазначив, що 20-річчя Незалежності України — це не просто свято, а й день, коли треба осягнути все, що зроблено, та накреслити шляхи розвитку країни.
— Пане Щаранський, наскільки Україна нині відома світові? Завдяки чому? Як це впливає на авторитет Української держави?
— Україна знана у світі передусім завдяки своїй незалежній політичній позиції. Нинішня українська держава більше не є, як раніше, мовчазним придатком Радянського Союзу. Нині це самостійна держава, зі своїм чітким і звучним голосом, який чути в усьому світі. Як приклад такої незалежної політики можу назвати позицію України щодо відправки військ до Іраку.
— Наскільки цікава Україна світовій спільноті з позицій політики, культури, історії?
— Україна — велика, потужна держава, яка відіграє помітну роль в усіх сферах, у політичній насамперед. З одного боку, Україна — частина сучасної Європи. А з іншого — в Україні чудово розуміють небезпеку повернення тоталітаризму, що відкине назад не лише саму Україну, а й сусідні держави. Саме через це позиція держав Східної Європи, а також України щодо багатьох актуальних питань сучасної політики, наприклад боротьби з тероризмом, більш зрозуміла й більш чітка.
— Які ваші перші асоціації, коли ви чуєте слово «Україна»?
— В Україні я народився й виріс. Тут я багато в чому сформувався, тут пережив перші яскраві враження, які назавжди залишаються в серці та в пам’яті. Тут я вперше дізнався про Катастрофу (Голокост) і побачив, як радянська влада всіляко намагається стерти пам’ять про неї з нашої свідомості. В Україні я познайомився і потоваришував із чудовими людьми — борцями за українську незалежність. І спілкування з ними мене переконало, що ті, кого радянська влада називала «націоналістами», кого намагалася показати як таких собі радикалів, котрі ні з ким не рахуються, можуть чудово уживатися поміж собою, але за однієї умови — якщо вони демократи. До речі, я завжди підтримував ідею незалежності України і вважаю існування самостійної української держави дуже важливим фактом для цілого світу.
— Як змінилася політична карта світу з появою на ній держави Україна?
— Ми, радянські дисиденти, завжди вважали, що Україна має стати незалежною державою. І завжди вбачали в цій майбутній незалежній Україні важливий фактор, котрий не допустить повернення тоталітаризму та радянського ладу. У цьому сенсі молода українська держава вже довела своє існування — як незалежна демократія, котра перебуває в розвитку.
Але ми також завжди вважали абсолютно незаперечним й те, що незалежна Україна швидко здобуде серйозні економічні успіхи. На жаль, цього досі не сталося. Україна й досі не встигла реалізувати свого потужного людського потенціалу, своїх величезних запасів природних ресурсів і вийти на рівень провідних світових держав. Але я впевнений, що це станеться. І я від усього серця зичу Україні, щоби сталося це якнайшвидше.
