Україна рідко потрапляє в поле зору Заходу, крім як у період кризи — чи то помаранчева революція, чи чергова суперечка з Росією про ціни на газ. Якби минулого року Центр зовнішньої політики (Foreign Policy Centre) провів захід, присвячений енергетичній безпеці в Україні, він би привернув не дуже багато уваги. Все змінилося на свято Нового року, коли Росія вирішила відключити Україні газ, унаслідок чого в Східній Європі, де саме стояли морози, стало холодно і тривожно.
У той час як багатьох слушно непокоїть людський вимір кризи, нам потрібно розуміти мотиви, що стояли за суперечкою. Мало хто думає, що йшлося про пересічні комерційні розбіжності між двома газовими компаніями, котрі не зуміли вчасно домовитися про ціни на наступний рік. Українці й росіяни вже начебто зійшлися на тому, що ціну слід підняти з 175 доларів за тисячу кубометрів до 235, але тут «Газпром» зненацька змінив умови і почав наполягати на 418 доларах. Хоча прагнення наблизити ціну, що стягується з українських споживачів, до ринкових тарифів, які діють в інших європейських країнах, цілком зрозуміле з комерційної точки зору, перемовини проходили в надто політизованій манері, й це викликає побоювання. Те, що «Газпром» контролюється російською державою, а також те, що президент Росії — його колишній голова, анітрохи не спрощує справи.
Хоча постійна внутрішня напруга в Україні, звісно, могла зіграти свою роль, додатково ускладнивши переговори, очевидно, що російський уряд використав свій контроль над поставками газу у відповідь на рішення українського уряду стратегічно переорієнтуватися на Захід. Тим часом події продовжують розгортатися. Чому Москва всього за кілька тижнів по закінченню суперечки вирішила запропонувати Україні п’ятимільярдний кредит? Відповідь на це питання може бути пов’язана з колишньою союзницею Президента Віктора Ющенка з помаранчевої революції прем’єр-міністром Юлією Тимошенко, на яку росіяни, судячи з усього, роблять ставку останнім часом.
Цікаво, що росіяни мають намір фінансово допомогти традиційно прозахідній Тимошенко, а не своєму традиційному союзнику Віктору Януковичу. Це має змусити нас задуматися про те, чи вважають вони її потенційною довготривалою союзницею Кремля, чи з обох сторін ідеться лише про стратегічні маневри. За контрастом відносини із Ющенком, який бореться за вступ до НАТО та Євросоюзу, залишаються, м’яко кажучи, льодяними.
Як пише The Financial Times, слово «Україна» означає «та, що знаходиться на краю». Справді, геополітично Україна розташована на політичному й енергетичному роздоріжжі між Європою та Росією. Аби по-справжньому розуміти українську політику, необхідно враховувати, що в ній борються не ліві з правими, а Схід із Заходом.
Найближчим часом повинні статися дві важливі події. Мало хто на Заході їх помітить, але в майбутньому вони можуть справити істотний вплив на вектор стратегічного розвитку України. Одна з них — нарада МВФ, присвячена питанню замороження 16-мільярдного кредиту, призначеного для України. Друга — зустріч Тимошенко з її московським колегою, на якій обговорюватимуться політичні аспекти угод між країнами.
Ці події можуть серйозно позначитися на українській економіці, а можливо, і на європейських цінах на газ. Питання в тому, як мають політики на Заході реагувати на те, що відбувається?
У короткостроковій перспективі Україну чекає важка економічна криза — Economist передбачає, що її економіка, яка зростала останні п’ять років стрімкими темпами, може цьогоріч скоротитися на шість відсотків від ВВП. Довгострокові перспективи трохи кращі, проте гарантувати нічого не можна. Одна з причин вагань МВФ щодо чергового траншу пов’язана з тим, що уряд не зміг представити парламенту бездефіцитний бюджет. Захід тепло сприймав помаранчеву революцію, однак недостатньо зробив для того, щоб допомогти тим українцям, які підтримували перехід до ліберальної демократії, що орієнтується на Європу та ринкову економіку. Опинившись у критичну мить без підтримки з боку МВФ і Євросоюзу, Україна може бути змушена прийняти російські умови — вони поки що незрозумілі, але роль Москви в Києві в цьому випадку обов’язково посилиться. Питання в тому, чи зможуть ЄС і МВФ виступити одностайно.
У нещодавній доповіді Комітету Палати лордів із європейських справ говориться: «Досі вибудовуванню відносин між ЄС і Україною приділялося недостатньо уваги. Країни-члени Євросоюзу повинні докладати більше зусиль, аби зміцнювати культурні, освітні й інші зв’язки, які росіяни не вважають загрозливими. Перспективу вступу до ЄС потрібно підкріплювати і надавати їй більшої реальності».
У наших спільних інтересах, щоб Україна не залежала від якої-небудь однієї країни. Це означає, що їй, аби знову не покладатися виключно на Росію, необхідна ціла низка партнерів, здатних надати допомогу українській економіці.
Використовуючи це як стимул, ми зможемо переконати Україну розібратися з внутрішніми проблемами — приборкати корупцію, поліпшити політичну культуру й реформувати свій енергетичний сектор, зробивши його привабливішим для іноземних інвесторів, сумісним з іншими європейськими моделями, а також оновити його інфраструктуру, щоб уникнути втрат, які можуть позначитися на інших країнах Європи.
Україні необхідні й значно серйозніші реформи, але про це може йтися, лише якщо ми почнемо активніше за її підтримувати, збільшимо фінансову й технічну допомогу, а також надамо їй дипломатичну підтримку, яка необхідна цій країні, аби зберегти політичну незалежність.
