5 березня виповнилося 56 років від дня смерті Сталіна. Напередодні цієї дати цілковито різні люди зробили низку заяв. Глава МНС Сергій Шойгу запропонував запровадити кримінальну відповідальність за заперечення перемоги Радянського Союзу у Великій Вітчизняній війні. Його підтримали генеральний прокурор Чайка та Володимир Жириновський. Націоналісти звернулися до прокуратури з вимогою притягнути письменника Віктора Ерофєєва до кримінальної відповідальності за статтею 282 КК РФ за «розпалювання міжнаціональної ворожнечі». У книзі письменника вони виявили русофобські висловлювання.
Ще одну заяву зробив політкомітет партії «Яблоко», що запропонував судити за виправдання й заперечення факту масових репресій при Сталіні. «Яблочників» підтримали деякі правозахисники і, з обмовкою, партія «Правое дело» (кримінальна відповідальність за виправдання й пропаганду сталінізму).
Об’єднує всі ці «раціональні пропозиції» одна спільна риса: їхні автори закликають карати за слова й переконання.
Особливо гірко усвідомлювати, що політичних репресій жадають представники тієї партії, виборцем якої я досі є — РОДП «Яблоко». Я не можу погодитися з «яблочним» проектом через низку причин.
1. Політв’язнем є не лише та людина, чиє прізвище фігурує у відповідному списку Amnesty international, а й будь-хто, кого переслідують з політичних мотивів. Мотиви при цьому можуть бути абсолютно різними: ви — демократ, комуніст, націоналіст або релігійний діяч, якого ув’язнили за його переконання. Мати в демо-кратичній державі політв’язнів протиприродно. Усе-таки живемо не у воєнний час.
2. Простір свободи в Росії останніми роками неухильно вужчає. Тому в цій ситуації будь-які заклики до репресій проти опонентів можуть дати авторитарній владі козирі в грі. Влада зрозуміє, що суспільство готове до ще більшого «за-кручування гайок». Звісно, гайки крутитимуть не Мітрохін або Явлінський, а зовсім інші люди. Допускаю, що «яблочні» рецепти влада може взяти на озброєння — під час кризи саме час зайнятися боротьбою зі «сталінізмом», тобто з комуністами й нацболами. А «яблочників» також знайдеться, за що посадити. Нагадаю, що свого часу чимало представників демократичної громадськості й правозахисники ратували за посилення покарання за «розпалювання міжнаціональної ворожнечі». У результаті постраждали не лише «ксенофоби», а й організатори виставки «Обережно! Релігія!», член партії «Яблоко», публіцист Андрій Піонтковський, блогер Сава Терентьєв і багато інших. Тепер, схоже, на черзі Віктор Єрофєєв...
3. Думаю, «яблочники», висуваючи свої пропозиції, орієнтувалися на готові зразки «вільного суспільства» в країнах ЄС. Проте ризикну засумніватися в тому, що кожна травинка в сучасній Європі дише повітрям свободи. Дійсно, в багатьох країнах Євросоюзу запроваджено кримінальну відповідальність за заперечення факту Голокосту. Істориків-ревізіоністів, які стверджують, що в німецьких концтаборах не було масового знищення євреїв, ув’язнюють за образу жертв геноциду. Багатьом європейцям при цьому не зрозуміло, як можна ув’язнювати за заперечення очевидних фактів. Але від дискусій європейці вважають за краще ухилятися — щоб уникнути докорів у неполіткоректності. Повноцінно обговорити нагальні проблеми — міжнаціональних і міжрелігіозних стосунків, міграції — теж не виходить, адже є закони, що забороняють негативно висловлюватися щодо інших етносів та релігій.
Знаменитого французького письменника Мішеля Уельбека хотіли, наприклад, засудити за те, що він в одному з романів образив іслам. Існує безліч правил політкоректності, порушувати які в суспільстві не рекомендується. Відповідно до них, циганів слід називати «рома» й «сінті», а ніяк не «циганами». При цьому цілком допустимо писати в ресторанному меню «м’ясо в циганському соусі». Уродженців Африки не можна називати словом «негр», тільки «африканцями». На кожному розі в країнах Центральної Європи можна побачити соціальну рекламу проти ксенофобії. По телевізору також постійно крутять антиксенофобські ролики. Чимось такий «нав’язливий сервіс» нагадує радянські часи: люди бояться говорити на деякі теми, в суспільстві створюється атмосфера несвободи. Вважаю, що не всі чужі помилки варто копіювати.
До речі, в Європі подібна ситуація не всюди. В Італії, наприклад, заборон і політкоректних обмежень набагато менше. Просто на вулиці можна купити бюст дуче. І від цього італійці фашистами не стають. На стінах будинків видно численні політичні графіті — праві й ліві активісти вправляються в дотепності. Не так давно внучка Муссоліні створила карликову партію й мріє реабілітувати свого дідуся. Більшість же італійців ставиться до політики з гумором. Італія схожа на Росію 90-х...
4. Затикаючи рот опонентам, «яблочники» таким чином позбавляють себе можливості переконати їх. Зробити це можна лише в процесі відкритої дискусії, де кожна сторона має право висувати аргументи «за» й «проти». Навернення населення в свою «демократичну» віру без можливості критикувати її — це пропаганда й промивання мізків. Тоталітаризм не лише там, де розстрілюють, а й там, де «вчать, як дихати».
5. Згубно позначиться «яблочна» ініціатива й на стані історичної науки. Головний принцип науки — «сумніватися в усьому». У цьому ж випадку сумнів може закінчитися в’язницею. Вивчаючи сталінський період, історики будуть змушені писати щоразу нещирі чергові слова про згубність сталінського режиму. Я чудово пам’ятаю радянські часи, коли передмова до будь-якої книжки супроводжувалася обов’язковими цитатами з Ілліча. А ще можна допустити таку ситуацію: історик підраховує кількість репресованих у якій-небудь губернії й з’ясовує, що попередні підрахунки були помилковими — кількість жертв у них була завищена. Що йому робити? Якщо вчений опублікує нові дані, може підпасти під статтю.
6. Запроваджуючи нову кримінальну статтю за неполіткоректні висловлювання, слід усвідомлювати, що при нинішньому стані російських в’язниць будь-
який термін може закінчитися смертю засудженого. Або ж зробити його на все життя калікою. Переконані сталіністи — це ж, як правило, пенсіонери. Нагадаю, що Костянтина Смирнова-Осташвілі, якому 1990 року дали два роки за антисемітські вигуки, знайшли в камері повішеним за декілька днів до виходу на свободу. Чи високо ви, політкомітет РОДП «Яблоко», ціните людське життя?
Не так давно в інтернеті проводилося голосування під назвою «Імя Россия». Його переможцем ледь не став Йосип Сталін. Чому ж у Росії досі настільки популярна ця людина?
Вважаю, «шанувальників» тирана можна поділити на дві основні категорії: немолодих людей, які самі жили в сталінські часи, й молодь. Але коріння їхньої «любові» зовсім різне.
Для пенсіонерів Сталін — це символ «міцної руки» та порядку: згідно з розхожим уявленням, при Сталіні не крали. В Італії, до речі, теж є ностальгія за епохою, коли «електрички ходили за розкладом». Доведіть справою, що при демократії може бути більше порядку, ніж при тиранії! Тільки після цього ви маєте моральне право засуджувати бідних старих людей за любов до вождя часів їхньої юності.
Для молоді Сталін привабливий зовсім з іншої причини (саме вона й голосувала за нього в інтернеті). Сталін — сильна, успішна людина, не «лузер». «Він крутіший за Гітлера, бо виграв війну», — можна почути від молодих людей. Подібне ставлення до Сталіна — вплив вульгарно зрозумілого лібералізму в дусі Герберта Спенсера, яким заражені представники російського бізнесу.
Сталін — лише симптом, хвороба ж називається соціал-дарвінізмом.
«Не судіть, і не судимі будете, бо яким судом судите, таким будете судимі; і якою мірою міряєте, такою й вам мірятимуть». Думаю, в цих євангельських словах є щонайменше частка мудрості.
