На першій прес-конференції після того, як було обезголовлено американця Джеймса Фолі, президент Обама приголомшив присутніх, визнавши, що у нього немає стратегії з протистояння ІДІЛ (вона ж Ісламська держава) в Сирії. Проте це була ще не найбільш кричуща його заява — і не найважливіша.
Безперечно, це ідіотизм. Якщо ти лідер вільного світу і в тебе немає стратегії — особливо, якщо у тебе немає стратегії, — ти ніколи не визнаватимеш це привселюдно.
Втім, якщо насправді Обама виробляє зараз стратегію повітряної кампанії, скоординованої з операціями наземних сил союзників, це потребуватиме часу. Наприклад, Джордж Буш-молодший розсудливо вичекав із відповіддю на 11 вересня місяць, доки не було підготовлено надзвичайного плану спільних дій Командування спеціальних операцій та Північного альянсу, який дозволив за сто днів повалити правління талібів.
Ми ще побачимо, чи запропонує Обама стратегію щодо боротьби з ІДІЛ, однак його стратегію щодо України ми вже бачимо: він просто вирішив відкинути цю країну. Ось що було найбільш шокуючим на брифінгу 28 серпня: Обама заявив, що в російському вторгненні на Україну — колонах танків і бронетранспортерів, артилерії й тисячах бійців, які нахабно перетинають кордон — немає нічого нового. За його словами, все це — просто «продовження того, що вже відбувається декілька місяців».
Немов спеціально, щоб підкреслити свою байдужість та бездіяльність, Обама бездумно повторив свій улюблений рефрен про те, що українська проблема не має військового розв’язання. Все вірно, але невже він не розуміє, що дипломатичні рішення багато в чому диктуються військовим балансом сил на місцях?
Можливо, для Обами у розпочатому Володимиром Путіним вторгненні й немає нічого нового, для України воно змінило буквально все. Росія була на межі поразки. Тепер на межі поразки опинилася Україна. Саме тому Україна вітає припинення вогню, що дорівнює капітуляції.
Місяць тому пропутінські сепаратисти були оточені й знаходилися у скрутному становищі. Їх врятувало вторгнення Путіна на південний схід. Воно відвернуло українську армію від Луганська та Донецька, дозволивши повстанцям відновити позиції, поки російська бронетехніка трощила українські сили, підриваючи їхній контроль над усім південним сходом. Путін навіть вихвалявся, що він міг би взяти Київ за кілька тижнів.
Проте кого це хвилює? Тим часом Путін вже ділить й підпорядковує Україну, відтворюючи «Новороссию», питання про «державність» для якої вирішуватиметься, зрозуміло, вже дипломатичними методами.
На цьому тлі неможливо зрозуміти небажання Обами забезпечити Україну хоча б оборонними озброєннями — стрілецькою зброєю, протитанковими й зенітними ракетами. Вражаюча пасивність президента перед обличчям доволі класичного вторгнення не лише бентежить українців, але й дратує Східну Європу. Втім, на саміті НАТО у Вельсі Обама спробував її заспокоїти.
Спочатку він звернувся до Естонії. Схоже, вона стала черговою його «червоною межею». Впевнений, що тепер, коли Обама пообіцяв, що він не кине естонців, у Таллінні спатимуть спокійно. (Пам’ятаєте держдеповський хештег #UnitedforUkraine?)
Щоб підкріпити слова Обами, НАТО обіцяла в разі потреби (читай: «у разі російського вторгнення») протягом 48 годин направити на заздалегідь підготовлені бази в Польщі та Прибалтиці приблизно 4 тис. солдатів із сил швидкого реагування, які Альянс лише обіцяє створити.
Тим часом, по-перше, про європейські сили швидкого реагування ми чуємо вже не перше десятиліття, але ці розмови наразі ні до чого не призвели.
По-друге, навіть якщо цей план здійсниться, він залишиться слабким напівзаходом. Річ не лише в тому, що війська доведеться збирати, озброювати й транспортувати в пожежному порядку, але й у тому, що саме їхнє відправлення вимагатиме певного і швидкого рішення з боку НАТО. Спробуйте домогтися цього від Альянсу, що славиться звичкою ухвалювати рішення украй повільно та невпевнено (див. Україна). До того моменту, коли сили швидкого реагування з’являться на місці, їхні порожні бази вже будуть захоплені росіянами.
Головна новина з Вельсу пов’язана з тим, що НАТО не зробила. Вона не створила постійних баз у Прибалтиці та східній Польщі, здатних виконувати роль сил міни-розтяжки. Це єдине, що могло б надійно стримувати Росію. «Розтяжки» забезпечують автоматизм. Будь-який російський лідер розумітиме: у разі вторгнення його війська відразу ж зіткнуться з силами НАТО, що гарантує війну із Заходом.
Саме так ми протягом половини століття зберігали мир у Європі під час «холодної війни». Американські війська в Західній Німеччині не змогли б зупинити російське вторгнення. Проте напад росіян відразу ж втягнув би у війну Америку — а Росія не могла цього собі дозволити.
Саме це й дозволяє зараз зберігати мир у Кореї. Навіть нерозважлива північнокорейська влада не насмілюються вдиратися до демілітаризованої зони, тому що по дорозі до Сеула їм доведеться вбити американських солдатів — і розпочати війну з Америкою.
Це і є стримування. І жодні сили швидкого реагування його забезпечити не в змозі. У Вельсі це рішення, безумовно, проголосять тріумфом. В Естонії, Польщі та Україні в ньому побачать лише те, чим воно є — гучну декларацію небажання діяти, проголошену Альянсом, лідером у якому виступає ходяче втілення подвійності.
6 вересня 2014 року. The Washington Post, США. Переклад inoСМИ.Ru.
