Альберт Разін, кандидат філологічних наук, заслужений діяч науки Удмуртії і захисник малих народів, у вівторок вранці, 10.09.2019, прийшов до будівлі Держради Удмуртської республіки, розгорнув плакат з цитатою Расула Гамзатова: «И если завтра мой язык исчезнет, то я готов сегодня умереть», і вчинив самоспалення. Полум'я намагалися загасити за допомогою вогнегасників, але Альберт Олексійович, в коло наукових інтересів якого, крім історії та мовознавства, входили дослідження в галузі суїциду, підійшов до справи власного самогубства професійно, зі знанням справи і прагненням довести цю справу до кінця, тому врятувати його, на жаль, не вдалося.
Міністр національної політики Удмуртії Лариса Буранова прокоментувала самоспалення 79-річного вченого так: «Альберт Разін був гарячим прихильником ідеї повернення до традицій, до життя в давньоудмуртській громаді. Саме в общинності він бачив перспективи і виживання народу, не приймав сучасні форми, близькі для молоді. Він хотів переконати молодь повернутися до витоків і традиційного общинного способу життя. Нещодавно він їздив у Вавозький район, де буде свято наступного року, переконував місцеву адміністрацію, що Гербер (національне удмуртське свято. - І.Я.) повинен бути в традиційній манері, без будь-яких сучасних форматів, як це було в давнину». Кінець цитати. Після чого пані Буранова повідомила, що в республіці з удмуртською мовою все гаразд і жодних національних проблем в удмуртів немає.
В Атласі зникаючих мов світу, опублікованому на сайті ЮНЕСКО, удмуртська мова числиться в категорії «під загрозою зникнення». Тобто до статусу «зниклої мови» (айнської, югської, убихської) удмуртській досить далеко, але рух у цей бік простежується. З 1926 по 2010 рік, за даними переписів населення, частка удмуртів у населенні республіки скоротилася з 53 до 28 відсотків і продовжує скорочуватися, а частка тих, хто записав себе в удмурти на переписі 2010 року і при цьому говорить удмуртською мовою, становить 58,7%.
За 20 днів до свого самоспалення, 20.08.2019, Альберт Разін написав звернення до депутатів Держради Удмуртії під назвою: «Удмуртський етнос зникає. У ваших силах врятувати його». На 8 сторінках цього тексту Альберт Олексійович викриває сучасну національну політику в Росії, називаючи її «продовженням сталінської політики русифікації», на противагу ленінській національній політиці, яку автор вважає правильною. Вчений пише про «удмуртофобію» в політиці Росії, результатом якої стала «душевна недуга аборигенів Удмуртії, пов'язана з відчуттям їхньої «меншовартості». Серед чинників, що формують цю «удмуртську меншовартість» і «почуття власної ущербності», Альберт Разін називає відсутність удмуртів у керівництві республіки, зокрема той факт, що ні глава Удмуртії, ні голова Держради, ні глава республіканського уряду не є удмуртами. «Удмурт на своїй землі почувається не господарем республіки, а ізгоєм», - пише вчений у зверненні до депутатів Держради.
Серед його пропозицій: обов'язкове вивчення удмуртської мови в школах, цілодобове мовлення національною мовою на телеканалах, за прикладом Башкортостану і Татарстану, вуличні вивіски двома мовами, відродження села, боротьба з глобалізацією та урбанізацією. Крім того, Альберт Разін вимагав «поставити заслін імперській ідеології і брязканню зброєю», а також перерозподілити податки на користь республіки. При цьому вчений ностальгічно згадує, що коли удмурти були у складі Волзької Булгарії і Золотої Орди, їхня данина становила всього 10%...
При всій спірності і деякій архаїчності окремих висловлювань і поглядів Альберта Разіна його особиста трагедія не може залишити байдужим, а його вчинок змушує ще раз звернутися до проблеми збереження мовного та - ширше - етнічного різноманіття. Відмінності в долях народів і в їхній національній самосвідомості кореняться, зокрема, в їхній історії. Удмурти, на відміну, наприклад, від татар або якутів, не мали своєї державності. Елементи суверенітету, прямо скажемо, дуже декоративного, вони знайшли тільки у складі СРСР. Значна частина удмуртів живе в сільській місцевості, звідси і вдвічі менша частка серед цього народу людей з вищою освітою, ніж у середньому по Росії. Що в свою чергу спричиняє низьку представленість у владі. Знання удмуртської мови через об'єктивні чинники не є кнопкою, що вмикає соціальні ліфти. На відміну від, наприклад, англійської, а в Росії - російської. Хоча будь-яка мова, безперечно, збагачує і робить «розумнішим», але якщо у молодої людини є вибір: витратити кілька годин на тиждень для вивчення англійської або удмуртської, то важко її засуджувати, якщо вона вибере англійську, і навряд чи є сенс змушувати її насильно вчити удмуртську.
І, так, те, що сталося з удмуртським народом – це, зокрема, результат примусової русифікації, курс на яку був узятий ще задовго до 1917 року. І, так, сталінські репресії прокотилися і по національно орієнтованій частині удмуртської інтелігенції, так само як і по татарській, українській, білоруській, єврейській та інших. Багато людей в 30-х роках були розстріляні у «Спаві СОФІН», організації, якій приписували плани виходу Удмуртії зі складу СРСР і об'єднання її з Фінляндією. ФСБ і сьогодні з важким прижмуром вдивляється в будь-які культурно-національні об'єднання будь-яких фінно-угорських народів, намагаючись вгледіти в них угорських, фінських або естонських шпигунів...
Мова - живий організм. Тому мови смертні. Мовне розмаїття - велика цінність, оскільки через нього в світ приходить різноманіття і багатство культур. Тому в цивілізованих країнах мови «національних меншин» прагнуть підтримувати. Але можливості «лінгвістичної медицини» не безмежні, і якщо люди перестають користуватися мовою, то вона або зникає, або стає «мертвою» мовою, т.зв. «мовою культури», як латинь або санскрит...
Те, що зробив Альберт Олексійович Разін, викликає повагу як будь-яке стоїчне відстоювання своїх принципів. І водночас не можна не відзначити, що в результаті його самогубства людей, які володіють удмуртською мовою, стало менше на одну особу...
Джерело: Блог Игоря Яковенко
