29 квітня — день «Дня» в Донецьку. У Головному корпусі Донецького державного університету управління о 13.00 відбудеться відкриття фотовиставки «Дня» та представлення Бібліотеки газети «День». Напередодні ми підготували спеціальний випуск «Донецьк Incognita».
♦ Донецький вугільний басейн (звідки, власне, й назва «Донбас») багатий не лише природним твердим паливом. Ще в доісторичні часи тут виплавляли золото, мідь, срібло. Донеччина має в своїх надрах унікальні поклади кам’яної солі, білої глини — каоліну, придатної для виробництва якісної порцеляни, а також ртутної руди кіноварі, цирконію, гранітів, крейди, вапняків. Ведеться пошук алмазів. У післявоєнні часи на засекречених копальнях тут видобували радіоактивні матеріали для перших радянських атомних бомб.
♦ Першими поселенцями на цих землях були запорозькі козаки, які засновували свої «зимники» у стратегічно важливих пунктах. Зокрема, на території сучасного Донецька сходяться вододіли Кальміуса, що впадає в Азовське море, приток Самари та Сіверського Донця. Козаки, коли їм перекривали пряму дорогу з Чорного моря на Січ, піднімалися на веслах та «мотузках» Кальміусом, далі кілька кілометрів перетягували волоком свої легкі чайки — і зрештою потрапляли в Дніпро в районі нинішнього Дніпропетровська. Приблизно так само вони здійснювали подорож до південного кордону («кроми») Московського царства, що проходила по річці Тор — зараз про ті часи нагадує назва великого центру машинобудування Краматорська.
♦ Курортне місто Святогірськ знамените своїм унікальним печерним монастирем, висіченим у білосніжній крейдяній скелі, що височить над Сіверським Донцем. За легендою, скит заснували монахи Києво-Печерської лаври, які чудом урятувалися під час навали Батия. З легкої руки письменника Антона Чехова Святогір’я носить неофіційну назву «Донецька Швейцарія».
♦ У місті Артемівськ розташовується найбільший у Східній Європі завод шампанських вин, що виробляє «сонячний напій» за класичною технологією. Щороку по всіх континентах розходяться мільйони пляшок ігристого вина, дбайливо витриманого у місцевих підвалах загальною площею — 26 гектарів!
♦ Заповідник «Хомутовський степ» на півдні Донеччини зберіг незайманий куточок Дикого Поля, який ніколи не бачив плуга. Тут знайшли притулок десятки видів реліктових рослин, зокрема оспіваний у козацьких думах «сивий» степовий ковил. Білосарайська та Крива коси, що на кілька кілометрів удаються в Азовське море, навесні та восени слугують «транзитним вокзалом» незчисленним зграям перелітних птахів. Минулого теплого сезону вчені, несподівано виявивши в місцевих очеретяних хащах кілька сімейств тропічних пеліканів, пов’язали цей феномен із глобальним потеплінням на планеті.
♦ Неподалік від обласного центру розташовується найбільший у країні штучний ліс — Великоанадольський (2543 га). Його заклав понад півтора сторіччя тому видатний науковець Віктор Графф, ділом довівши можливість займатися лісорозведенням у посушливому степу. Нині в центрі зеленої оази ховається озеро з цілющими радоновими джерелами.
♦ Поруч із прізвищами відомих земляків Сергія Прокоф’єва, Володимира Сосюри, Василя Стуса літопис Донеччини береже ім’я скромного повітового вчителя Михайла Петренка, автора пісні «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю», що з часом перетворилася на справді народну.
♦ У 30-ті роки минулого сторіччя в Донецьку (тоді Сталіно) відбувала «м’яке заслання» після арешту НКВД письменниця та культурно-громадська діячка Людмила Старицька-Черняхівська, донька українського класика Михайла Старицького, працюючи коректором у місцевій друкарні. У ті ж роки в «шахтарській столиці» народилася Емма Андієвська, уславлена сміливими експериментами в живопису та літературі. З Донецька родом провідний радянський фотограф Євген Халдєй, автор історичних знімків «Прапор над рейхстагом», «Парад перемоги» тощо.
♦ На Донеччині існують своя Ялта, Гурзуф (Урзуф) та ще низка населених пунктів із «кримськими» назвами. Це пам’ять про масове переселення православних греків у ці місця, що сталося понад два сторіччя тому. А от про безліч німецьких сільськогосподарських економій, що існували до Другої світової війни, зараз нагадує хіба що назва одного з районів — Тельманівського.
♦ Попри усталену думку, що Донеччина — «деукраїнізований» край, більшість мешканців індустріального регіону визнає себе саме українцями. Навіть в обласному центрі Донецьку, згідно з результатами останнього перепису населення, таких понад 56 відсотків.
