У минулому сезоні Володимир Гришко був справжнім героєм авангардної постановки опери «Травіата» в Канадській національній опері. Взагалі, цей вокально-сценічний образ він створював в різних театрах світу, зокрема, за океаном, в Америці, де вперше виступив дев’ять років тому. «Детройт фрі пресс» писала: «Гришко привносить в образ Альфреда справжнє світло... Сповнені ніжних почуттів фрази «прописуються» чудовими високими тонами, а в разі потреби додається ще необхідна сила звуку». А 6 червня київські шанувальники зможуть послухати його в доволі традиційній, але від того не менш привабливій виставі «Травіата» Національної опери України. Як запевнив Володимир, йому дуже приємно буде виступати разом із чудовими солістами рідного театру, серед яких Ольга Микитенко і Іван Пономаренко.
До Києва В. Гришко повернувся після чергового перебування в Нью-Йорку, де він знову виступив у «Метрополітен-опера» в партії Рудольфа з опери «Богема» Дж. Пуччіні. Серед нових творчих вражень — робота над образом Сергія в опері Дмитра Шостаковича «Катерина Ізмайлова». Співпраця із всесвітньо відомим диригентом із Санкт-Петербурга Валерієм Гергієвим була дуже цікавою. І хоча, згідно з планом, у прем’єрній виставі Сергія співав Володимир Галузін із керованого диригентом Маріїнського театру, репетиції Володимира Гришка фахівцями визнані дуже вдалими. Щоправда, артистові не так просто було звикнути до того оригінального прочитання російської опери, яке запропонував англійський режисер Грехем Вік. На сцені крутився автокран, а робітники, попрацювавши на тракторах, роздягались і мились у душових кабінах на очах у публіки. Сама Катерина — яскрава блондинка з пронизливо червоними губами й надто пишними формами — викликала жагу мало не у всіх персонажів чоловічої статі. Замість любовних пристрастей і страждань, звичних для слов’янських сценічних трактувань твору Д. Шостаковича, головним в американській виставі став, скоріше, сексуальний потяг, що керував всіма діями й вчинками героїв.
Справді схвилювала Володимира Гришка зустріч із мегазіркою світового оперного мистецтва Пласідо Домінго, який з великою теплотою згадував Анатолія Солов’яненка і, зокрема, сказав: «Метрополітен-опера» пам’ятає цього великого співака. Я був захоплений його вмінням так тримати вокальну форму впродовж стількох років. Це справжній взірець для молодих артистів».
Валерій Гергієв теж з великою гіркотою сприйняв звістку про те, що минулого року наш видатний співак пішов із життя. За визнанням диригента, голос Анатолія Солов’яненка був для нього уособленням саме українського тенора — дзвінкого, соковитого. Маестро й сьогодні вважає, що Україна — це своєрідна «кузня голосів».
І один з них — саме Володимира Гришка — зазвучить невдовзі на компакт-диску із записами кращих творів російської класики у виконанні артиста та Симфонічного оркестру Держтелерадіо України під керуванням Володимира Сіренка, який буде випущено фірмою «Накса-Гонконг».
