1656 року турецький мандрівник Евлія Челебі прибув у важливий
центр Османської імперії на північному узбережжі Чорного моря — Озю, відомий
у нашій історії як Очаків. Його погляду відкрилися неприступні стіни, дерев’яний
міст, перекинутий через глибокий рів, який щовечора підіймався, і жерла
гармат, що висунулися з усіх башт. Опинившись у центрі міста, він із задоволенням
відзначив чітко сплановану забудову, чистоту мощених вулиць, уздовж яких
тіснилися обмазані глиною двоповерхові будиночки. А ось і палацові споруди
паші та його свити, стрункі мінарети мечетей, фонтани і, звичайно ж, безліч
ніжних південних троянд. У гавані стояли численні кораблі з різних країн.
Це вони сповнювали місто натовпами моряків і торговців. У фортеці стояв
турецький гарнізон, жили ремісники та купці, приїжджали й заморські інженери-німці,
французи, які брали участь у будівництві укріплень.
Частими гостями були українські козаки, і не лише ті, котрі
здійснювали набіги, але й ті, кого приваблювала торговельна справа. Везли
з України шкіру і тютюн, смалець, лляне полотно, прядиво, деревину, вугілля,
сушену рибу і рибний клей. Наші купці купували й везли в Україну вина і
сіль, прянощі і сушені фрукти, оливкову олію, ладан, апельсини, ситець,
сап’ян, кінську збрую та овечі шкури.
У мирні дні знаходили тут притулок вірмени і греки, валахи
й українці. Кожний був вільний звертатися до Господа за своїм звичаєм:
неподалік від палацу місцевого паші та мусульманської мечеті правила службу
християнська (православна) молдавська церква. На службі в очаківського
паші було багато козаків, які підтримували порядок у місті та охороняли
торгові шляхи, а іноді й заспокоювали яничарів, котрі дуже розгулялися.
За міськими стінами розташовувалися сотні валаських споруд,
критих тростиною, юрти ногайців, торговельні лавки, корчми, млини, склади.
У безкрайньому степу простяглися городи і баштани.
На жаль, подальша доля міста не була до нього прихильною.
Під час штурму 1788 року російською армією фортеця та міські квартали зазнали
страшного руйнування. Російська імперія прийшла на зміну Османській, плани
реконструкції міста так і не здійснилися, а його комендант жив у вцілілій
нижній частині будинку паші. Поступово жителі розібрали і використали для
своїх господарств уцілілі залишки кріпосних стін та інших споруд.
На початку ХХ століття це було маленьке степове містечко,
яке не втратило, однак, через своє розташування, важливого воєнно-стратегічного
значення, і тому в ньому було розквартировано (і в часи Російської імперії,
і в радянський час) численні військові частини.
Усе, що становило історичну цінність в Очакові, залишилося
під бруківкою, під садибами жителів, але постійно нагадувало про себе знахідками
древніх монет, люльок для куріння, керамічного посуду, численними загадковими
провалами в центральній частині міста, оживало в легендарних розповідях
місцевих жителів про незліченні скарби турецької скарбниці, заховані в
лабіринтах підземної частини міста. Іноді на очах здивованих городян усього
за одну ніч під землю йшли цегельні споруди, як це сталося з половиною
двоповерхового будинку екскурсійного бюро на початку 90-х рр. Гори щебеню
та піску, привезені могутніми самоскидами, як піщинки, зникали в підземних
галереях.
Місто, зведене, за деякими джерелами, Менглі-Гіреєм 1492
року на місці древніх укріплень, можливо, литовських, можливо, на руїнах
античного Алектора, довго чекало, коли сторінки його історії знайдуть реальне
втілення в колекціях музеїв, займуть своє місце серед інших книжок на полицях
бібліотек. З ініціативи самих очаківців, і краєзнавців, і місцевої влади,
які звернулися в Інститут археології Національної академії наук України,
1989 року було покладено початок систематичному вивченню міста. У 1989—1996
рр. Очаківською експедицією Інституту археології, а в подальші роки українсько-турецькою
експедицією ІА НАН України і Турецького історичного товариства було проведено
величезну роботу.
Поступово культурні пласти потужністю до 4—6 метрів відкривали
дедалі нові обриси Очакова XIV—XVIII ст., відомі також із описів Евлія
Челебі, з фоліантів Стамбульського архіву, спогадів сучасників. Стало можливим
локалізувати на карті сучасного міста розташування древнього і середньовічного
історичного центру, його окремих частин, порівняти їх із картами і планами
XVIII ст.
Відкрилися залишки стін, що колись входили до складу споруд
палацового комплексу, підвали монументальних будівель у Старій фортеці,
фрагменти забудови житлової частини міста, руїни турецької бані і водостоку,
фортифікацій, поховання солдат — захисників фортеці. За межами фортеці
відкрито невелику юртоподібну споруду, із залишками очеретяних конструкцій,
описаною тим же Е.Челебі.
Усі об’єкти фортеці зберегли сліди жахливого руйнування:
численні вирви, утворені попаданням бомб, десятки гарматних ядер, іноді
застряглих у стінах будинків, осколки бомб, розірвані кістки коней, залізну
картеч, що спеклася в полум’ї.
Про минуле благополуччя нагадували архітектурні деталі
й уламки мармурових надгробків, тисячі різноманітних речей, що колись належали
солдатам, ремісникам і, звичайно ж, вищим шарам суспільства. Вишукані вироби
з фаянсу відомих майстрів художніх центрів Османської імперії: витончені
чашечки для кави, чаю, блюдця і тарілки, облицювальні плитки. Величезна
колекція люльок для куріння, з витонченими орнаментами, під мармур, із
позолотою, клеймами майстрів. Крім шедеврів із глини, було знайдено люльки
з нефриту, а також із пінного каменю «мершауму» — білосніжні, різьблені,
з інкрустацією крихітними блакитними скляними бусинами — традиційними для
Туреччини «очками від зурочення». Різні прикраси з напівдорогоцінних каменів,
з-поміж них унікальна вставка в перстень із сердоліку, прикрашена високохудожньою
мініатюрою у вигляді розкішної хризантеми, з написом «Ісмаїл» у центрі
і датою — 1749 р. Вражають досконалістю форм посудини зі скла. Про бурхливу
транзитну торгівлю свідчать знахідки мідних, бронзових та срібних монет,
з-поміж них і карбування Стамбульського монетного двора. Нагадують про
читачів Корану спеціальні шпички для перекидання сторінок.
Загадкові провали та лабіринти Очакова стали предметом
спелеоархеологічних досліджень під керівництвом кандидата історичних наук
Т.А. Бобровського. На сьогоднішній день складено першу карту підземного
міста, виявлено найнебезпечніші ділянки, де можуть бути провали. Однак
це тільки перший крок. Для безпечного розвитку міста необхідні подальші
дослідження та серйозні спеціальні роботи спелеоархеологів, будівельників,
геологів, інших фахівців, а для цього потрібні фінанси...
Пам’ятники, відкриті археологами, багатюща колекція предметів
матеріальної культури, стали основою для створення історико- культурного
заповідника. Його початок покладено 1996 року ініціативою Інституту археології
та депутатів Очаківської міськради, але багато що має бути ще зроблено
для його утвердження і розвитку.
Результати досліджень в Очакові стали предметом наукових
повідомлень на Міжнародному конгресі в столиці Туреччини Анкарі 1997 року,
на низці міжнародних і республіканських конференцій в Україні. Велику допомогу
в координації українсько-турецьких досліджень надали Посольство Туреччини
в Україні, посол Турецької Республіки Алп Караосманоглу. Завдяки його особистій
ініціативі, під час перебування в Києві в травні 1998 року Президента Туреччини
Сулеймана Деміреля про результати співробітництва турецьких та українських
учених були поінформовані і президенти нашої країни і Туреччини.
Іще 10 років тому про турецько-українські розкопки було
неможливо навіть подумати, а також про те, що, попри всі труднощі сьогоднішнього
життя української науки, ця співпраця стане фактом історії.
