Юліян Вассиян (1894—1953) належить до числа найоригінальніших і щедроідейних постатей нашої культури. У чомусь нетиповий українець — самозаглиблений, навдивовижу дисциплінований у праці, по-німецьки схильний до абстракції, широко узагальнювального мислення. Його доля парадоксально поєднала в одній людині талант кабінетного філософа-вченого і підпільного революціонера-пропагатора.
Він належав до покоління, якому судилося злетіти над Україною яскравим струменем кометного виру й так само раптово розбитися об твердь історичної безвиході. Формували це покоління бурі Першої світової війни і змагання національної революції 1917—1920 рр., а потім воно стрімко мужніло й росло духом в гарячу міжвоєнну добу, коли протистояння чужим окупаціям набуло особливої суворості та жертовності.
Далекий нащадок вірменських поселенців в Україні, рід якого зукраїнізувався, очевидно, ще в епоху пізнього Середньовіччя, Ю. Вассиян народився в селі Колоденці біля старовинного галицького містечка Жовква. Серед волинських православних єпископів ХV ст. є аж два Васияни — Володимирський і Туровський єпископи (за «Історією України-Руси» М. Грушевського). Можливо, один із них і був далеким предком українського націоналіста ХХ ст. Це щодо деякої екзотичности походження. В іншому аспекті, родинному, Вассиян належав до типової галицької патріотичної сім’ї початку ХХ століття: батько — вчитель, директор школи, активний просвітянин. Сам Юліян навчався в знаменитій Львівській академічній гімназії, через яку пройшла левова частка галицьких інтелігентів і яка була чи не головним форпостом українського духу та ідеї у польському культурному морі в Галичині.
Навчання в гімназії було надзвичайно бурхливим, захопливим: тоді, на початку ХХ ст., серед галицьких гімназистів вирували бурі боротьби за український університет у Львові, вони брали активну участь у сутичках із поляками під час демонстрацій, організовували найрізноманітніші форми національного протесту. Тож 1913 р., коли Юліян закінчив гімназію, він був цілком свідомим патріотом.
У 1914 р. Вассиян разом зі старшим братом Володимиром, талановитим художником, здійснив відчайдушну спробу прорватися через фронт і все-таки записатися до Легіону січових стрільців, який формувався при австро-угорській армії. Угорська жандармерія, яка з підозрою ставилася до всіх русинів-українців, ув’язнила його і запроторила до табору інтернованих. Там йому вдалося переконати одного австрійського високопосадовця в тому, що його український патріотизм не йде врозріз із австрійським державним патріотизмом, коли йдеться про спільну боротьбу з імперською Росією. Так Юліян Вассиян все-таки опинився серед січових стрільців. Він пройшов усю воєнну кампанію УСС і потім національної Української Галицької армії, брав участь у воєнних діях на теренах Наддніпрянської України, побачив і зрозумів усі героїчні пориви українських військових структур під час національної революції і всі стратегічні промахи загального українського політичного руху.
У 1920—1922 рр. довелося ще побувати у польському таборі для полонених у Домб’ю і пережити багато принижень та поневірянь. Водночас ці умови посприяли тому, що патріотична інтелігенція, переважно молода за віком, розпочала дуже кардинальне переосмислення засад і стратегічних напрямів національно-визвольного руху. Цей період (1920—1923 рр.) можна вважати одним із найплідніших в українській історії у плані інтелектуальних пошуків. У таборах для інтернованих вояків армій УНР і УГА на теренах Польщі і Чехословаччини виникла ціла громадсько-культурна інфраструктура задля збереження української ідентичності і розвитку національної ідеології. Колишні солдати тепер ставали публіцистами, редакторами, письменниками, дослідниками, мистецькими і літературними критиками, філософами. Раптово стримані через закінчення війни емоції тепер з особливою силою виливалися у творчості. У таборах виходили десятки більших і менших часописів, альманахів, книжок, діяли скромні, але активні видавництва, розвивався театр, творчі гуртки й т. ін. Результатом цієї бурхливої всебічної діяльності молодої генерації стало критичне переосмислення політичного й ідейного досвіду українського соціалізму і ліберального націонал-демократизму, вихід на ідейні обрії традиціоналізму (консерватизму) і націоналізму.
Від 1922 р. Ю. Вассиян пішов навчатися до львівського таємного університету, який був організований галицькою інтелігенцією з метою сформувати культурні й академічні кадри в умовах, коли офіційно на теренах Галичини українцям не дозволялося ані відкрити свій університет, ані навчатися в державному польському університеті. Тут уперше він занурився в атмосферу підпілля, напруженого міжнаціонального протистояння у повсякденні. Тут на весь розмах виявилися інтелектуальні здібності Юліяна як мислителя, скрупульозного дослідника, уважного інтерпретатора. Він стає одним із авторитетів для студіюючої молоді, займає посаду університетського референта в Українській крайовій студентській раді, яка займалася організацією студентства і співпрацювала з підпільною Українською військовою організацією на чолі з Є.Коновальцем, що вела боротьбу проти польської окупації.
Тоді одним із найважливіших напрямків боротьби за молодь в Галичині була протидія радянофільству. Ця суспільно-політична тенденція з’явилася під упливом пропагандистської демагогії, що нібито в СРСР створено «справжню українську державу — УРСР», де йде «українізація» і «відроджується народозахисна економіка у вигляді НЕПу». Нагадаємо, що тоді на радянські позиції перейшов навіть головний галицький політик, диктатор Євген Петрушевич, колишній лідер ЗУНР. Зрозуміло, він зробив це в ілюзорній надії на можливість використати СРСР у боротьбі проти Польщі. Отже, першим великим історичним кроком молодіжного націоналістичного руху в Західній Україні була його успішна діяльність проти радяно- і москвофільства. Саме тоді Юліян Вассиян ідейно змужнів як переконаний традиціоналіст, людина нової формації політиків, які під віяннями ідей Дмитра Донцова чітко стали на позицію «віри тільки у власні сили», без будь-яких сподівань на зовнішнє визволення України.
Зі студентських організацій в Галичині і Чехословаччині поступово сформувалася Група української націоналістичної молоді, яка явно виражала нові інтенції в українському русі: волюнтаризм, мілітаризм, ірраціоналізм та християнський ідеалізм у філософії, революціонізм у діях, романтизм в настроях. У 1924 р., коли Ю. Вассиян переїхав на студії до Праги, він відразу став одним із лідерів цієї організації, почав друкуватися в її органі — журналі «Національна думка». Цей щомісячник зарекомендував невдовзі себе як одна з головних теоретичних трибун із розвитку ідеології українського націоналізму. 1927 року Вассиян вже сприймався в націоналістичному середовищі як чільний ідеолог і був делегований на I Конференцію українських націоналістів у Берліні, що мала підготувати платформу для об’єднання різних націоналістичних підпільних організацій в одну структуру. Відтоді почав діяти як координаційний орган Провід українських націоналістів на чолі з Є. Коновальцем, з’явився друкований офіціоз Проводу — журнал «Розбудова нації», який постав на базі «Національної думки». У ньому Ю.Вассиян був постійним автором. Вже у №2 з’явилася його етапна стаття «До головних засад націоналізму». «Розбудова нації» загалом є одним із найкращих українських теоретичних часописів (не тільки в аспекті розвитку національної ідеології), тому дивує деяка байдужість (чи упередженість?) до часопису сучасних українських дослідників. За основними параметрами цей журнал передавав ідеологічну платформу «Літературно-наукового вісника», що виходив за редакцією Д. Донцова від 1922 р. у Львові, з тою лише поправкою, що не містив художньої літератури. Його характеризували чітка націозахисна методологія мислення, плекання ідеалістичного світогляду, послідовна критика будь-якого імперіазілізму і малоросійства, антисоціалістичні і антиліберальні інтенції, уміння найгостріше поставити проблематику з української історіософії чи культурології.
У 1928 р. відбулася II Конференція українських націоналістів у Празі, на якій Ю. Вассиян був делегований на майбутній Конгрес українських націоналістів вже як головний ідеолог, людина, що найглибше усвідомлювала світоглядну доктрину націоналізму. Конгрес відбувся 27 січня — 3 лютого 1929 р. у Відні, і на ньому була заснована ОУН. Ю.Вассиян виголосив свою знамениту доповідь «Ідеологічні основи українського націоналізму» («Розбудова нації». — 1929. — № 3—4). Зараз ця доповідь передрукована за оригіналом у грунтовному і скрупульозному науковому збірнику «Конгрес українських націоналістів 1929 р.: Документи і матеріали«/ Упорядник Володимир Муравський. — Львів, 2006. Власне, тут Ю. Вассиян висловив центральну думку своєї філософії нації: націоналізм не є лише відповіддю на зовнішній тиск/завоювання якогось поневоленого народу, це, передусім, внутрішня, органічна вітальна сила народного генію, вічна здібність соціуму до динамічного самооновлення і зростання (звідси — поняття революційний націоналізм), це радісна відповідь етнічної унікальності на подих Бога до збагачення й урізноманітнення світу.
На конгресі Вассияна призначили членом Проводу українських націоналістів та керівником його ідеологічної секції. Тоді з’явилася його відома брошура «Програма виховання в ОУН». У 1930 р. він закінчив Карлів університет у Празі, перед тим паралельно студіював філософію і слов’янську філологію в Празькому німецькому університеті і Українському педагогічному інституті. Його докторська дисертація мала назву «Поєднання розуміння філософії в її відношенні до наук про основи поетики і метафізики». Це дослідження яскраво передавало залежність автора від німецької філософської школи. Зокрема, серед сучасників його улюбленим філософами були Освальд Шпенѓлер й Едмунд Гуссерль — великий майстер культуролого-історіософських та ірраціоналістських інтерпретацій і майстер феноменології.
