Щойно відсвяткували Різдво Ісуса Христа, а попереду ще два січневих свята, які відзначають віхи земного життя Ісуса. 14 січня — день, коли йому дали ім’я Ісус і, згідно з вимогами іудейської релігії, звершили над ним обряд обрізання. Про це повідомляє євангеліст Лука: «Принесли Його у Єрусалим, щоб представити перед Господом». А 19 січня відбулася зовсім інша подія — Іван Предтеча охрестив тридцятилітнього Ісуса водою, що знаменувало початок земного служіння Сина Божого. У той день на річці Йордан народу вперше явилася Трійця, чому це свято й називається Богоявленням. Різдво і Богоявлення наче вводять Ісуса в людське життя, в історію; Різдво — як людину, Богоявлення — як Сина Божого, засновника нової релігії.
Всі християнські церкви вважають Ісуса із Назарета історичною особою, яка жила в певний час, в конкретних обставинах, в оточенні своїх земляків, родичів, послідовників і супротивників. Головним документом, який свідчить про історичність Ісуса є, звичайно, Євангелія Нового Завіту. Як відомо, євангелісти розповідають про чимало конкретних реалій не тільки тогочасної Іудеї, але також Риму, провінцією якого була Іудея.
З часом, зважаючи на те гігантське значення, яке посідає християнство в історії Західної цивілізації, в історії всього людства, особою Ісуса Христа почали займатися також світські історики — християнські, нехристиянські, віруючі й невіруючі. Однією з найбільш важливих та інтригуючих наукових проблем була й досі залишається саме історичність засновника християнства, пошуки незаперечних доказів того, що він дійсно народився і жив у Палестині на початку Нової ери. Тих свідоцтв, які наводять євангелісти, для науковців недостатньо, тим більше, що в Новому Завіті трапляються певні протиріччя з незаперечно установленими історичними фактами (Новий Завіт — то не історичний трактат). Вчені шукають «неупередженi» докази — у творах і листах істориків, письменників, державних діячів того часу, в офіційних римських документах, зрештою, в іудейському Талмуді. Бо вони переконані, що події, про які розповідають євангелісти, не могли залишитися непоміченими сучасниками, зокрема, освіченими римлянами, і тому про них мають бути згадки.
Остання крапка в цих наукових дослідженнях ще не поставлена. Більшість світських вчених вважає, що незаперечних доказів історичності євангельських подій досі не знайдено. Існує також думка, що питання взагалі ставиться некоректно, бо до подій 2000-літньої давнини вчені підходять з мірками нашого вельми поінформованого часу. Адже зараз найнезначніші події десь у глибинах африканського континенту через кілька годин стають відомими всьому світові. До того ж для римлян Іудея часів Ісуса була далекою незначною варварською провінцією, якою мало хто цікавився (доки там не розпочалася визвольна іудейська війна проти Риму).
Менш лояльні історики не поділяють цю точку зору, посилаючись, зокрема, на єврейського історика й військового Йосипа Флавія, який народився 37 року, невдовзі після смерті Ісуса, жив в Іудеї і, звичайно, був добре обізнаний в усьому тому, що відбувалося. І хоча у творі Флавія «Юдейські старожитності» є згадка про «Ісуса, мудру людину, якщо тільки можна назвати його людиною…», більшість дослідників не надає їй значення. На підставі ретельного аналізу історики давно згодилися на тому, що це місце у творі давнього автора є пізнішою вставкою, тобто фальсифікацією. Одним із підтверджень такої думки є екземпляри тих самих «Юдейських старожитностей», в текстах яких відсутні згадки про Ісуса.
Це не єдина фальсифікація, зафіксована вченими у зв’язку з особистістю Ісуса з Назарету. Адже ще ранні християнські богослови з жалем помітили відсутність згадок про життя та діяльність Ісуса Христа у творах нехристиянських авторів. Дехто з них не втримався від спокуси «підправити» справу вставками, які робилися під час переписування («перевидання») відомих тогочасних творів. (До речі, такого типу «поправки минулого» були досить розповсюдженими у ранньому середньовіччі). Пізнішими «доповненнями» чимало вчених вважають, скажімо, згадки про життя та діяльність Ісуса у творі римського історика Светонія (I—II ст. н.е.) «Життєписи дванадцяти цезарів». Светоній розповідає, що імператор Клавдій «вигнав з Риму юдеїв, які, підбурювані Хрестом, заподіяли в Римі смуту». Ототожнювати «Хреста» з Ісусом важко хоча б тому, що Клавдій правив через 10 років після смерті Сина Божого і останній аж ніяк не міг бути в Римі на той час.
Вище було наведено тільки мікроскопічний відбиток незчисленних доказів pro і contra, дискусій і контрверсій, які вже 2000 років кружляють навколо особистості засновника християнства. А десь там, «в глубоких небесах», почувши іноді відголос тих суперечок, Він тихо, трохи поблажливо усміхається.
