З дозволу турецького султана, спритний і грошовитий князь Д'єрдь I Ракочiй виступив проти Австрії на боці Франції та Швеції. А вже через рік він домовлявся з польським князем Яном Радзивіллом про створення європейської коаліції проти свого сюзерена — турецького султана
Продовження. Початок теми у №149 за 1998 р.
«BORONA» — СЛОВО УКРАЇНСЬКЕ
Автохтонним населенням Закарпаття було слов'янське плем'я білих хорватів, які з IХ століття потрапляють до сфери геополітичних інтересів Київської Русі, але віддаленість не давала змоги ефективно здійснювати контроль над провінцією. Тому коли 896 р. тут пройшли кочові угри, метрополія аж ніяк не відреагувала. Лише «Повість временних літ» сухо констатувала: «Угри... пришедшие от въстока и устремишеся чересъ горы великыя иже прозвашася Оугорьскыа, и почаша воєвати на живущая ту волохи и словени. Седяху бо ту прежде словени...».
Угри, перейшовши перевал Руські ворота, отаборилися у долині, назвавши її Мункач (від угорського — робота, праця) і відпочивали там 40 днів. Потім пішли далі, осівши у Панонській долині. Контакти на тому не переpвалися — від тривалого спілкування зі слов'янським населенням угри перейняли частину культури, а головнe — ведення сільського господарства, яким раніше угри- скотарі не займалися. У їхній мові з'являються нові слова — kasza (каша), lapat (лопата), barazda (борозда), borona (борона), medve (медвідь), kasa (каша), ebed (обід), barat (брат), vajda (воєвода) тощо.
ГОРЕЗВІСНА КАЧКА МУКАЧІВСЬКОГО ЗАМКУ
Життя у замок вдихнув син великого князя новогородського і литовського Михайла Коріята — подільський князь Федір Коріятович. Великий князь литовський Вітовт, керуючись міркуваннями державної ваги, хотів ліквідувати незалежність Подільського князівства. Тому 1393 р. виступив проти Коріятовича, котрий, не довго думаючи, кинувся до свого племінника — угорського короля Жигмонта. Той за свого «предорогого дядечка» воювати не став, але через три роки, аби заспокоїти амбітного князя-вигнанця, запропонував йому Мукачівську та Маковицьку домінії. Собі ж на замін він попросив «якусь дурничку» — права на Поділля.
Коріятович, якому колишні володіння вже «не світили», радо пристав на пропозицію і почав розбудовувати Мукачівський замок, перетворивши його на свою резиденцію. До Старої вежі було добудовано нові кам'яні стіни заввишки 10 м і завтовшки 3-5 м з чотирма круглими вежами. На випадок облоги замку було наказано видовбати у скелястому грунті колодязь, діаметр котрого становив 2,5 м, а глибина — 85. За народним переказом, качка, котру пускали у колодязі, випливала у річці Латориця. (Втім, історія з качкою, схоже, не давала спокою ужгородським «любителям живої природи». Кілька років тому вони, за свідченням кореспондента «Дня» Василя ЗУБАЧА, спустили в колодязь Ужгородського замку качку, і та випливла у річці Уж. Не відомо, щоправда, чи живою. Але в Ужгородському замку глибина колодязя — лише 32 метри...). Село Верхні Лучки вищим повелінням мало постачати щороку для колодязя 95 м линви.
За тими ж народними переказами, колодязь довбали полонені турки, яким була обіцяна свобода за «ударну працю». Однак це більше схоже на газетну «качку», оскільки у тих краях турки з'явилися років на сто пізніше.
Як і всякий порядний князь, Коріятович переймався проблемами віри, тому дозволив на правому березі Латориці заснувати православний монастир, бібліотека котрого налічувала шість тисяч книг. А щоб місцеве населення, начитавшись тих книг, не учинило бунту, під Старою вежею було вирито довгий потаємний хід, котрий закінчувався камерою тортур для читак-грамотіїв.
Старий князь не мав нащадків, тому по його смерті 1414 р. замок перейшов до рук дружини Ольги, а коли й та через чотири роки віддала Богу душу — Жигмонт знову заволодів замком. Ніде правди діти, хитрий племінник, нічого не втрачаючи, отримав першокласну фортецю і права на Поділля.
«БАГАТОВЕКТОРНІСТЬ» ПО-ЗАКАРПАТСЬКИ
Півтори сотні років фортеця переходила до різних рук, доки австрійська армія не захопила її. Король Максиміліан II наказав реконструювати замок, для чого було зібрано 49 076 селян-кріпаків. Роботу завершили 1569 р., кількість гармат довели до 220, а ручної зброї — до 600 одиниць.
Важливу у стратегічному відношенні фортецю знову кілька разів перепродували, віддавали у заставу, аж поки 1635 р. у Фердинанда II за 200 тисяч форинтів її не придбав трансільванський князь Д'єрдь I Ракочій. Мукачеве було перетворено на центр князівства. Через дев'ять років, з дозволу турецького султана, спритний і грошовитий князь Д'єрдь I Ракочiй виступив проти Австрії на боці Франції та Швеції. А вже через рік він домовлявся з польським князем Яном Радзивіллом про створення європейської коаліції проти свого сюзерена — турецького султана. (Щось дуже схоже на позицію України при розв'язанні косовської проблеми — постійні метання між Росією та НАТО.) Така «багатовекторність» у поглядах на геополітичне положення своєї держави Д'єрдю I Ракочію вилізла боком — 1648 р. він помер через те, що дуже багато європейських правителів хотіли бачити його мертвим. Як- то кажуть, хороший Ракочій — мертвий Ракочій.
По смерті князя його справу продовжила дружина — Жужанна Лорантфі. Вона закінчила будівництво, і до Верхнього (Старого) замку було добудовано Середній і Нижній, а також зовнішнє оборонне кільце, котре складалося із земляного валу та заповненого водою рову шириною у 12 і глибиною 6 метрів.
Перебудований Жужанною Лорантфі Мукачівський замок набув вигляду типового середньовічного замку з високими вежами і міцними бастіонами. І на пам'ять про це велике будівництво на стіні південно-східного бастіону Нижнього замку було зроблено напис латиною, від котрого збереглися лише два рядки: «Якщо військове мистецтво, природа і Бог глибоко мене поважають, не страшні і гармати, а за сприятливого розташування зірок — століттями стоятиму».
БУЛИ Б СТІНИ, А РОБОТА ЗНАЙДЕТЬСЯ
Під час завойовницьких воєн Наполеона Мукачівський замок кілька років використовувався для переховування королівських регалій угорського короля. Як-то кажуть, від гріха подалі. Адже Наполеон охоче роздавав своїм сподвижникам титули — король Неаполітанський, герцог Баварський, намісник Іспанський, — а якщо немає корони, то ніби й королівства немає, а відтак і воювати немає за що. По закінченні Наполеонових воєн корону урочисто було покладено на монаршу голову.
Літо 1834 р. на Закарпатті видалося страшенно спекотним. Тому вночі, 27 липня, коли через чиєсь недбале поводження з вогнем у місті спалахнула хата, — вогонь миттєво перекинувся і на сусідні будинки. Замку, що стояв на горі, пожежа не загрожувала. Однак не так сталося, як гадалося. Зацікавлена видовищем, до вікна підійшла кухарка, а щоб краще роздивитися пожежу, вона прихопила із собою свічку. (Просто сюрреалізм якийсь. Тільки подумайте, пішла дивитися на пожежу зі свічкою! Як на мене, це не гірше поїздки до Тули зі своїм самоваром). Від полум'я свічки загорілися фіранки, і метикувата кухарка, щоб випадково не наробити лиха, — зірвала їх і викинула у вікно. Все б нічого, якби палаючі фіранки не впали на дах порохового складу, критого дерев'яною гонтою. Як-то кажуть, без коментарів...
Унаслідок вибуху було зруйновано частину фортечних мурів і повністю згоріли всі дерев'яні будівлі. Такої руйнації замок не зазнавав навіть під час численних воєн. Однак, на відміну від Хустського замку, у порохову вежу котрого влучила блискавка, — Мукачівський було відбудовано і вкрито черепицею.
Із розвитком військового мистецтва фортеці дедалі більше втрачали свої оборонні функції, оскільки перемоги здобувалися не під фортечними мурами, а на полях битв, де зустрічалися сотні тисяч вояків. Тому угорський уряд став використовувати товсті стіни Мукачівського замку як в'язницю. Тамтешні «місця не дуже віддалені» відвідали 12 тисяч «гостей». Кількість вражаюча, якщо врахувати той факт, що сиділи вони — по одному-двоє, а не так як у буцигарнях Російської імперії: натовпами в одній камері. І, хоч як дивно, жодної втечі. Був лише один бунт, названий «моркв'яним». Арештантам набридло харчуватися каротином-А однак, коли їх було переведено на нормальну їжу — картоплю, сало, капусту, — всі заспокоїлися.
1896 р. уряд Угорщини, до 1000-річчя утворення держави видав указ, за котрим усім арештантам надавалася амністія, а тюрма у Мукачівському замку — скасовувалася.
ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ
Через п'ятдесят років, по закінченні Великої Вітчизняної війни, територія Закарпаття перейшла до УРСР, Мукачеве стало заштатним райцентром, замок занепав — його якийсь час використовували за в'язницю радянські «компетентні органи». Пізніше в замку було ПТУ, в котрому навчалися слюсарі-сантехніки. О, іронія долі, там, де не було навіть водогону і каналізації — вчили їх прокладати і використовувати.
А за останні роки намаганням місцевих любителів старовини замок почали відроджувати і він знову став набувати свого первозданного вигляду.
