За часів Геродота (він жив орієнтовно з 484 до 430 рр. до н.е.) ще не була відома система географічних координат, і, описуючи Скіфію, він використовує природні орієнтири — морське узбережжя та ріки — і веде відлік відстаней від них у стадіях (177 м) або днях шляху (приблизно 36 км), вздовж них — у днях плавання (за даними академіка Б. О. Рибакова, також приблизно 36 км).
Відзначимо, що М.І. Надеждін, наприклад, так охарактеризував Геродота як джерело інформації: «Нашій Скіфії, у порівнянні з іншими, набагато цікавішими країнами земної кулі, випала щаслива доля — знайти саме в Геродоті — батькові історії — і гарного спостерігача, і гарного живописця... Можна сказати, що подана ним картина Скіфії є рідкісним зразком географічної повноти й витонченості…»
Давня Скіфія займала майже всю територію сучасної України, подекуди виходячи за її межі. Геродот повідомляє /101/ (в косих дужках — посилання на номери параграфів книги 4 «Історії» Геродота), що територія Скіфії є правильним квадратом зі сторонами по 40000 стадій (приблизно 710 км), дві з яких йдуть iз Півдня на Північ, а його Південно-східний кут спирається на кінець Керченського півострова. Тоді Південно-західний кут квадрата припадає на Південно-східне передгір’я Карпат, а його північна сторона йде від Курська до Сарн по ріках Сейм та Уж. Справедливість відомостей Геродота підтверджують археологічні матеріали скіфської культури, зосереджені у вказаному квадраті.
Геродот називає 8 найважливіших рік Скіфії, які, «починаючи від моря, доступні для кораблів» /47/. Перші чотири (починаючи з Заходу) і остання всіма дослідниками ототожнюються з відомими ріками: Істр — це Дунай, Тірас — Дністер, Гипаніс — Південний Буг, Борисфен — Дніпро, Танаїс — Сiверський Донець і нижня частина Дону.
Неможливість ідентифікації Пантікапа, Гипакиріса і Герра, не входячи у суперечність iз сучасною географією, може бути пояснена або невірогідністю відомостей Геродота, або істотними змінами течії рік, зокрема Дніпра, що відбулися за минулі 2500 років. Оскільки геологи не підтверджують останнього, зусилля дослідників були направлені на коректування відомостей Геродота. Приймаючи одні з них, відкидаючи другі й підправляючи треті, вони збудували десятки відмінних одна від одної географій Скіфії.
Єдине, у чому вони були одностайні, так це у невизнанні відомостей Геродота про те, що головна ріка Скіфії Борисфен у землі Герр, розташованій у північній частині країни, розгалужується на дві ріки; одна з яких, що зберігає ім’я Борисфен, тече на південь, зливається з Гипанісом (Південним Бугом) і впадає у лиман південніше Ольвії /53/. Інша, що отримала ім’я Герр, йде далеко на схід, зливається з Гипакирісом і впадає у море поблизу м. Керкинітіди (Євпаторії) /55, 56/. При цьому, на схід від Борисфена, на три дні шляху (110 км), тягнеться область мешкання борисфенітів, а далі, до Герра — область мешкання скіфів-кочовиків, і протікають Пантікап та Гипакиріс /18, 19/.
Про місцеположення землі Герр, де Борисфен розгалужувався на два русла, у Геродота є три вказівки: до неї 40 днів плавання (більше за 1400 км) з півночі (від джерела Борисфена) /53/; земля скіфів-кочовиків тягнеться від гирла Гипакиріса до джерела Герра і має протяжність у 14 днів шляху (500 км) /19, 55, 56, 99/; в землі Герр знаходяться могили царів скіфських /71/ (на думку Самоквасова та інш. — це курганні комплекси Посулля, кургани в районі Нікополя відносяться до часів після Геродота). Всі три вказівки приводять у район міста Черкаси. Земля Герр, очевидно, розташовується навпроти Черкас й укладена в трикутнику між Дніпром, Сулою та Сеймом з Десною.
Якщо повірити Геродоту до кінця й прийняти ці відомості, то можна пересвідчитися, що ніяких внутрішніх протиріч у його географії Скіфії немає. Але є істотна відмінність від відомої сьогодні течії рік. З описів Геродота випливає, що Борисфен може бути ототожнений з Дніпром лише у своїй верхній течії, приблизно до Черкас. Нижню частину Дніпра, що йде далеко на Схід до Дніпропетровська, можна ототожнити з Герром. Основне ж західне русло, по якому протікав Борисфен 2500 років тому, нині не існує.
Але Борисфен повинен був залишити свій слід на поверхні землі у вигляді широких і глибоких долин, які не могли бути утворені малими ріками, що течуть у них зараз, а також суху долину, що перетинає Дніпровсько-Бузький вододіл. Відповідною малою рікою Дніпровської системи є ліва притока Тясмина Ірдинь, заболочена долина якої має ширину 1500 м. Долина, якою Борисфен перетинав нинішній вододіл, могла пройти або між Тясмином і Великою Виссю, або між Ірдинню і Гнилим Тикичем. Далі він йшов по руслу однієї з названих рік та по руслу Синюхи до злиття з Південним Бугом бiля м. Первомайська. При цьому Пантікап може бути ототожнений з Інгулом, Гипакиріс — з Інгульцем. Тепер він відсікається від моря більш повноводним Дніпром, а в давнину приймав у себе Герр і продовжував текти на південь, ймовірно, по руслах Каланчака і Чатирлика до впадання у море поблизу Євпаторії (за даними сучасних археологів, рівень суші в районі Перекопа в античні часи лежав вище нинішнього).
Карта Скіфії, реконструйована за даними Геродота, показана на малюнку. Вона усуває уявні протиріччя відомостей Геродота між собою, однозначно визначає розміщення народів і приналежність археологічних культур, але представляється неймовірною, з точки зору геології. Дійсно: долина Дніпра лежить на кілька десятків метрів нижче самих низьких дільниць його вододілу з Бугом, під яким до того ж залягають кристалічні породи, що важко розмиваються.
Але коли вважають цю перешкоду непереборною, то не враховують того факту, що льодовик, який розповсюджувався по руслу Дніпра, залишив морени натиску — височини, що перегороджували русло й підіймали рівень води в ньому на десятки метрів. Залишком однієї з них є Мошногорський мис, розташований в районі Черкас, що протягся упоперек долини Дніпра на 25 км і що підноситься над нею на 90 м.
Непрямими свідченнями проходження русла Борисфена долиною Синюхи є її велика ширина й глибина, яка не відповідає малій водності цієї ріки, а також те, що під нею простежується жолобоподібне поглиблення у кристалічних породах. Його міг промити тільки досить могутній та довго існуючий потік. Відмічена Геродотом незвичайна чистота й прозорість вод Борисфена у порівнянні з каламутними водами інших рік Скіфії /53/ може бути пояснена його протіканням у кристалічному ложі.
Відомо також, що Придніпровське узгір’я зазнає поступового підняття, а Придніпровська низовина — опускання iз швидкістю один міліметр на рік. Цей процес призводив до опускання східного краю моренного вала, що перегородив Дніпро, і одночасно до підйому рівня води в природному водосховищі, що утворилося перед ним через підйом рівня дна Борисфена на Придніпровському узгір’ї. Рано чи пізно це повинно було привести до переливу води через лівий край моренного валу і дуже швидкого, катастрофічного його розмиву через порівняно м’який склад утворюючих його порід та різкий перепад висот у стоці. Могутній потік води, що спрямувався по Герру, перетнув Гiпакиріс і промив у низов’ї нове русло, що з’єднало Герр з Бузьким лиманом.
Ця катастрофа, що змінила течію рік, могла статися у середині I тисячоліття, між часом правлiння Клавдія Птолемея (II століття н.е.), за даними якого Борисфен по всій довжині лежить далі на захід від Ольвії; і Константина Багрянородного (Х століття н.е.), який першим згадує пороги, що лежать на сучасному руслі Дніпра. Можливо, слова Ярославни: «О, Дніпро-Славутич! Ти пробив кам’яні гори крізь землю половецьку», є в народній пам’яті відгомоном вищеописаної вражаючої події.
