У зв’язку з цим головною метою концепції є вирішення триєдиного завдання надійного збереження визначної державної культурної спадщини, а саме:
1. Належне збереження, консервація і поміркована ревалоризація історико-культурного середовища як певної композиційної цілісності з визначними археологічними пам’ятками Київської Русі — залишками автентичних фундаментів церкви Богородиці Десятинної в контексті збереження решток колишнього церковно-палацового ансамблю київського дитинця з унікальним природно-ландшафтним довкіллям Старокиївської гори в цілому;
2. Виконання сучасної музеєфікації та забезпечення відповідних умов для екскурсійного показу автентичних залишків Десятинної церкви та всіх нерухомих пам’яток археології на території київського дитинця з організацією доцільного функціонального зонування, благоустрою та озеленення цієї заповідної території і створення зручних маршрутів для екскурсантів та зупинок туристичних транспортних засобів;
3. Гідне відзначення доленосних подій нашої історії та культури — за понад 1020-літній період прийняття християнства в Київській Русі, насамперед, побудови першого кам’яного монументального храму — величної церкви Богородиці Десятинної та вшанування історичної пам’яті, пов’язаної зі знаходженням там у давнину мощей перших святих Києворуської церкви, поховань визначних князів Київської Русі, а також загиблих останніх захисників стольного Київ-града у 1240 р. Ідеться і про створення належних умов для проведення релігійних відправ громадян. А в будинку Національного музею історії України доцільно значно розширити експозицію, пов’язану з особливостями прийняття християнства на Русі та створити там відповідні умови для проведення різних протокольних заходів.
Такі заходи являли б собою достойне пошанування нащадками визначних подій нашої історії — незгасимої духовної і культурної спадщини Русі-України. Вони сприяли б її популяризації та більш ефективному культурно-туристичному використанню цього достопам’ятного місця нашої історії, духовності і культури й засвідчували б його справжнє високе наукове, духовно-культурне значення. Це, можливо, дещо б компенсувало трагічні втрати національної історико-культурної спадщини.
Ґрунтовні новітні дослідження, здійснені в 2005 — 2010 рр. під керівництвом члена-кореспондента НАН України, доктора історичних наук, професора Г. Івакіна та кандидата історичних наук, доцента О. Іоаннісяна, показали, що Десятинна церква лише планувалася як хрестовокупольний храм, але в процесі будівництва задум змінили на хрестоподібну купольну базиліку або купольну базиліку з трансептом. І дослідники стверджують, що саме такі риси структурної побудови храмів досить близькі до середньовізантійської архітектури Х—ХІ ст. (у першу чергу прикладом може бути церква в Скрипі в Бестії).
Тож, знаючи візантійські канонічні традиції християнського храмобудування та регіональні впливи, можна уявити собі вірогідний загальний вигляд першого монументального кам’яного храму Русі. Але, на жаль, тільки в загальному вигляді і тільки ймовірний образ, оскільки для реального уявлення та можливого відтворення достовірного образу храму відсутні достатні історичні документальні та археологічні джерела. І тут згадаймо видатного російського мистецтвознавця Д. Айналова, який ще на початку ХХ ст. після завершення археологічних розкопок Десятинної церкви констатував, що «...первый, наиболее достоверный и знаменитый храм Киева, Десятинный храм все же до настоящего времени является скорее красивой легендой нашей художественной древности, чем историческим звеном в цепи других звеньев киевского искусства. Раскопки археологической комиссии на месте развалин этой церкви, правда, пролили некоторый свет на архитектуру храма и его украшения, но все же пока лишь письменные свидетельства в связи с данными раскопок могут привести к более ясному представлению об этом храме». Проведені новітні (2005 — 2010 рр.) ґрунтовні історико-археологічні дослідження показали, що «... вже ніякі дослідження не нададуть інформації про те, який вигляд мала церква. Її первісний вигляд назавжди залишиться невідомим», — це відзначає науковий керівник сучасних археологічних досліджень проф. Г. Івакін. Тож повноцінно відбудувати реставраційно-відновлювальними методами достовірний образ прадавньої Десятинної церкви неможливо через відсутність достатніх історичних першоджерел, та і сучасна культуроохоронна методологія це заперечує. І необхідно врахувати, що відтоді значно змінилася забудова навколишнього міського середовища довкола залишків прадавнього храму. І тому можливо лише віртуально створити її вірогідний (гіпотетичний) образ, виконуючи численні комп’ютерні версії рекомпозицій її вірогідного первісного вигляду. А намагання відбудови в натурі ймовірного, тобто гіпотетичного, образу, літописного храму — були б фальсифікацією «пам’ятки як документа історії та твору мистецтва», підробкою колишньої церковної святині, можливо, неточною копією, а в кращому випадку — символічним образом зруйнованого прадавнього храму. Адже ця визначна пам’ятка в трагічні часи нашої далекої минувшини була вщент зруйнована і тому загинула назавжди. І згідно із сучасними пам’яткоохоронними принципами, неможливо достеменно відбудувати прадавній храм як «документ історії», який би засвідчував свою епоху та одночасно був автентичним «твором сакральної архітектури і мистецтва» саме початкового періоду становлення кам’яного монументального християнського храмобудування в Київській Русі*.
У той же час відзначимо, що територія колишнього церковно-палацового ансамблю великокнязівського центру з Десятинною церквою та залишками відповідних фундаментів як визначна пам’ятка археології з часів зруйнування в 1240 р. ордами Батия і досі перебуває в занедбаному стані. Це визначне місце нашої історії та культури дотепер не має належного архітектурно-художнього завершення з естетично привабливим облаштуванням для туристично-екскурсійного показу всіх видатних пам’яток архітектурної археології — колишнього великокнязівського церковно-князівського ансамблю. Мова йде і про організацію належних музейно-екскурсійних можливостей для сприятливого візуально-просторового огляду унікального природно-ландшафтного довкілля та відчуття сакральності цієї, овіяної в легендах, частини стародавнього Києва. Тому тут доцільно було б створити належні музейно-експозиційні умови для відповідного ознайомлення як з окремими археологічними пам’ятками, попередньо виконавши їх наукову атрибуцію, так і для цілісного візуально-просторового сприйняття всього історико-культурного середовища та захопливого природного довкілля київського дитинця як відлуння сивої давнини. Це дасть змогу відчути Дух Місця та загадкову атмосферу колишнього вишуканого великокнязівського церковно-палацового ансамблю з його окрасою — церквою Пресвятої Богородиці Десятинною.
На необхідності належного збереження, музеєфікації та гідної охорони цієї визначної пам’ятки Русі-України наполягає сама Історія та віковічна пам’ять багатьох поколінь нашого понад 1020-літнього християнського поступу. Сучасними міжнародними та національними культуроохоронно-нормативними документами визначені умови і вимоги щодо схоронності та відповідного музейного показу археологічних пам’яток у звичному для них історико-культурному та природному оточенні. І цих вимог необхідно дотримувати, підготувавши різні альтернативні підходи, які надали б можливість визначити найбільш доцільний варіант вирішення цієї проблеми. Відомо, що як окремі колишні визначні архітектурні витвори, так і їх ансамблі, як правило, пов’язані з історичними подіями і віковічною пам’яттю про минулі часи, а також про життя видатних постатей, які пов’язані з тією чи іншою епохою розвитку країни. Церква Богородиці Десятинна була саме першим визначним кам’яним храмом — сакральним осередком та окрасою вишуканого комплексу монументальних споруд великокнязівського палацового ансамблю середньовічного містоутворення «города Володимира». І саме своєю появою вона уособлювала доленосні події нашої історії — перехід від язичництва до християнства та започаткування нового цивілізаційного розвитку Київської Русі. Тож неможливо переоцінити значення літописної Десятинної церкви як визначного сакрального явища в історії та культурі Русі-України і як першого монументального церковного осередку — символу прийняття християнства та утвердження державності Київської Русі. А знаменні події в житті країни та історичні пам’ятки, які їх уособлюють, що були знищені внаслідок воєн або природних лих, заведено увічнювати встановленням пам’ятних знаків, пам’ятників, а в окремих випадках і створенням відповідних меморіалів-музеїв або цілих комплексів на місці тих далеких подій, які б розкривали їх значення в історії і культурі країни та оповідали б про особливості життя суспільства і діяльності його видатних провідників. Тому ці питання необхідно розглядати розширено та цілісно як духовно-культурологічну проблему загальнодержавного рівня. І після виконання ретельних археологічних й історико-архітектурних досліджень та проведення необхідних консерваційних робіт доцільно комплексно вирішити питання надійного збереження та сучасної музеєфікації автентичних археологічних залишків Десятинної церкви та колишніх палаців, паралельно розв’язуючи багатоаспектні культуроохоронні проблеми увічнення доленосних подій нашої історії, культури та нашої віковічної духовності. Також необхідне належне вшанування пам’яті перших святих Києворуської церкви та великокнязівських поховань, які в давнину знаходилися в Десятинній церкві. Адже цей Божий храм був побудований на благовірній основі — на крові перших християн-мучеників — жертв язичницьких часів, які згодом теж стали святими Києворуської церкви. Тут же поруч, біля залишків Десятинної церкви, знаходиться і поховання останніх захисників Києва, які загинули у трагічні часи 1240 р. і теж потребують належних релігійних відправ.
Тому ця складна культурологічна проблема має як духовно-релігійні аспекти, над якими слід працювати спільно з нашим духовенством і релігієзнавцями, так і меморіально-культуроохоронні. Це священна справа нащадків унікальної історико-культурної спадщини стольного града Києва. І в цьому сенсі постають питання екології нашої прадавньої культури та гідного вшанування священної пам’яті про визначні культурні звитяги наших далеких пращурів. І це визначне творіння Київської Русі могло б стати дійсно знаковим меморіально-сакральним «місцем культурної пам’яті» сучасної України. І пам’ятаймо, що «благородство кожної істинної культури визначається тим, що культура є культ предків, пошанування могил і пам’яток, зв’язок синів із батьками... Культура завжди пишається давністю свого походження, нерозривним зв’язком із великим минулим. Їй дороге увічнення, неперервність, спадкоємність...» Це сказав іще на початку ХХ ст. наш визначний земляк, російський філософ М. Бердяєв. «І нам необхідно відродити притаманний українцям іще з сивої давнини культ вшанування предків. У нас не має бути занедбаних та забутих могил, особливо наших великих пращурів» — звертає увагу визначний український вчений-археолог та пам’яткоохоронець П. Толочко. У плині часу жорна історії стирають з пам’яті та обличчя землі поховання видатних предків давніх часів. Але ж очевидно, що як любов до батьківських могил та поховань видатних вітчизняних пращурів, так і любов до Бога неможлива без культу та відповідних церковних обрядів.
Тож меморіально-культуроохоронні аспекти цієї проблеми пропонується вирішити наступним чином:
— у нижній підземній частині на рівні залягання залишків фундаментів Десятинної церкви необхідно виконати надійну консервацію автентичних решток храму і вирішити питання їх сучасного музейного експонування, тобто створити підземний музей автентичних святощів церковної археології. При цьому необхідно буде там же створити відповідний клімато-центр задля підтримання необхідних температурно-вологісних умов для їх надійного збереження та музейного показу. Екскурсанти змогли б відвідувати підземний музей з автентичними залишками Десятинної церкви, проходячи через вхід із боку вул. Володимирської — там, де нині розміщені сходи на територію київського дитинця та до Національного музею історії України. У підземній частині доцільно було б облаштувати крипту (підземну церкву) з присвятою першим християнським мученикам Федорові і Іоанну, які постраждали від язичників іще до хрещення Русі. Мощі мученика Іоанна нині почивають у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври. Тому їх доцільно було б перепоховати в крипті Десятинної церкви, де, за даними археологічних досліджень, у давнину знаходилося їхнє житло;
— у верхній частині на позначці поверхні землі виконати трасування абрисів збережених іще фундаментів та слідів прадавнього храму та гридниці, і тільки над розмірностями фундаментних слідів центральної сакральної частини прадавнього храму — віками намоленому місці — побудувати невеликий меморіальний храм як архетип Десятинної церкви**, який генетично пов’язаний з візантійською спадщиною та який би забезпечував неперервність канонічних традицій києворуського християнського храмобудування і, таким чином, увічнити знаменні події нашої історії — понад 1020-літній період від дня прийняття християнства та побудову першого кам’яного монументального храму — церкви Богородиці Десятинної. І саме в ньому могли б здійснюватися пошанування пам’яті перших святих Києворуської церкви, а також різночасових поховань наших визначних князів та останніх захисників Києва 1240 р. і могли б проводитися різні священнодійства, пов’язані з цим святим місцем нашої історії, культури та духовності.
При цьому пропонується розглянути можливі альтернативні варіанти з пошуку найбільш доцільного вирішення цієї складної духовно-культурологічної проблеми, які детально представлені на комп’ютерних візуалізаціях. Водночас, згадаймо, як досконало були виконані ще 60-ї років минулого століття в Росії реставраційно-відновлювальні роботи у церкві Покрови на Нерлі поблизу Володимира-на-Клязьмі — пам’ятці архітектури 1165 р. під керівництвом визначного історика М. Вороніна (Росія). Там спочатку були проведені ретельні археологічні дослідження території навколо забудови та самого храму. Було виявлено цілий ряд даних про його первісний вигляд, знайдені фундаменти гульбища-галереї, які оточували храм із трьох боків на рівні його верхнього ярусу та виявлені фундаментні сліди сходів на хори та галереї. Були також отримані відомості про існування в минулому також і дзвіниці. На основі всіх цих археологічних фактів було виконано декілька варіантів графічної реконструкції вірогідного первісного вигляду храму. Але у зв’язку з неможливістю визначення достовірної історичної інформації про його загальний первісний вигляд для натурного виконання було прийнято рішення — реставраційно-відновлювальні роботи здійснити тільки на найбільш збереженому основному об’ємі храму без відбудови гульбища-галерей та дзвіниці. Фахівці відзначають доцільність ухвалення саме такого вирішення. І, таким чином, храм зберіг свої споконвічні форми і нині вражає гармонійністю пропорцій та вишуканістю форм.
* Слід зауважити, що при повноцінній відбудові втрачених визначних пам’яток вітчизняної історико-культурної спадщини — Михайлівського Золотоверхого собору, Успенського собору Києво-Печерської лаври та деяких інших, для їх відбудови були збережені достатні історичні першоджерела. При цьому історична реконструкція в цих випадках була необхідна для продовження «життя» визначного місця, яке мало незавершений вигляд, і відбудова цих храмів повертала цим пам’ятним місцям їх культурну значущість, компенсуючи трагічні втрати, що сталися внаслідок скоєних людьми лих. Водночас їх відбудова не завдала шкоди наявній історичній забудові та не спотворила містобудівне та ландшафтне оточення.
** Відомо, що церкву Богородиці Десятинну називали «Матір’ю церков руських». Визначні вчені — історики, мистецтвознавці (М. Іллін, М. Воронін, К. Афанасьєв та Г. Логвин) відзначали, що саме Десятинна церква, а точніше її центральна частина, послужила зразком для багатьох храмів, які будувалися згодом у Стародавній Русі. І відзначимо, що саме центральна частина Десятинної церкви стала «архетипом», тобто початковою ланкою в подальшому розвитку києворуського кам’яного монументального зодчества.
