Пройде небагато часу, і події кінця 2004 — початку 2005 років стануть історією, перейдуть у вимір споминів, легенд, байок, перебільшень (або навпаки). Навіть їхні безпосередні учасники, подібно діючим особам минулих війн чи інших пертурбацій, будуть переказувати цю фантастично-величну бувальщину по-різному, ставити на ній акценти пізніших — «пост-помаранчевих» — реалій, оцінювати й переоцінювати її у вимірах прийдешнього життя. Велике значення тут, безумовно, матимуть успіх або неуспіх нової влади, наявність чи відсутність змін на краще в житті суспільства, в житті кожної людини.
Але попри все — навіть якщо станеться (борони Боже!) найгірше, і народ почує себе обдуреним, повністю розчарованим своїми вожаками-переможцями, — правда про помаранчеву революцію (або максимальне наближення до цієї правди) має не тільки ввійти в історію молодої держави, але й стати запорукою того, що сьогодні й навіки-віків наш народ більше не буде покірно зносити все те, що йому нав’язуватиме будь-яка влада, не буде безсловесним і боязливим. У майбутньому ще може статися все що завгодно, але без тих надзвичайних і доленосних передвиборних подій ми того майбутнього просто не мали б.
Тому всі спроби зафіксувати перебіг подій, подробиці, діючих осіб та їхні амплуа, а головне — атмосферу, яка царювала в Києві, країні й охопила все наше суспільство (неважливо, на якому боці «барикад»), є дуже важливими. Тут неоціненним є все — прості «зарисовки з натури», художні твори, спомини учасників і сучасників, куплети та навіть пасквілі й анекдоти, альбоми фотографій і карикатур і — звичайно — аналітичні трактати вчених.
Саме тому із такою цікавістю та задоволенням я познайомилася із щойно виданою книжкою «Українці перемагають сміючись» («Таврія», Сімферополь), ініціаторами та упорядниками якої є кияни і учасники помаранчевих подій Тетяна Логуш та Олександр Куманський. Як вони розповідають, цю книжку фактично створювали учасники того фантастичного президентського виборчого марафону — безіменні автори частівок та анекдотів, невідомі художники- карикатуристи, які малювали на стінах чи асфальті або розклеювали плакати та роздавали листівки, а головне — весь український загал, який активно та із захопленням неофітів творив цей епос свого «нового» часу.
Як пишуть у передньому слові упорядники, книжка є, головним чином, про те, як «фальсифікатори фальсифікували- фальсифікували, та так і не вифальсифікували». До неї увійшли, переважно, сатирично-гумористичні твори українських письменників і художників (професійних та аматорів). Представлено в новій книжці й кілька робіт російських сатириків і журналістів, які щиро співчували всьому тому, що відбувалося на Майдані (це Віктор Шендерович і Валерій Панюшкін). Варто ще згадати, що книжка щедро ілюстрована малюнками та фотографіями — «знімками з поля бою».
Матеріал книжки досить неоднорідний — інакше й не може бути, зважаючи на те, що це книж ка колективного автора. Але, думаю, кожен її читач знайде там для себе кілька гарних жартів, маленьких історій і ще раз відчує незабутню атмосферу Майдану, який є головним героєм книжки. Ії автори планують продовжити розповідь про те, як українці «перемагають сміючись». Дозволю собі одне побажання — врахувати у наступному виданні (чи виданнях) той беззаперечний факт, що переможці завжди дають не менше приводів для жартів, шаржів чи частівок, ніж переможені. Навіть тоді, коли на боці переможців — справедливість. (Якщо уважно придивитися, то єдиним героєм світової літератури, над яким не шкилюють люди, є старозавітний Бог.) Здається також, що, фільтруючи матеріал, варто взяти друшляк із трохи меншими дірочками.
Нижче наводимо кілька маленьких прозових та віршованих опусів із «Українці перемагають сміючись».
«Якщо зняти зі своїх вух локшину, то від демократії, свободи слова, позитивних тенденцій, законності та правопорядку не залишиться й сліду».
«Під час помаранчевої революції значно зменшилась кількість правопорушень. Через те, вважають експерти, що всі злодії та бандити пішли в політику».
«Під час виборчої кампанії у Києві народилося 44 хлопчики. 34 з них назвали Вікторами на честь Ющенка, всіх інших назвали Вікторами на честь Януковича. Це ще один математичний доказ коректності остаточного результату виборів».
«Комітет національного порятунку ухвалив рішення: «За внесок у Помаранчеву революцію перейменувати пам’ятник княгині Ользі в Києві на пам’ятник принцеси Юлії».
«Демократія — це такий стан у нашій державі, коли людині, яка розповідає політичні анекдоти, нічого не буває — ні зарплатні, ні пенсії, ні стипендії».
«У Лук’янівській в’язниці терміново зроблено євроремонт».
«Чому на теледебатах Янукович говорив українською мовою, а завершальне слово лунало російською? — Не встигли перекласти!»
«Народний депутат Леонід Кравчук вважає, що через те, що Янукович сидів у в’язниці за часів СРСР, тобто в іншій державі, його треба вважати не зеком, а військовополоненим».
«Путін знову привітав з перемогою на виборах Януковича? Але ж в Одесі навіть дитина знає, що анекдот можна розповідати тільки один раз».
«… Разом із захватом революцією я відчуваю пекучу заздрість від того, що ще довго не побачу нічого подібного в Москві… Не треба мені брехати, що тут немає російських солдатів. І якщо хоч один із них вистрелить хоч один раз, я — громадянин Росії — ніколи не відмиюся від ганьби і у віки-вічні не спокутую гріха … Я сиджу в номері, пишу і боюсь, що якась гнида в Москві віддасть наказ стріляти. Але зараз допишу, вийду на Майдан і перестану боятися (Валерій Панюшкін, спецкор «КоммерсантЪа»).
«С колен поднялась Украина наша, Течет по улицам народная река. И греет душу гарбузова каша Из рук простого старика».
«Помаранчевий Києве, Будем навіки спасенні …Помаранчевий Києве, Станем достойні життя!»
«Це століття — таке молоде! У душі — Помаранчеві храми, На Майдані молебень іде. З нами — Бог! Перемога — за нами!»
«Кайдани скинули і вже встають з колін, З колін устали правнуки Шевченка!»
