На Закарпаттi закрiплюється назва Русь, бiлi хорвати також починають
називатися «русичами», чи то пак — «русинами». (Мабуть, якраз вiдтодi і
слiд шукати витоки закарпатського сепаратизму та русинiв, як окремої нацiональностi).
ЦЕМЕНТ ПО-ХУСТСЬКИ
Мiжусобнi чвари по смертi Володимира залишили далеку Закарпатську Русь
поза увагою його нащадкiв. Тому до неї дедалі частіше прориваються половці.
Щоб запобігти нападам кочівників, 1090 року угорський король Ласло в долині,
яка мала вигляд хустки, повелів закласти украплений замок. Сторічне спорудження
твердині супроводжувалося безплатною трудовою повинністю всього без винятку
населення Хуста, котре мусило десять років носити на 150-метрову гору гальку,
пісок і сланці. Слід також зазначити, що коли київські Золоті ворота зводилися
на вапні з яєчним білком, то Хустський замок споруджувався ще й на сирі.
Відтак стають зрозумілими повільні темпи будівництва — нечисленні місцеві
кури з коровами виробляли «цемент» у кількостях, визначених їм природою.
По навалі монголо-татарів було зміцнено фортечну систему оборонних споруд
— зведено нові кам’яні вежі, бастіони. На випадок тривалої облоги споруджено
складські приміщення, арсенал і видовбано колодязь — якісь «нещасні» 160
метрів у скелястій породі.
Під захистом фортечних мурів Хуст розвивався, і 1329 року він отримує
магдебурзьке право, однак замок залишався королівським. І королі крутили
ним, як циган сонцем — 1392 року король Зигмунд, опинившись у фінансовій
скруті, передав замок під заставу за борги братам Балці і Драгу — представникам
найбагатшого роду Мараморошу. А 1511 року король Ласло II теж потрапивши
«на мілину», здав замок разом з соляними копальнями в оренду за 20 000
злотих магнату Габору Перені.
КОРОНА І ТРОН
На початку 1514 року папа римський Лев Х оголосив хрестоносне рушення
проти турків. Під Пештом, на Ракоському полі збиралися натовпи бажаючих
взяти участь у поході. Основною масою була міська голота і селяни-кріпаки,
озброєні ціпками, вилами та косами. А папа, вочевидь, діючи за принципом:
«Зробив діло — баба з возу», не поспішав давати наказ вирушати в похід.
У стані «хрестоносців»-злиднів, названих куруцами, почалися бродіння. Очолювані
дрібним шляхтичем Дьєрдем Дожі, вони почали громити панські маєтки. А «вождь
і вчитель», аби залучити більшу кількість куруців, видав маніфест, у якому
обіцяв до болю знайоме проголошення республіки, ліквідацію дворянства,
загальну рівність і верховенство народу. Магнати не були готові до такого
повороту подій, тому кожен ховався у своєму замку, в крайньому випадку
— в заможнішого сусіда. Хустаський замок став притулком для більшості дворянських
родів Мараморошу, котрих прийняв гостинний Перені. Загони голоти не змогли
взяти замок, що згодом вилізло їм боком — влітку магнати об’єдналися і
33-тисячне військо куруців було розгромлено коаліцією Баторія та Яна Заполяї
(Іоана Запольського). Самого Дожі було схоплено і страчено — його посадили
на розпечений трон, дали в руку розпечений скіпетр, а на голову одягли
розпечену корону, — електричний стілець по-угорськи.
ФЕРДИНАНД, УВІЧНЕНИЙ У КАМЕНІ
Після трагічної поразки 1526 р. Угорщини в битві з Туреччиною під Могачем,
Хуст і Мукачево втрачають незалежність. Однак спритний Заполяї визнає васалітет
Трансильванії під протекторатом Туреччини, і Хуст стає його королівською
власністю. Більш того, щоб утвердитися в якості монарха, Заполяї розпочинає
в замку карбування монети. На його щастя, Солотвинські соляні копальні
давали постійний прибуток, який перетворювався на дзвінку монету.
По смерті Заполяї Трансильванія і Мараморош переходять у володіння Фердинанда
I, який знову об’єднав їх з Угорщиною. Через деякий час можновладець згадав
про потужну фортецю, тому видав спеціальний указ для коменданта, в якому
передбачалося щоб був заступник, кілька кавалеристів, денних і нічних вартових,
стрільців і сурмачів. Визначалася річна зарплатня в 200 форинтів і 16 форинтів
на фураж.
Комендант-параноїк у кожному підозрював ворога, тому розгорнув бурхливу
діяльність, почавши зводити нову вежу. Названа 1554 року на честь благодійника-імператора
«Фердинандом», вона мала протидіяти ворогові при штурмі, а також на випадок
захоплення частини укріплень. 20-метрова вежа була новим словом у мистецтві
фортифікації: верхня її частина слугувала за арсенал, середня — вартовим,
а нижня — пороховим льохом.
Побоювання коменданта не були марними. Через два роки повернулася стара
Ізабелла, мати Яна Заполяї, котра жила в Польщі, і зажадала повернення
своєї власності. Її війська оточили замок, а гарнізон, замість того щоб
оборонятися до останньої краплі крові, здався.
«Фердинанд» прислужився 1594 р., коли 80-тисячна орда хана Гірея спробувала
здобути фортецю. Затяжна облога нічого не дала, а метикувата залога ще
й виготовляла незвичну зброю — ядра з тису. Вони точно уражали ворога,
сіючи в його лавах паніку. Орда замок не взяла, та й час було згаяно —
втрачено фактор несподіванки. Тому коли татари посунули далі, на них чекало
не беззахисне мирне населення, а добре озброєні королівські загони.
ОСТАННІЙ БІЙ
У середині XVII століття замок перебував у зеніті слави і могутності
— неприступна цитадель, перед головним входом котрої було вирито
8-метровий рів, підйомний міст у піднятому стані надійно закривав масивні
металеві ворота. 7 бастіонів і 4 вежі, кожна з котрих могла оборонятися
навіть тоді, коли впали всі інші оборонні споруди, надійно захищали замок.
Слід зауважити, що певною мірою, фортеця була схожою на іграшку-трансформер,
оскільки її гарнізон становив 150 чоловік, але за потреби міг збільшуватися
до 1000 при 50 гарматах.
Після придушення повстання Ференца II Ракоци, котрого підтримували і
повстанці Хуста, віденський двір вирішив зруйнувати бунтівний замок. Однак
усі плани зірвала 20-тисячна татарська орда, котра 1717 року з’явилася
в околицях міста. Вона не наважилася напасти на Хустський замок і, пройшовши
лівим берегом Тиси, поспішила з награбованим до Криму. Однак гарнізон замку,
за підтримки місцевого ополчення, наздогнав і розбив її. Опришки в ущелині
коло Вишкова докінчили справу, звільнивши ясир, більшість якого становили
діти з Угорщини та Польщі.
На півсотні років про замок було забуто, але чорні хмари вже купчилися
над ним. І от 3 липня 1766 року над містом бушувала гроза. В дзвінницю
вдарила блискавка, і з чотирьох дзвонарів, котрі били на сполох — двох
було вбито. Наступна блискавка влучила в порохову вежу і півтори тонни
пороху вибухнули. Такої руйнації фортеця не зазнавала навіть тоді, коли
її брало приступом турецьке військо. Потому замок вирішили не відбудовувати,
і стіни під дощем та вітром швидко руйнувалися. Влітку 1798 р. буря звалила
сторожову вежу, а через рік королівський ерар дозволив розібрати окремі
мури для будівництва в місті римо-католицького костьолу, що остаточно доконало
Хустський замок.
Мукачево — Хуст
