Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

ІНТЕРВ’Ю з прокуратором

13 квітня, 2001 - 00:00

30-го року, напередодні Пасхи іудейської, місто Єрусалим було схвильоване арештом і стратою Ісуса з Назарета, відомого в Іудеї, Галилеї, Самарії та за Йорданом проповідника й чудотворця. Його було розiп’ято на горі, вiдомiй пiд назвою Голгофа («Череп»). Ці страшні й важливі події стали початком християнської ери, утворили духовний фундамент християнської релігії. Про це тоді мало хто здогадувався. Може, ніхто. На той час римським прокуратором (губернатором) Палестини був Понтій Пілат, який намагався, понад усе, зберегти у провінції спокій, не дратувати вразливих іудеїв.

Невдовзі після Пасхи у канцелярії преторія з’явився дивний чоловічок, який попросив аудієнції у Понтія Пілата з метою взяти інтерв’ю для своєї «Римської газети». Пілат, хоча й відразою, але погодився.

— Що відчуває людина, засуджуючи іншу людину на смерть, прокураторе?

— То моя робота. Однак, цей мовчазний Палестинець, якому важко було дивитися в очі, не виходить у мене з голови, — було в Ньому щось незвичне, дивне. А може я просто перегрівся на сонці.

— В Єрусалимі ходять чутки, що на допиті Ісус з Назарета не відповідав на ваші запитання, не виправдовувався? Чи це правда, Ігемоне?

— Так було. Спочатку я навіть подумав, що він глухий, але це не те. Загалом, не зрозумів, чому він упирався.

— Чи у зв’язку з тим, що ви засудили Ісуса з Назарета на смерть через розп’яття на хресті, у місті спостерігалися якісь хвилювання? Чи були спроби відбити засудженого?

— Ні. Варта заарештувала одного обірванця, який під час маршу до місця страти вперто намагався наблизитися до Засудженого. Якийсь шаленець. Більше нічого — мої легіонери вміють підтримувати спокій за будь-яких обставин.

— Як вийшло, прокураторе, що ви помилували злодія і вбивцю Варавву, а засудили невинну людину — Ісуса?

— Мною керували обставини. Я пропонував амністувати Ісуса, а в той самий час натовп ревів: «Розіпни Його!». Вперто наполягали на страті Назареянина також храмові жерці. Найцікавіше, однак, інше — сталося так, що Ісус трохи наблизився до мене і тихо сказав: «Помилуй, Ігемоне, того нещасного Варавву. Будь так ласкавий!»

— Чому натовп єрусалимський був налаштований вороже проти Ісуса з Назарета?

— Пояснення одне — плебс! Що в Римі на Форумі, що біля Єрусалимського храму, він скрізь однаковий. Сьогодні ноги цілує своїм кумирам, завтра їх розпинає.

— Мені розповідали, прокураторе, що ваша дружина вельми хотіла врятувати Ісуса. І навіть посилала до канцелярії, де вже йшов суд, рабиню з табличкою (запискою).

— Жінки не мають найменших підстав втручатися у Iмперські справи. Їй, бачте, сон віщій приснився! Ці матрони!

— Чи, дійсно, римські солдати знущалися над Ісусом перед його смертю?

— То законна розвага легіонерів. Традиція, яку краще не чiпати, якщо хочу зберегти їхню повагу.

— Розповідають, що Іуда, апостол, який зрадив свого вчителя, прийшовши до Храму, сказав: «Я наговорив на невинного!» і кинув 30 срібляників на підлогу? А потім повісився. Ви знаєте цю історію?

— Мені про Іуду, звичайно, повідомляли, але то їхні іудейські розбірки, — прокуратора вони не обходять.

— З якої причини було виставлено військову варту біля гробниці з тілом мертвого Ісуса з Назарета?

— Іноді — заради збереження порядку — приходиться рахуватися з місцевими забобонами іудеїв. Первосвященики храму боялися, що брехливі сектанти (вони називають себе християнами) вкрадуть тіло Розiп’ятого, а потім, скажуть, що він воскреснув. Чого тільки не почуєш на цьому шаленому Сході!

— Чи, на вашу думку, у цiєї історії має бути якесь продовження, якісь наслідки для Римської імперії?

— Жартуєте, писако!

— Як довго ви ще залишитеся прокуратором Іудеї, Ігемон?

— Я — солдат імператора. Але волів би мати справу з дикими галлами чи германцями, аніж iз прихильниками бога Єгови. Dixi! (Все сказав!) Не маю часу. Дам тобі, писако, надійний ескорт до Риму. Та не плети там зайвих байок — знайду навіть за Геркулесовими стовпами.

У той самий час, коли римський журналіст розмовляв з римським прокуратором Понтієм Пілатом, в одному єрусалимському домі зібралися найближчі учні Ісуса (окрім апостола Фоми). І як сиділи вони при столі, раптом «Сам Ісус став між ними, і промовив до них: «Мир вам! Ідіть по цілому світові та всьому створінню Євангелію проповідуйте!» (Євангелiє вiд Марка).

Клара ГУДЗИК, «День»
Газета: 
Рубрика: