Одним із найважливіших аспектів людської екзистенції, як кажуть філософи, або людського усвідомленого існування, є форми переживання історії. Річ у тому, що філософія, як і взагалі людська думка, завжди шукала дім буття людини.
У якому домі жити людині? Античність дала нам поняття людського дому, дому буття як Космосу. Космос — це була гармонічна частина навколишнього світу, що характеризувалася рисами художнього твору, кінцева (не нескінченна), тобто пропорційна людським можливостям. І як говорив Аристотель, «нескінченність — це те, в чому жити не можна». Жити можна тільки в кінцевому, подібному до грецького полісу. Це був космос, як уперше знайдений дім буття людини. Після того, як розвиток науки показав, що ми живемо в нескінченному світі, Всесвіт виявився місцем, що не пiдходить для того, щоб оголосити його домом буття людства. Такий дім шукали в царстві Бога-людини, тобто Христа. Та подальший розвиток науки, який ішов увесь час лінією відкриття в нескінченному великому і малому, привів до того, що формою, домом буття людства може бути тільки історія. Людину створила не природа, а Історія. І Історія є домом буття людини. Цю ідею вперше у всій її повноті усвідомив Гегель, і надалі її було прийнято і марксистською філософією, і філософською антропологією ХХ століття.
Ось чому, кажучи про форми соціального розвитку людини, про її, так би мовити, буттєві можливості, на перший план завжди вийдуть форми переживання історії; парадоксально висловлюючись, у людини немає природи, у людини є історія. Тобто природа заявляє про себе в людині тільки через історію.
В античності формою переживання історії був грецький театр, а точніше — грецька трагедія. В епоху Середньовіччя формою переживання історії стала містерія і літургія. У Новітній час формою переживання історії стала наука — так зване позитивне знання, наукові картини світу. Через науку людство засвоювало історичний досвід і переживало свою власну історію. Практично, марксизм також був одним із виявів переживання історії через науку, оскільки він оголошував себе єдино правильним науковим розумінням історії.
У ХХ столітті формою переживання історії стала політика. Герман Гессе говорив, що ХХ століття — це фельєтонна епоха, тобто епоха газетного бачення світу, через призму газет, публіцистичних оцінок, через призму політичної боротьби. Практично весь трагічний досвід ХХ століття, а це найтрагічніше століття, був пов’язаний iз актуалізацією політики як головної сфери людського існування.
