Кутківці дали світові Філіпа Коновала, єдиного українця, нагородженого найвищим орденом Об'єднаного королівства — Хрестом Вікторії. Йому тиснули руку Георг V і Георг VI, королі Великобританії. На його честь відкрито тримовні меморіальні дошки — у манежі імені Кортьє (Оттава), у 360-ому відділі королівського канадського легіону (Торонто), у Вестмінстері (Британська Колумбія).
Ось такий герой народився 15 вересня 1888 року в Кутківцях. Українці Канади ретельно дослідили його життєвий шлях, зібрали матеріали у книзі «Коновал». Пишуть, що у молоді літа Філіп працював у кутковецькому кар'єрі, а потім був рекрутований до російської царської армії, де невдовзі став інструктором із рукопашного бою.
Відтак Філіп емігрував до Канади. Якихось пояснень щодо мотивів свого рішення не залишив — багато тоді їхало до омріяної країни кленового листя. Аж тут ударили громи Першої світової війни. Далека Канада виступила проти кайзерівської Німеччини на боці країн Британської Співдружності.
Сільський голова Кутковець Олександр Кордон, посилаючись на історичні джерела, з якими його познайомила діаспора, розповідає: «Капрал Коновал у складі артилерійського батальйону був направлений до Франції. Там біля міста Ланс і заслужив Хреста Вікторії наш дорогий земляк».
Стоїмо з О.Кордоном на тому місці, де має бути пам'ятник. Він мовчить, наче шукає найпереконливіші слова, якими розповісти б про подвиг героя: «21 серпня 1917-го року почалося під містом Ланс артилерійським кулеметним обстрілом під дощем небесним. З боку неприятеля, звичайно. У батальйоні, де воював Коновал, уже загинули всі командири. А ті б'ють, не дають нікому голови з окопів підвести. Гинуть люди... І що ж вирішує наш земляк?», — якось переможно, наче очевидець чи учасник тих далеких у часі та просторі подій, дивиться на співбесідника сільський голова. Продовжує: «Капрал Коновал наказує своїм бійцям, аби прикрили його кулеметним вогнем, а сам відчайдушно залишає укриття й по-пластунськи — до кулеметного гнізда неприятеля. Досягає бойового порядку, падає, як блискавка, в кулеметне гніздо, де три кайзерівці...». А звідки було тій кулеметній обслузі знати, що то сам інструктор рукопашного бою? Падають від його ударів, як снопи. Тут-таки на Коновала йдуть із багнетами напереваги ще шість вояків, та й їх спостигла та ж лиха доля, що й тих трьох... Далі — останнє кулеметне гніздо, де Коновал остаточно розгромлює бойові порядки... І вертається на свою позицію з кулеметом під пахвою й трьома полоненими.
Історія зберегла слова Георга V, короля Великобританії, мовлені до Філіпа: «Ваш подвиг є одним з найдорожчих і найгероїчніших у історії моєї армії. За це прийміть мою подяку». І вручив громадянинові Канади, народженому в забутому Богом і людьми селі Кутківці, Хреста Вікторії.
«Гадаєте, що відтоді доля всміхалася кавалерові найвищої нагороди Великобританії?», — звертається сільський голова. Після війни Коновал служив у парламенті Канади. Прибиральником. Згодом — сторожем особливої кімнати №16 в офісі канадського прем'єр-міністра. Помер Коновал 3 червня 1959 року.
Звісно, що ні за життя, ні ще довго по смерті Коновала в Кутківцях, як кажуть у народі, ні сном ні духом не знали й не відали про свого героя Об'єднаного Королівства. Аж тоді, коли відкрилися кордони, тут-таки, в селі, «знайшлися» родичі Філіпові — його онуки, вже літні Ганна Моцна та Володимир Барилюк. Одначе й вони ще донедавна нічого не знали про свого уславленого діда. Колись, мовляв, тільки чули, що жив та був тут, а потім поїхав у пошуках кращої долі. Ото й усе...
Що ж до долі пам'ятника Ф. Коновалові в Кутківцях, то вона така. Товариство канадських українських ветеранів уже давно фінансувало цю вдячну справу. Начебто знайшло повне розуміння з боку тодішнього обласного та районного керівництва. Проект пам'ятника виготовили львів'яни — скульптор П. Кулик і архітектор П. Блюсюк. «Призначили термін: до торішньої осені відбудеться врочисте відкриття пам'ятника нашому славному односельцеві. Гості з Канади планували приїхати в Кутківці. Та не приїхали. Не тому, що не могли чи не бажали. Бо й досі немає пам'ятника», — бідкається сільський голова Олександр Кордон. Він підтримує зв'язки з діаспорою, яка наполягає на відкритті пам'ятника хоча б у серпні 99-го.
Отож, як тільки розвеснилося, О.Кордон вручив усі свої архіви новому голові Чемеровецької райдержадміністрації В.Цицові. Той із цими документами поїхав до Хмельницького. Облдержадміністрація дала про те все знати президентській адміністрації. А вже там, нарешті, зорієнтувалися: торішнє літо — то не гаряче літо 99-ого. «Почали цікавитися ходом робіт, пояснюють, що Президент на відкриття пам'ятника приїде», — говорить сільський голова. Бідкається: «Дорога, що веде до майбутнього пам'ятника, геть розбита — гості не проїдуть». Мабуть, зроблять до тієї пори й дорогу. Та хіба канадські українці, які фінансували спорудження монумента, не вгадають істинні мотиви та наміри інших учасників урочистостей?.. Чого тільки не побачиш у світлі подвигу та слави...
