Круглі календарні дати, як відомо, на багатьох людей справляють магічний вплив. Навіть наприкінці ХХ століття. Ще гірше те, що з цими датами ніхто й ніколи не пов'язував нічого доброго — від них очікують тільки «неприємностей» — космічних катастроф або останніх страшних судів, що вважаємо тотожним. Коли непомітно-тихо пройде одна кругла дата (а скільки вже їх було за різними календарями у нескінченому минулому!), починається новий цикл апокаліптичних прогнозів. «Провал» очікуваного страшного суду нікого не навчає — людство хворобливо тішиться передчуттям кінців світу, як фільмами жахів.
До наших рук випадково потрапив старовинний середньовічний рукопис, де зібрано кілька переказів і благочестивих легенд, присвячених так чи інакше темі «Кінця часів». Нижче наведена, у дещо адаптованому вигляді, одна з цих легенд. Обрали ми цю історію для того, щоб відчули втішну спорідненість iз думками невідомого її автора.
Пролунали громоподібні нечутні дзвони; Його погляд повернувся з безконечності інших світів і спочив на старій планеті, яка колись — тисячі років тому, секунду тому — стала місцем Його втілення. Бо прийшов строк цієї Землі, сповнився її одвічно передбачений час. «Ну, як там? — спитав легкокрилого посланця, щойно прибулого знизу. Той скорботно опустив очі долу і прошепотів: «Все те саме, Domine!». Ще не встиг посланець підвести очі, як відбулося миттєве переображення — на місці сяючого трону небесного, де Він сидів у Силі і Славі, повстав старий римський хрест із Розi- п'ятим. Наступної секунди все повернулося на своє місце, — про Хрест нагадував тільки його Лик.
Почав розпитувати: «Війни?», «Голод?», «Несправедливість?», «Діти страждають?», «Передчасна смерть?» ... Посланець тільки кивав головою, а очей більше не підводив — не міг дивитися на скорботне й суворе Обличчя. Останнім було запитання: «А що ж християни?» Легкокрилий не втримався й заплакав: «Ворогують один iз одним!». «І що ж вони ділять між собою?» «Тебе, Domine!» Він згадав, як римські легіонери ділили у підніжжя хреста Його червоний хітон. «То ж нічого, зрештою, не перемінилося після того всього. Люди пишаються тим, як далеко відійшли від старих часів і не помічають, що міняється тільки тонка оболонка їхнього життя, а його гірка кісточка залишається такою ж».
Настала довга тиша; через секунду або може через віки Він сказав: «Відійдіть від Мене всі, хто чинить неправду!». І в Його великих зіницях посланець побачив страшні картини Останнього суду над жалюгідними дітьми Землі. Затремтів і наважився сказати: «Якщо судити сьогодні, зараз, Domine, не знаю, чи спасеться хто з них. Мабуть, і Суду не треба, бо нікому буде відходити Праворуч. Хіба що немовлята та ненароджені ...»
Він глянув на легкокрилого, потім ще раз — дуже уважно — на Землю; сумно-весело посміхнувся і вирішив: «Мабуть, замало часу ми відвели землі — дійсно, що таке ті 2000 років для людської натури? Та й, здається Мені, що люди саме починають дещо в дечому розуміти. Дамо їм ще один шанс, ще якихось кілька тисяч років. Не відправляти ж у вогненну гієну весь рід людський — ми ж християни!»
Отак, за описом середньовічного автора, в останню мить було скасовано Страшний суд. Наважимося припустити, що у вічності це трапилося не в перший, а може й не в останній раз. Через те, очевидно, що люди таки роблять якийсь поступ. Із швидкістю один маленький крок за тисячу років.
Підозрюю, що правдивість викладеної історії дехто може піддати сумніву або принаймі вимагатиме доказів. Запевняю всіх віруючих у Кінець світу, що докази не забаряться. Вони будуть представлені вже завтра, 1 січня 2000 року. Ось побачите! Світ і людство як стояли, так і стоятимуть. З Новим роком! З Новим Тисячоліттям!
