...1649 рік — час, до якого належить наша розповідь. Другий рік Визвольної війни Богдана Хмельницького. Отримано перші перемоги, але вся боротьба ще, по суті, попереду. Скільки ще потрібно принести жертв, пролити крові, перешкод подолати!
У лютому 1649 р. в Переяслав, де знаходився Богдан Хмельницький з козаками-переможцями при Пілявцях і Замості, приїхали посли польського короля Яна II Казимира, щоб вручити Хмельницькому гетьманську булаву, на знак того, що король визнав його гетьманом козацького війська. Посли, що приїхали, запропонували створити комісію для розробки умов остаточного перемир’я між Польщею та Україною. На цю пропозицію гетьман відреагував вельми різко. Він заявив: «Скажу королю, що з цієї комісії нічого не буде — тепер війна, повинна бути! У ці три або чотири тижні переверну всіх вас, шляхтичів, догори ногами, а насамкінець вас султану турецькому в неволю здам! Визволю з польської неволі український народ весь! Спочатку я за свою образу воював, тепер буду воювати за нашу православну віру!»
Проте після приїзду польської комісії, що засідала з 10 до 16 лютого, було досягнуто Переяславського перемир’я, внаслідок якого була визначена територія, підвладна Війську Запорізькому. Її кордони простягалися до ріки Горинь на Волині й до міста Кам’янець. Щоб підкріпити свої торгові та військові можливості, Богдан Хмельницький у лютому уклав договір із Туреччиною. За договором із султаном, козакам дозволялося вільно плавати по Чорному морю і торгувати без мита в турецьких володіннях...
ЗБОРОВСЬКА ПЕРЕМОГА
Незважаючи на те, що Богдан Хмельницький погодився укласти коротке перемир’я з Польщею в Переяславі, вже влітку 1649 р. розгорілася нова війна. З польської сторони у війну вступили всі найвпливовіші магнати, як, наприклад, Вишневський, Заславський, Фірлей, Конецпольський, Лянцкоронський та інші. Перейшовши легко річку Случ, вони почали громити всі прикордонні селянські та козацькі містечка, села й міста. Але коли дізналися, що наближаються головні війська Хмельницького, дуже скоро в лавах поляків виникла паніка. Вони терміново відступили й сховалися під захист замку в Збаражі. Війська гетьмана оточили їх і почали облогу замку.
На допомогу оточеним польським військам відправився сам польський король Ян II Казимир. По дорозі до обложених він сповістив універсал, за яким відібрав у Хмельницького право гетьманувати, а на його місце призначив гетьманом Семена Забузького, одного з тих нечисленних козаків, які не приєдналися до Хмельницького. У відповідь на це Хмельницький непомітно зняв частину своїх козаків з облоги Збаражу й пішов назустріч польським військам. 15 серпня, коли польські війська наближалися до Збаражу, по них несподівано вдарили козацькі й татарські війська, що розтягнулися вздовж великої території, польські обози не могли оборонятися і потрапили до рук татар. Сам король Ян II Казимир, перейшовши через ріку Стріпу, зі своїм військом зачинився в оборонному таборі.
Почавши наступ, війська Хмельницького загрожували королю новою облогою і реальною небезпекою його полону. Після цього польський король був вимушений звернутися до Хмельницького з пропозицією розпочати переговори. Гетьман не поспішав із відповіддю, але під впливом турецького хана, якого «передбачливо» підкупили поляки, Хмельницький був вимушений погодитися на мир.
ЗБОРОВСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР
28 серпня 1649 року був підписаний Зборовський договір, який містив такі основні моменти: 1. Король польський залишає Запорізькому війську всі старі вольності, більше того, він повинен дати й нові привілеї. 2. Кордони Гетьманщини (від міста Димер через Горностайпіль) пролягали до Коростишева, Паволочі, Погребища, Прилук, Вінниці та Брацлава, а від Брацлава до Ямполя по Дністру, на лівому березі Дніпра. 3. Територія козацької України складається з трьох воєводств: Київського, Чернігівського і Брацлавського, а Волинь, Поділля та Галіція залишаються, як і раніше, за Польщею. 4. Чисельність реєстрових (оплачуваних Польщею у вигляді дарування) козаків на цій території встановлювалася в 40000 осіб. 5. Козаки на польських землях, що проживають в королівських маєтках, повинні відпрацьовувати свої повинності там, а ті, хто проживає в поміщицьких володіннях, повинні підкорятися своїм поміщикам. 6. Місто Чигирин із околицями, має бути столицею гетьмана Хмельницького. 7. Король пробачає всім тим полякам, хто записався у військо козацьке і їм повертаються всі відібрані в них маєтки. 8. Там, де проживають козаки, королівські війська не повинні перебувати. 9. Митрополит Київський має право засідати в польському Сеймі. 10. Унія повинна бути ліквідована як в населених українцями польських землях, так і в Литовському князівстві. 11. У всіх урядових установах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств мають служити люди грецької віри, тобто православні. 12. Єзуїти не повинні знаходитися у Києві і там, де є українські школи.
Після схвалення цих умов договору війська розійшлися і облога Зборова козацькими частинами припинилася. Татари, повертаючись до Криму, грабували по дорозі й погнали в Крим декілька тисяч жінок і дівчат.
КОЗАЦЬКА УКРАЇНА ПІСЛЯ ЗБОРОВСЬКОГО МИРУ
Люди радісно вітали Богдана Хмельницького, коли він повертався з військом на Україну. В містах і містечках, де він проходив, дзвонили в усі дзвони, духовенство зустрічало його з усіма релігійними атрибутами, а народ — із хлібом та сіллю. Київ знов вітав гетьмана з великою пошаною. Митрополит дякував йому за те, що він виступив на захист православної віри. З Києва Хмельницький поїхав у свою столицю — Чигирин. Набраний з кращих козаків Чигиринський полк, став гетьманською гвардією. В столиці був створений і монетний двір, де почали вибивати свою монету — гріш. З одного боку гроша був відтворений меч, а з іншого — ім’я Богдана. У листопаді 1649 р. до Богдана Хмельницького прибуло Московське посольство на чолі з Г. Нероновим. Восени 1649 р. в Подніпров’ї спостерігалися хвилювання селян і рядових козаків, незадоволених умовами Зборовського договору. А з грудня 1649 р. почалися виступи козаків і селян Брацлавщини, Волині і Поділля, направлені проти польських поміщиків, які поверталися в свої маєтки.
Як показало життя, Зборовський договір, проголошений як «Декларація благ короля, даний на пункти війська Запорізького», по суті, виявився паперовим документом, оскільки ні в Польщі, ні в Україні його практично не реалізовували. Особливо обурювалися українці з приводу зрівнювання православних і католиків. Остаточне розв’язання цього питання було відкладене до скликання наступного Сейму, на якому мав бути присутній і православний митрополит. Але католицькі єпископи його туди не пустили, так само, як і в Сенат. Не були повернуті й спірні землі, і фактично не була проведена обіцяна амністія — все це й викликало невдоволення козаків. Більш того, замість амністії багато кому довелося пережити не тільки ущемлення своїх прав, але й зазнати репресій, аж до смертної кари.
ПОХІД БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО В МОЛДАВІЮ
Відчуваючи неминучість війни з Польщею, Хмельницький намагався забезпечити собі союзників серед сусідів. Зрада Кримського хана під Зборовом показала ненадійність такого союзу. Але розірвати зв’язки з Туреччиною, якій належало Кримське ханство, Хмельницький не наважувався, розуміючи, що Туреччина в цей час була однією з наймогутніших держав у Європі. Для Польщі союз українців з татарами і турками був надто небажаний, тому вона всіляко намагалася залучити Хмельницького до походів на Чорному морі, де, на її думку, козаки мають шукати «вільного хліба».
Але Хмельницький добре розумів, що це не в його інтересах і, навпаки, намагався увійти у більш близькі стосунки з Портою. І тоді Хмельницький пригадав, що за часів Зборовської війни з Польщею його сусідка, віддалена від України річкою Дністер — Молдавія допомагала полякам воювати проти українців. Господарем або воєводою в Молдавії на той час був Василь Лупул, правитель дуже хитрий і досить багатий. Хмельницький вирішив відплатити йому за його інтриги і у вересні 1650 р. несподівано з 70-тисячним українським військом і татарами виступив на Молдавію. Цей блискучий похід застав Лупула непідготовленим і під Яссами він погодився на мир із Хмельницьким. Він обіцяв бути союзником України й віддати свою дочку, славну красуню Розанду, заміж за старшого сина Хмельницького, Тимоша. Цей успішний похід помножив значення Хмельницького в Константинополі. Незабаром у Чигирин приїхало й Турецьке посольство, а в березні 1651 р. султан окремою грамотою заявив про готовність допомагати запорізькому війську, зобов’язавши Кримського хана забезпечити військову допомогу Хмельницькому проти Польщі.
ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ В КОЗАЦЬКІЙ УКРАЇНІ
Найважливішим наслідком примирення був факт отримання запорожцями своєї обмеженої території, на яку не мали права вступати польські війська. І це було основою державного будівництва, де вводився запорізький спосіб життя.
По-перше, вища законодавча влада належала козацькій раді, яка обирала гетьмана і розробляла основи внутрішньої і зовнішньої політики. По-друге, на чолі ради стояв гетьман, і йому підкорявся весь уряд. При ньому був генеральний старшина або писар, обозний, два осавула і двоє суддів. По-третє, найбільші повноваження були у генерального писаря (ним був Іван Виговський). По-четверте, всі війська були під управлінням осавулів, які замінювали гетьмана під час походів. Обозному підкорялися артилерія і обози. По-п’яте, всі прибутки йшли з податків, які платило населення, та з митних зборів. По-шосте, військо складалося з 16 полків, полковники мали і військову, і цивільну владу, таку ж владу мали й сотники. У містах над козаками володарювали отамани. По-сьоме, суди поділялися на міські, сотенні, полкові, а найвищою інстанцією був суд генеральний.
Козацьке судочинство користувалося Магдебурзьким правом і звичайними нормами, які створювалися на Запоріжжі. Як відомо, загальноприйнятим принципом запорізького правосуддя був такий: «Де три козаки, там два третього судять».
Так Богдан Хмельницький продовжував вдосконалювати державний устрій у відвойованій ним у Речі Посполитій козацькій Україні в1649 р.
