Людина — дивна істота. Чого тільки не винайшли роботящі науково-технічні генії сучасності! Зокрема, не покладаючи рук вдосконалюють той самий телевізор — все кращими стають зображення, кольори, регулювання, звук, дизайн; зв’язок із супутниками, сотні каналів до послуг глядача. А задля чого? Заради показу яких-таких необхідних, корисних і приємних програм? Складається стале враження, що технічні можливості сучасних телевізорів на багато щаблів перевищують творчі та інтелектуальні можливості телестудій. І що в сяючий всіма барвами веселки келих- телевізор з реготом наливають якийсь отруйний брудний напій.
Якщо ввечері «крутити» перемикач програм, затримуючись на кожному каналі на короткий час (чим, власне, й займається чимало глядачів), все побачене й почуте досить логічно складається в одне непривабливе шоу, в один великий кліп. Сюжет там такий: люди хтиво споживають ті чи інші харчі, потім по-садистськи лупцюють один одного, «займаються коханням» з безсоромними жінками (всі тележінки тут завжди грають одну й ту саму роль — «секс-бомби»), співають пісні, мелодії яких незграбно збиті з трьох нот, або виконують любострасні — як вони це вважають — танці. А далі — починаємо спочатку. Втім, попри все у видовищі присутній гострий присмак істинної трагедії — він у тому, що авторам кліпу безсумнівно подобається їхній витвір.
Думаю, між іншим, що технічні можливості сучасного телевізора набагато перевершують і потреби звичайного глядача, бо навіщо йому на один вечір 30 чи 100 каналів? Було б достатньо і комфортно мати, скажімо, 3—6 каналів. Щось на зразок такого асорті: на одному каналі — новини, на другому — кінофільми, на третьому — культура й подорожі, на четвертому — інтелектуальні ток-шоу, на п’ятому — дитячі передачі, на шостому — політика й спорт.
Ускладнює проблему ще одна обставина — разом із зростанням кількості каналів та програм помітно погіршується інформаційне обслуговування телеглядача. Друковані телепрограми все більш розбухають, їх друкують все меншими шрифтами, а назви каналів там часто не співпадають з екранними. Не всі глядачі пам’ятають, наприклад, що «Новий канал» позначається на екрані літерою Н. Впевнена, що глядачу значно зручнiше було б мати в руках телепрограму, систематизовану не за каналами, а за жанром передач. Скажімо, розклад передач новин від усіх наших телестудій, розклад просвітницьких передач, дитячих передач, фільмів і т.д. Звичайно, з позначками всіх телестудій.
Хронічна неповага ТБ до запитів глядача проявляється також у тому, що телестудії дозволяють собі бути як завгодно не пунктуальними (чого ніколи не було на радянському ТБ) — часто-густо в програмі — одне, а на екрані тобі подають щось зовсім інше. До того ж, мають милу звичку після закінчення якоїсь чергової серії не згадувати про час продовження. Це, зрозуміло, рекламний трюк — аби люди сиділи перед екраном і очікували, витріщивши очі в рекламу. Але ж то некоректно. Так само, як перервана рекламою на половині акорду гарна музика, викинуті за борт титри або довжелезна реклама, вставлена у найдраматичніший момент фільму. Про неповагу свідчить і те, що в багатьох районах столиці ви тепер не знайдете серед телеканалів жодного англомовного, такого необхідного для учнів, студентів, мовознавців, журналістів. А були! Все це для глядачів є джерелом чималого й постійного роздратування.
Нещодавно пан Чиж, голова Держкомітету з питань ТБ та радіомовлення, доступно роз’яснив нам, що «без реклами на телебаченні не може бути гарних програм», адже реклама — це гроші, на які, за його словами, саме й створюються якісні програми. Те, що реклама — то великі гроші, всі телеглядачі аж занадто добре розуміють (не один рік страждаємо). Але ж на яких засекречених каналах ховають від нас гарні програми, зроблені на ці гроші?
