95 років тому побачила світ книга французького письменника Анатоля Франса «Острів пінгвінів», у якій автор яскравими сатиричними фарбами намалював історію своєї країни (він назвав її «Пінгвінія») із найдавніших часів. Це одна з найдотепніших і одночасно найглибших книг, створених у ХIХ столітті, яка й сьогодні залишається актуальною. Нижче наводимо короткий розділ із «Острова пінгвінів», де Анатоль Франс не дуже поштиво обходиться з великими демократіями.
Славетний професор Обнюбіль (Пінгвінія) належав до пацифістів і з нетерпінням очікував загального і одночасного роззброєння. «Війна, — говорив він, — то є варварство, яке за умов прогресу цивілізації має щезнути. Немає жодного сумніву у тому, що великі демократії завжди є мирними і що невдовзі пацифістський дух буде сприйнятий навіть автократіями (так в часи професора називали диктаторські режими).
Після шістдесяти років затворництва в дослідницькій лабораторії, товсті стіни якої поглинали всі звуки зовнішнього світу, професор Обнюбіль вирішив своїми очима побачити, що робиться у світі, вивчити настрої людей. Дослідження він розпочав з найбільшої демократії світу і відправився кораблем до Нової Атлантиди.
20 днів плавання кораблем, потім — залізницею до Гігантополіса — столиці Нової Атлантиди. В поїзді були ресторани, гральні зали, атлетичні арени, телеграф, комерційно-фінансові відділення, євангелійна церква та друкарня великого журналу, який, втім, доктор не міг читати, не знаючи мови Нової Атлантиди. Назустріч потягу летіли фабрики, які застилали димом небеса; чорні вдень і червоні вночі галасливі міста.
«Ось, — думав доктор, — люди, які занадто зайняті виробництвом і збутом товарів для того, щоб воювати. Впевнений, що Нова Атлантида послідовно тримається політики миру. Адже всіма економістами визнана аксіома: мир зовнішній і внутрішній — то абсолютно необхідна умова для прогресу комерції і промисловості».
Гуляючи столицею, доктор вийшов на площу, де стояв палац у класичному стилі з коринфськими колонами, які піднімалися на 70 метрів над своїми стилобатами. Коли він, закинувши назад голову, захоплено вивчав будівлю, скромно одягнена людина звернулася до нього пінгвінською мовою: «Здогадався, що ви — з Пінгвінії. А я є професійним перекладачем і володію вашою мовою. Ця будівля — Парламент; там в цей час проходять депутатські обговорення. Чи не хочете ви зайти на засідання Парламенту?» Коли вони ввійшли, головуючий саме піднявся і, серед загальної неуваги, якось невиразно почав вимовляти формули, які перекладач старанно переказував пінгвінському доктору:
«Війна для відкриття монгольських ринків завершилася на користь Держави; пропоную передати звіт у фінансову комісію… Є заперечення? Пропозиція прийнята».
«Війна для відкриття ринків у Третій Зеландії закінчилася на користь Держави. Пропоную направити звіт в комісію фінансів… Є заперечення? Пропозиція прийнята».
«Чи правильно я почув і зрозумів? — запитав приголомшений професор Обнюбіль, — Чи дійсно ви, люди індустрії і комерції, вели ці війни?»
«Безсумнівно. — відповів перекладач. — Усе це — війни індустріальні. Тільки країни, що не мають ні промисловості, ні комерції, не потребують війн. Ділові ж люди приречені на політику перемог. Тому кількість наших війн логічно зростає разом із ростом промислової активності. Як тільки якась промисловість не знаходить для своєї продукції ринків збуту, стає необхідною війна, яка відкриває їй вихід на потрібні ринки. Цього року ми маємо одну вугільну війну, одну мідну війну, ще одну — бавовняну. У Третій Зеландії ми знищили дві третини мешканців заради того, щоб зобов’язати решту купляти наші парасольки і підтяжки».
У цей момент на трибуну Парламенту піднявся огрядний чолов’яга і сказав: «Я пропоную війну проти Ізумрудної республіки, яка нахабно не визнає гегемонії наших окороків та ковбас на ринках світу».
«Хто є цей законодавець? — запитав доктор Обнюбіль і почув у відповідь: «Це продавець свиней».
«Є заперечення? — спитав президент. — Ставлю на голосування». Війна проти Ізумрудної республіки була проголосована підняттям рук і прийнята переважною більшістю голосів.
«Як? — спитав доктор. — Ви голосуєте за війну з такою швидкістю і байдужістю?»
«О! Це зовсім неважлива війна — вона коштуватиме всього 8 мільйонів доларів».
«А люди, Господи Боже мій?»
«Люди вже враховані в цих восьми мільйонах».
Доктор Обнюбіль схопився за голову і з гіркотою подумав: «Виходить, що багатство і цивілізація дають стільки ж причин для війни, як бідність і варварство, і що безумство і злостивість людей — невиліковні. Залишається одне — мудрець має накопичити достатньо динаміту і вщент зірвати всю планету. Лише тоді, коли вона маленькими частинками розлетиться в космосі, всесвіт стане трохи кращим. А універсальна свідомість, якої, втім, не існує, відчує певне задоволення».
