Микола Гоголь розповідає, що якось під Різдво, в зимову ясну ніч хитрий чорт потихеньку підкрався до місяця, «вдруг схватил его обеими руками и, кривляясь и дуя, перекидывал его из одной руки в другую, как мужик, достававший голыми руками огонь для своей люльки. Наконец он поспешно спрятал месяц в карман и, как будто ни в чем не бывало, побежал далее… А по всему миру сделалось так темно, что не всякий нашел бы дорогу даже к шинку».
Якраз тоді — у непроглядній темряві — почали розвертатися події нашої правдивої історії, що відбулися у двох сусідніх селах, які умовно назвемо «Село Х» і «Село Y». А йдеться про те, що у цю містичну ніч Різдва Христового мешканці села Y приготували для своїх найближчих сусідів жарт; скоріше навіть жарт-розіграш — на зразок тих, які британці називають practical joke, — і який безумовно ввійде до анналів світової історії жартів.
Але спочатку, аби краще зрозуміти суть згаданого жарту, зробимо невеликий екскурс у недалеке минуле тих двох сіл, які донедавна входили до складу Великого Колгоспу. Село Y було більшим за село Х і тому вся колгоспна влада (голова, хитромудрі думні дяки, поважні писарі й спритні писарчуки) складалася виключно із жителів села Y. Що, звичайно, не було до вподоби їхнім сусідам. Нещодавно, однак, якимось несповідимим чином трапилося так, що мешканці села Х категорично заявили: «Хочемо свого голови, своїх писарчуків і своєї землі» та й відділилися — на віки вічні — від великого села. Війни через те чомусь не сталося, але з колишніми колгоспно-сердечними стосунками було покінчено. Тому зовсім не дивно, що, скориставшись темрявою, влаштованою пустотливим чортом, голова села Y та його думні дяки вирішили трохи пожартувати над своїми сусідами.
Роздумуючи напередодні Різдва на тим, як їм краще повеселити своїх сусідів, а заодно і світ, вони одноголосно вирішили ... викачати з сусідського села повітря, яким там дихали, до останньої молекули. Задля цього були задіяні сателіти-супутники, плазмові вакуумні насоси і, звичайно, високі спеціалісти — знавці своєї справи. То ж тільки-но чорт вкрав із неба місяць, навколо села Х по спеціальній команді зверху було встановлено (з космосу) невидиму електронну стінку, включені потужні насоси і — тю-тю! Повітря почало розріджуватися, тиск стрімко падати — щоби ті невдячні Х-нахаби не пхалися у люди, сиділи би собі тихо-смирно й насолоджувалися милостивим ставленням свого віковічного Y-сусіди.
Жертви жарту спочатку не звернули уваги на небезпеку, потім почали дивуватися, а ще потім — шукати причини й антизасоби. Воно, звичайно, можна жити й без повітря (таке вже не раз бувало в історії того села), але до цього треба звикнути. Тиск, між тим, все падав, а світ навколо швидко змінювався — щез вітер, хмари на небі стояли абсолютно нерухомими, а всі люди ніби оніміли — бо як найкращі, так і найгірші слова можна почути тільки завдяки повітрю.
Як реагувала на ті жарти старшина села Х? Спочатку, за своїм віковічним звичаєм, ніяк. Тим більш, що чимало вчених людей запевняло суспільство у тому, що «жити без повітря не набагато гірше, ніж з ним», посилаючись, зокрема, на те, що у повному вакуумі повністю щезнуть усі ті інфекційні хвороби, зокрема, пташиний грип, які переносяться повітрям. Тому одні козаки твердили: «І не таке, бувало, переживали; і тепер, дасть Бог, звикнемо»; тоді як інші вимагали негайно йти хресним ходом — із духовенством, хоругвами і червоними гаслами «Більше не будемо!» — у незабутній Великий Колгосп, низько кланятися там голові села Y і просити великодушного помилування.
Були й інші оригінальні пропозиції, але невдовзі село облетіла, як блискавка, добра новина: коваль Вакула знайшов вихід із цієї кепської справи. Він експериментально встановив, що якщо зробити в ґрунті глибоку свердловину, з неї починає бити аж до неба чистий, прозорий — хоча й нікому не видимий — повітряний фонтан. Така вже земля в селі Х — родить не тільки хліб, вугілля, різні руди, газ, політиків, але й насичене киснем повітря. Дірки ж у землі можна робити де завгодно — в городах, на вулицях, у кожній хаті тощо. Козаки полегшено зітхнули, перехрестилися, й кожен дуже голосно сказав: «Саме так я і думав!».
Насоси тим часом стабільно й ефективно працювали, викачуючи повітря. Та невдовзі стало очевидним, що вчені, які розробили механізми відкачки повітря з одного, окремо взятого села, трохи перебiльшили потужність своєї системи. І могутні вакуумні насоси почали відкачувати повітря також із тих сіл і містечок, що лежали поза межами села Х. Тамтешнім мешканцям аж ніяк не сподобалося те, що їхній патентований і стабільний атмосферний тиск почав скандально падати. В результаті того виникла ще одна весела різдвяна катавасія, у яку було втягнено чимало сіл і дуже поважних персон. Та, як кажуть старі мудрі люди, «досі ще не бувало так, щоби якось воно не було» — все так чи інакше владналося.
А через деякий час місяць якимось чином випав із кишені неоковирного чорта і «блистательно и чудно поплыл в необъятных пустынях роскошного украинского неба. Так же прекрасна была земля в дивном серебряном блеске». (Громадяни села Х, втім, досі залишаються переконані, що місячне затемнення, влаштоване чортом, у дійсності було справою їхніх дорогеньких сусідів.)
P.S. Згідно з повідомленнями іноземних ЗМІ, вся неабияка наукова армія сусіда Y сьогодні займається розробленням нових жартів для села Х, вражаючи світ своєю винахідливістю. Проектується, зокрема, система, яка дозволить повністю відвести від земель села Х їхню Велику Ріку (її верхів'я знаходиться у селі Y). Розробляються також проекти перекриття маршрутів літніх дощових хмар над селом Х, формуються транзити постійних північних вітрів, а також відкачка води з Чорного моря біля берегів сусідів. Що ж! Доживемо до наступного Різдва — побачимо!
