27 січня всі православні церкви відзначають пам’ять святої Ніни, яка навернула язичницьку Грузію до християнства. Це трапилося ще у 326 році, за часів Константина Великого, зразу після Першого Вселенського собору, на якому почали формулювати єдині для всіх догмати християнської віри. Ніна була невільницею-полонянкою, такою бідною, що в неї не було навіть хреста. Через те святу жінку звичайно зображують з чотириконечним хрестом, зробленим із двох гілочок, зв’язаних пасмом довгого волосся Ніни. Потрапивши до гірської язичницької країни, де правив цар Мерой, полонянка в короткий строк привернула до себе увагу не тільки народу, а й вищих верств населення, зцілюючи людей від важких хвороб. Так, вона в короткий строк вилікувала смертельно хвору царицю іверців, а потім навернула її до християнства. Трохи пізніше, після чудесного випадку на полюванні, хрестився і сам цар. На його прохання із Римської імперії, яка тоді активно християнізувалась, до Іверії прибуло перше духовенство. У той період християнського життя грузинська церква була у підпорядкуванні одного із найстаріших патріархатів — Антіохійського (він існує й сьогодні). Державною релігією Грузії православ’я стало у IV столітті, а 487 року там було проголошено автокефалію, на чолі якої століттями стояв Католикос-патріарх всієї Грузії архієпископ Мцхетський і Тбіліський, а також — Синод.
Хрещення Грузії — то чи не єдиний в історії православ’я випадок, коли навернення до християнської віри цілого народу визнається за жінкою — святою Ніною, яка не дарма носить титул Рівноапостольної.
Православ’я Грузії у своїх зовнішніх формах глибоко самобутнє — у храмовій архітектурі (храми Джварі, Свєті-Цховелі, наприклад), обрядах тощо. А особливо — у дивовижно прекрасній багатоголосній духовній музиці, коріння якої сягає IV століття. До речі, древні грузинські богослужебні співи надзвичайно гарно виконує квартет «Сретение» (УПЦ МП).
За часів російського імператора Олександра I Грузія була «приєднана» до Російської імперії (1801 рік), а 1811 року її древня церква увійшла до складу Російської православної церкви — стала екзархатом у її складі. Церковну посаду глави церкви — католикоса — було скасовано, грузинських екзархів призначав відтоді урядовий імперський Синод. (Аж занадто добре знайомий нам, українцям, «почерк» великого сусіда.) Ще раз підкреслимо, що Грузинська православна церква (ГПЦ) входить до числа найдавніших християнських церков світу і старша за Російську «церкву- матiр» більш як на 1000 років. Адже ГПЦ стала автокефальною 487 року, а РПЦ — 1589.
У 1917 році, після Лютневої революції, духовенство Грузинської церкви «самовільно» вийшло зі складу РПЦ, обрало католикоса і проголосило відновлення автокефалії. Російська церква з цим категорично не погодилася, таврувала православних грузинів як схизматиків і припинила з ними всі вiдносини. Тоді, однак, були занадто складні часи для остаточного з’ясування міжцерковних відносин — спочатку революція і громадянська війна, далі влада опинилася в руках всемогутнього грузина, а потім — ще одна війна. І тільки 1943 року (через більш як 25 років «розколу і самопроголошення») Московська патріархія визнала — під тиском світської влади — незалежність грузинського православ’я. Це, звичайно, був акт політичний — у складній воєнній ситуації Сталін вирішив скористатися ідеологічною допомогою церков. Із часом відносини між ГПЦ та РПЦ стабілізувалися, стали офіційно дружніми. Але, як це часто буває, тяжкий власний досвід остракізму, минулі звинувачення у схизмі ніяк не посприяли тому, аби Грузинська церква хоч трохи підтримала Українську церкву в її змаганнях за незалежність.
Зараз до складу ГПЦ, яка налічує майже два десятки єпархій, входить домінуюча частина населення країни; в Грузії відбудовуються храми, монастирі, духовні школи. Та православне церковне життя там не є безхмарним — православні грузини фактично поділилися на консерваторів (переважно чернецтво) і лібералів. Консерватори послідовно виступають проти «європеїзації» Грузії, проти західних впливів на життя людей; зокрема, вони войовничо заперечували недавній візит до православної Грузії католицького папи Івана Павла II. Консерватори категорично відкидають також участь представників ГПЦ у Всесвітній раді церков (організація, члени якої намагаються розвивати нормальні вiдносини та співпрацю між різними протестантськими церквами, а також між ними і православними церквами).
Сьогодні Грузинська церква входить до складу Вселенського православ’я — це одна із 14 загальновизнаних автокефальних православних церков світу. А також — одна із найстаріших церков, хрещена святою Ніною задовго до того, як християнськими стали більшість країн Західної і Східної Європи.
