Минулого тижня у Москві закінчився десятий Всесвітній російський народний собор, на який з’їхалося дві з половиною тисячі учасників як із регіонів Росії, так і з-за кордону; тема Собору — «Віра. Людина. Земля. Місія Росії у XXI столітті». Присутні шукали відповіді, зокрема, на запитання, що стосуються прав людини. Наприклад, на таке: «...Якою мірою бачення загальноприйнятих прав людини дозволяє православному народу жити відповідно до сповідуваної ним віри?». Доповідь, присвячену цій животрепетній темі, зробив митрополит Кирил Гундяєв, глава Відділу зовнішніх церковних зв’язків (ОВЦС) Руської православної церкви (РПЦ). Його доповідь затьмарила, без перебільшення, всі інші виступи і зацікавила не лише церковну, але й світську громадськість Росії. Це недивно — доповідач зробив спробу (не дуже вдалу), протиставити Всезагальній декларації прав людини (далі — Всезагальна декларація), прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році, нову концепцію цих самих прав, розроблену в кабінетах Московської патріархії. Він велемовно доводив, що «концепцією прав людини сьогодні прикриваються брехня, образа релігійних та національних цінностей» і що Всезагальна декларація «не дозволяє православному народу жити відповідно до сповідуваної ним віри».
Філіппіки Митрополита, спрямовані на «ліберальні» права людини, легко розшифровуються: міжнародні моніторинги релігійних свобод у країнах світу систематично відзначають грубі порушення прав віруючих у Росії. Можливо, саме тому митрополит Кирил вирішив довести всьому світу, що розуміння прав людини, яке прийшло в Росію з Заходу, чуже етичним нормам «російської цивілізації». З тієї причини, що права людини в їх сучасному європейському розумінні ставлять у підлегле становище право особистості на релігійне життя. На превеликий жаль, митрополит Кирил у своїй доповіді не вважав за потрібне «пройтися» по статтях Всезагальної декларації і пояснити без гучних і туманних гасел свою незгоду з ними. Неважко, однак, припустити, що главі ОВЦС не подобається, наприклад, стаття 18 Всезагальної декларації: «Кожна людина має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання і свободу сповідувати свою релігію або переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічним або приватним порядком у вченні, богослужінні та виконанні релігійних i ритуальних обрядів».
У зв’язку з «новою доктриною» РПЦ виникає багато питань. По-перше, як бути з тим, що Всезагальну декларацію свого часу було прийнято і підписано вищим керівництвом СРСР і що офіційна відмова від неї означає вихід Росії з ООН? І чи чекає Московська патріархія такого рішучого політичного кроку від уряду Путіна? Але головне питання все-таки в іншому: що заважає російському народу православному «жити сьогодні відповідно до сповідуваної ним віри»? Невже саме вплив Всезагальної декларації прав людини? І як нам, смиренним читачам, пов’язати цей вплив з багатовіковим устроєм російського церковного життя?
Викликає подив і такий важливий пасаж доповіді: «Якщо нам вдасться задіяти потенціал традиційних релігій Росії, її етнічного та культурного розмаїття і виробити загальноприйнятну (прийнятну для кого? — Авт.) концепцію з питань прав людини та гідності особистості, це відкриє перед нами нові перспективи, допоможе змінити і покращити образ людської цивілізації (разюча скромність!). Підкреслимо, що йдеться тільки про «традиційні» — за визначенням РПЦ — релігії Росії: православ’я, іслам, іудаїзм та буддизм. Тоді як у Росії є десятки інших релігій та конфесій, у тому числі традиційні протестанти. Як бути з правами цих «нетрадиційних» у «поліпшеному варіанті людської цивілізації»?
У своїй доповіді митрополит Кирил звернувся до законодавців і закликав їх, зокрема, переглянути законодавчі норми, які «суперечать думці більшості» (читай — православних) і розробити закони, якi допускають релігійні організації в освіту, армію та охорону здоров’я. А щодо призначення власне правозахисту, то, як сказав доповідач, його місія полягає сьогодні в тому, щоб протидіяти маніпуляціям свідомістю, «залученню людей до злочинності, работоргівлі, проституції, наркоманії, ігроманії» (нам завжди здавалося, що цим займаються інші організації).
В одному з постулатів, прийнятих Собором на основі доповіді митрополита Кирила, говориться: «Існують цінності, які стоять не нижче (тобто вище), ніж права людини. Це такі цінності, як віра, моральність, святині, Вітчизна». Можна по- різному трактувати можливість і допустимість такого порівняння, але для тих людей, які пережили тоталітарний радянський режим, це означає тільки одне — повернення всесильної державної машини придушення всіх і всіляких свобод та прав людини. А як ясно відчувається в цьому ностальгія деяких владик РПЦ за старим режимом, за візантійською симфонією Церкви та Держави! От тільки б зуміти досить переконливо довести світській владі відданість та незамінність російського православ’я!
Досить важливим у доповіді митрополита Кирила є ще те, про що він промовчав. Як відомо, РПЦ функціонує не лише у межах Російської федерації — її митрополії або екзархати існують у кількох незалежних державах (Україна, Білорусія, Молдова, Естонія та ін.); неминуче також «возз’єднання» (улюблене слово російського істеблішменту) з Руською православною церквою за кордоном. І нам, українцям, дуже цікаво знати, чи є нова доктрина, розроблена ОВЦС, «цивілізаційно- універсально-всеправославною»? Чи помилують?
Знайомство з доповіддю митрополита Кирила породжує багаті асоціації. Пригадуєш, наприклад, історію кріпацтва в Росії, скасованого на кілька століть пізніше, ніж у багатьох інших країнах Європи, а потім відновленого у ХХ столітті; історію гонінь на старообрядців, греко-католиків, баптистів; «русифікацію» Прибалтики та Грузії за царських i радянських часів та багато іншого. Тепер з’явився ще один захоплюючий сюжет: «Як у Росії скасовували Всезагальну декларацію прав людини».
На закінчення процитуємо російського правозахисника Вадима Прохорова: «Права не можуть бути зайвими. А от засилля однієї конфесії може призвести до того, що церква володітиме зайвими правами. До того ж, у нас багато структур, крім РПЦ, які хотіли б обмежити права громадянина. Але що взагалі може бути вище, ніж права людини? Нічого».
