Закінчення.
Початок читайте: «День» №10
В іншій своїй праці «Максим Железняк» Голобуцький стверджує, що Максим Залізняк народився в селі Івківці, тогочасної «Польської області», а нині Чигиринського району, Черкаської області. Голобуцький так описує біографію Максима Залізняка: «Максим Железняк был сыном крепостного крестьянина из села Ивковец Чигиринского староства. Максиму было 13 лет, когда он остался сиротой, без всяких средств к жизни. Еще в раннем детстве он слышал много рассказов о Запорожской Сечи, об отважных запорожцах. Теперь, в тяжелую для него годину, Максим решил отправиться на Запорожье. Тут, правда, многое оказалось не таким, как в рассказах. Максиму пришлось испытать тяжелую, полную лишений жизнь запорожского серомахи.
Про Івківську версію стверджено у таких працях:
1. Хрестоматія з історії Черкащини. «Наш рідний край». На с.176 там зазначено, що «Одним iз керівників був запорозький козак Максим Залізняк. Він народився в с. Івківці, поблизу великого села Медведівки (Чигиринського району, Черкаської обл.). За молодих літ наймитував Максим Залізняк на Запоріжжі і в Очакові».
2. Відомий краєзнавець П. Соса, у статті «Народний гнів з Холодного Яру» говорить: «Це був середній на зріст, широкоплечий, сіроокий чоловік з темно-русявим оселедцем чуба, закинутим за праве вухо. Народився Залізняк, як стверджують дослідники Мордовцев і Скальковський, на хуторі Івківці недалеко від с. Медведівки (нині села Чигиринського району) в сім’ї селянина».
Слід зауважити, що населений пункт Івківці у XVIII ст. мав статус села, не хутора. В згадці від 1762 р. говориться, що церква в с Івківці є, і священик Прокопій «на унію не приставал». С.Івківці як у XVIII ст., так і до, і після Коліївщини відносилось до казенних земель, так званої «крулевщини». Тому твердження, що М.Залізняк був «из мужиков» (в розумінні кріпосних) набуває дещо іншого змісту. М. Залізняк був вихідцем із селянської (козацької) сім’ї, котра проживала на землях, керованих старостою. Вони не були власністю старости чи певного шляхтича — ці землі разом з населенням належали «короні».
Хоч як це парадоксально звучить, але у паспорті Медведівського спомника про М. Залізняка зазначено: «Максим Залізняк, народний герой, керівник народного повстання Коліївщини народився, вірогідно, в 1740 р. у с. Івківцях...» Попри це й далі співробітники краєзнавчого музею в с. Медведівка продовжують стверджувати, що М. Залізняк народився або в їхньому селі, або на хуторі Калинівка, що між Медведівкою та Івківцями». Жодного наукового підтвердження зв’язку М. Залізняка з Івківським хутором «Калинівка» ми не знаходимо.
З вищезазначеного видно, що на сьогодні як в українській, так і зарубіжній історіографії немає єдності щодо місця народження М. Залізняка.
Якщо поглянути, чим керуються прихильники тієї чи іншої версії, яка джерельна база цих версій, то стає зрозуміло, що ґрунтуються вони на двох документах:
Рапорт отамана Тимошівського куреня Василя Коржа від 2 липня 1768 р.,
протокол допиту Максима Залізняка в Каргопільскому карабінерному полку від 26 липня 1768 р.
Оригінали цих документів зберігаються в Центральному державному iсторичному архіві України в м. Києві.
Рапорт отамана Тимошівского куреня Василя Коржа вперше опубліковано В.А. Голобуцьким у вищезгаданій праці «Максим Железняк» 1960-го року у Москві тиражем 30000 примірників. В зв’язку з тим, що наведена праця Голобуцького В.А. стала раритетом (вона відсутня навіть в Національній бібліотеці ім. В.І.Вернадського) ми вважаємо за потрібне, вдруге (перевіривши його наявність в фондах ЦДІАК України) опублікувати текст рапорту отамана Тимошівського куреня.
Рапорт отамана Тимошівського куреня про Максима Залізняка від 2-го липня 1768 р.
Отримуємо таку інформацію:
«Счислясь при курене Тимошевсном, родился Польской области:[тобто на Правобережній Україні] села Івковец, Максим Жализняк с приходу своего годов с пять находшся на заработках в услужении, а в 762 году, как отсель отлучился, проживал аргатуя [на заробітках за межами Запоріжжя) в Очакове, отколь всяким Промыслом бадался [займався). По бытности же в 762 году, подпушкарием, как з Сечи отлучился, находился по низу между козаками [тобто, промишляв на рибних промислах в дельті Дніпра], потом в турецком городе Очакове находился в шинковом промисле, где будучи обходился ли честно или нет — за отдаленностью не знаєм...»
Протокол допиту Максима Залізняка в Каргопільскому карабінерному полку від 26 липня 1768 р опубліковано в збірнику документів «Гайдамацький рух на Україні в ХVIХVIIст. «за номером 207 на с. 359.: «1768 году июня 26 дня между пойманніми при местечке У [мани] запорожскими казаками называемой полковник Зелезняк допра[шиван], на до]просе показал следующее:
Вопрос. «Как тебя зовут, чей сын и празванием, какой веры и с какого звания, где жительство имеиш?»
Ответ: «Зовут меня Максимом Иевлев син, Зелезняк, веры греческого исповедания из мужиков, жительство прежде имел я польской области Чегиринской губернии в местечке Медведевке, а потом, по смерти отца, пошел в Запорожскую Сечь тому уже назад пятнадцать лет, а из оной же области в монастыре Мотроневском, в который я пришол прошлого году в ноябре месяце».
На думку П. Мірчука, для більшості дослідників непереконливою є інформація, записана російськими слідчими в зізнаннях самого Залізняка. «Немає сумніву, що М. Залізняк, намагався, як і загал інших полонених, подавати російським слідчим неправдиві дані про своє народження і про своє минуле». Максим розумів, що в разі потрапляння протоколу до рук поляків, жоден його родич не залишиться серед живих.
Цікаво, що в працях частини дослідників Коліївщини прослідковується поєднання інформації з двох документів без згадки про с. Івківці на зразок: «Керівник Коліївщини — гайдамацького повстання 1768 року народився у містечку Медведівка на Черкащині. По смерті батька 13-річним хлопцем пішов на Запоріжжя, де був приписаний до Тимошівського куреня. Працював на рибних промислах на Дніпрі. Деякий час наймитував в Очакові»... Незрозуміло, з якої причини частина інформації з рапорту курінного отамана постійно визнається, а інша свідомо залишається поза увагою.
Стосовно віку Залізняка, то існують розбіжності з цього питання. Так, в протоколі допиту Максима Залізняка (на полях аркуша), зазначено, що йому 28 років. Тобто він народився близько 1740 р. П.Куліш же зазначав, що «Не старий іще чоловік, літ може сорок, а може й більше. Вероніка Кребс (дівоче прізвище Младанович), донька губернатора Умані Младановича, згадує про М. Залізняка так: «Железняк присматривался к нам в течении нескольких минут. Я припоминаю себе несколько его физиономию; судя по всему, это был обыкновенный разбойник». Ми робимо висновок, що варто вірити протоколові допиту М.Залізняка, і вік Максима був близько 30 років, хоча, в силу складних умов життя, він міг мати вигляд і сорокарічного чоловіка.
Внаслідок багаторазового некритичного використання авторами довідникової літератури, істориками, авторами шкільних підручників твердження про народження Максима Залізняка в с. Медведівка, воно перетворилось у встановлений факт. Тобто без належного обґрунтування та підтвердження доказами, відбулась заміна терміну «проживав» на «народився». Що призвело до однозначної підтримки «медведівської» версії, а серед громадськості утвердилась думка, що дійсно Залізняк є уродженцем Медведівки.
На нашу думку, проблема дослідження місця народження М.Залізняка має базуватися лише на аналізі першоджерел, якими є архівні документи: рапорт отамана Тимошівського куреня про Максима Залізняка від 2-го липня 1768 р. та протокол допиту М.Залізняка в Каргопільському карабінерному полку від 26 липня 1768 р. Саме на основі цих документів, ми можемо стверджувати, що місцем народження М.Залізняка, є с. Івківці Чигиринського району, хоча з часом він «жительство имел» в містечку Медведівка. Слід об’єктивно розглянути поставлену проблему й хоча б віддати належну шану місцю народження людини, котра востаннє в історії Українського козацтва стала на захист «вольностей козачих й віри грецької». У зв’язку з отриманими висновками, пропонуємо переглянути екскурсійні маршрути музею «Холодний Яр» і віддати належну шану батьківщині Максима Залізняка — селу ІВКІВЦІ.
Р.S.
Редакційна колегія Універсального словника — енциклопедії. (К.: «Ірина», 1999.– 551 с.) навіть не віднайшла кілька рядків для розміщення в такому «поважному» виданні інформації про Максима Залізняка (!).
Присвячую світлій пам’яті Німченка Якова Митрофановича — щирого краєзнавця та гідного сина України.
