Такі «антигерої» мають чимало спільних рис, в якому б столітті
вони не жили (а їх у всі часи не бракувало): жадоба влади, користолюбство,
цинічна зневага до народу. Оце все повною мірою було притаманне й гетьманові
Правобережної України (XVII ст.) Павлові Тетері-Моржковському. Він, може,
як ніхто посприяв розпаленню пекельного вогню братовбивчої громадянської
війни на рідній землі, перетворивши власну вітчизну на суцільну відкриту
рану.
Виходець iз родовитої київської (за іншими даними — волинської)
шляхти, Тетеря, хоч його предки були православними, закінчив уніатську
школу, потім певний час перебував судовим чиновником. Очевидно, це була
людина освічена, розумна й здібна. Але тим більше лиха завдав майбутній
гетьман Україні, бо всі його таланти були «щедро доповнені» безмежною жорстокістю
та підступністю, тим більшою, що в його душі не було й крихти любові. Любив
він аж ніяк не Україну — тільки себе й владу, про що красномовно свідчили
його справи.
1648 року Тетеря приєднався (а точніше сказати — пристав)
до повсталої козацької армії Богдана Хмельницького. Він досить швидко висунувся
на провідні посади в козацько-старшинській ієрархії, з 1653 р. ставши полковником
переяславським. Ще більшу роль для дальшої кар'єри Павла зіграв його шлюб
iз дочкою гетьмана, Степанидою Хмельницькою. Крім усього іншого, це (особливо
після смерті Богдана) примножило багатство молодого честолюбця і згодом
реально допомогло йому в боротьбі за владу.
Багато зусиль доклав Тетеря до укладення Гадяцького трактату
1658 р. між Україною та Польщею. Вже тоді неозброєним оком були помітні
його пропольські симпатії, приправлені до того ж чималим цинізмом (якщо
вірити М. Аркасу, він у такий спосіб агітував у Гадячі: «Згодьмося, панове-молодці,
із ляхами! Більше матимемо. Адже покірливе телятко дві матки ссе!»). Оцінивши
таку вірність Тетері, гетьман Іван Виговський робить його генеральним писарем
— не знаючи, що власними руками наближує до себе майбутнього фактичного
вбивцю... Крім того, новий генеральний писар відразу здобув для себе велику
довіру поляків. І він виправдав це довір'я — служив їм не за страх, а за
совість, проливши ріки крові!
1659 рік. Виговського позбавляють гетьманської булави,
звинувативши в намірах остаточно продати Україну полякам. На гетьмана обирають
18-річного сина Богдана Хмельницького Юрія, «недосвідченого півголовка»
(М.С. Грушевський). Юрій був абсолютно нездатним до правління, він спочатку
присягнув московському цареві, за рік — королеві польському (і обидва рази
— на умовах сильно урізаних прав та вольностей України). А тим часом Україна
розкололась навпіл — на Лівобережну, орієнтовану на Москву (не визнавала
владу Юрія як «зрадника» й «ляха») та Правобережну, гетьманом якої прагнув
стати Тетеря. В розпалі була громадянська війна (Руїна), панували цілковита
анархія, братовбивство. І нарешті восени 1662 р. Юрій Хмельницький зрікається
влади, потім iде в монастир, прийнявши ім'я ченця Гедеона.
Найреальнішим претендентом на булаву був Тетеря. Він вирішив,
що настала його зоряна година. Щедро підкупивши старшину та усунувши всіх
можливих конкурентів, колишній полковник переяславський домігся-таки свого.
Він тут же шле вірнопідданого листа до польського короля Яна-Казиміра й
оголошує його «природним і власним паном». Зрозуміло, що така запопадливість
нового гетьмана негайно викликала рішучий протест із боку патріотично налаштованого
козацтва. Паволоцький полковник Іван Попович, вступивши в союз із наказним
гетьманом Лівобережжя Якимом Сомком, орієнтованим на Москву, піднімає повстання
проти Тетері. Поповичу із Сомком вдалося весною 1663 р. кілька разів розбити
польське військо, але тут втрутився Тетеря і, скориставшись тим, що Сомко
змушений був відбути на Лівобережжя, зненацька напав на повсталих. Попович
приготувався до тривалої облоги в своєму місті Паволочі, але хотів уникнути
кровопролиття. І тому, коли Тетеря обіцяв прощення повсталим, вони склали
зброю. Це було фатальною помилкою: мстивий гетьман після тривалих катувань
наказав стратити Поповича та його товаришів...
Але треба було доводити свою відданість польському королеві.
Ян-Казимір у другій половині 1663 р. виступив із військом на Лівобережну
Україну, щоб повернути її під свою владу. Звичайно, був iз ним і Тетеря,
а також полковники Гоголь (предок письменника!), Ханенко, Богун і багато
інших. Король оминав великі міста, не став брати в облогу Київ, Ніжин або
Батурин, досить швидко дійшов до російського кордону, але під тиском ворогів
Польщі і кошового отамана Сірка та лівобережного гетьмана Брюховецького
повернув назад. Якраз у цей момент поляки розстріляли уславленого соратника
Хмельницького, полковника Богуна — за доносом мстивого та підозріливого
Тетері, як вважають всі історики. Наступною його жертвою став колишній
покровитель — гетьман Виговський: змовившись iз польським полковником Маховським,
Тетеря віддає його до суду за абсурдним звинуваченням у зраді. Виговського
було розстріляно 26 березня 1664 року.
1664 рік був позначений ще багатьма кривавими «подвигами»
Тетері та його друзів-поляків і на Полтавщині, і на Поділлі. За ще одним
його доносом поляки заарештували та відправили у фортецю Марієнбург полковника
Гуляницького та митрополита Йосипа Тукальського. На допомогу Тетері, який
не міг придушити повстання, що безперервно спалахували проти нього, прийшов
польський полководець Стефан Чарнецький і швидко перевершив своїми звірствами
навіть самого гетьмана. Взявши в жовтні 1664 р. повстале містечко Ставище
на Київщині, Чарнецький вирізав усіх його мешканців аж до малих дітей.
Тоді ж він наказав викопати тіло гетьмана Хмельницького і спалити його
кістки (це було в Суботові). На щастя для України, Чарнецький невдовзі
помер...
Звичайно, заслужена ненависть до Тетері на Правобережжі
зростала. Ніякі репресії допомогти не могли. І коли весною 1665 р. ватажок
нового повстання Дрозденко розбиває Тетерю під Брацлавом, той зрікається
влади й утікає до Польщі.
У Польщі Тетеря перейшов до католицтва, але незабаром почав
судові процеси за маєтки з місцевими можновладцями. У Варшаві його пограбували
єзуїти, уряд ігнорував його прохання про допомогу, й тоді проклятий на
Україні колишній гетьман iде служити туркам, прибуває в молдавське місто
Ясси, де починає набір війська проти поляків, але за неясних обставин помирає
(кінець 1670 р.)
Тетеря вирізнявся своїм жорстоким егоїзмом та фанатичним
прагненням зробити кар'єру навіть на тлі багатьох одіозних постатей доби
Руїни (візьмімо, наприклад, Брюховецького, до якого теж можна віднести
слова з «Літопису» Величка»: «Для срібла й злата не тільки кожний із них
дав би виколоти собі око, але брата й отця свого не пощадив би; то як би
мав жалувати матки погибающої України?»). Йому, мабуть, здавалося, що влада
його — надовго. Але вийшло не так, хоч і помер він не від рук ката або
вбивці. 2 роки — ось яким був час його влади. Пам'ятати про його справи
необхідно — можливо, це зменшить небезпеку появи нових Тетерь, які час
від часу з'являються на обріях історії.
