Вочевидь, що впродовж десятиліття свого легального існування
в новітні часи цей рух так і не став масовим. І все ж, якщо врахувати,
яке глибоке провалля пролягло між ейфорійними надіями десятирічної давності
і життям, яке маємо зараз, то на цьому тлі те, що Пласт все ще існує і
розвивається можна вважати навіть досягненням.
Сьогодні нараховується більше восьми тисяч пластунів, що
діють в усіх регіонах України. І Пласт є найбільш масовою та традиційно
чітко структурованою організацією з усіх подібних організацій, що виникли
останнім часом і називають себе пластунськими і теж воліють представляти
Україну в Світовій організації скаутського руху (СОСР).
Претензії цих новостворених організацій, зокрема «Скаутів
України», і стали головною перешкодою для офіційного входження Пласту у
СОСР. Адже одну країну, згідно із загальновизнаними умовами, може представляти
лише одна національна організація.
Втім широкий загал української громадськості, зайнятий
«боротьбою за виживання», що стала все затятішою, байдужий до цих перипетій.
А чимало людей, яким взагалі щось відомо про існування Пласту, мають про
нього більш приблизне, нерідко спотворене уявлення. Часто в свідомості
пересічного українця пластуни асоціюються із «завжди готовими» піонерами
часів колишнього СРСР, тільки з націоналістичним ухилом.
Насправді, хоч більшовики, організовуючи піонерію, дещо
запозичили від скаутингу, все ж піонери і пластуни мають дещо відмінні
виховні і абсолютно протилежні ідейні засади. Наприклад, перша ідейна основа
виховання і мета Пласту — бути вірним Богові і Україні є зовсім протилежною
до тих пріснопам’ятних комуністичних ідеалів, що їх втовкмачували впродовж
минулих десятиліть піонерам.
Із самого початку свого виникнення скаутинг був «великою
грою», якою на межі ХIХ–ХХ століть відставний англійський офіцер Роберт
Бейден-Пауел захопив молодь Англії. Його книга «Scouting for boys» й по
сьогодні вважається «біблією» скаутингу. З туманного Альбіону скаутський
рух поширився у Європі й далі у світі.
На українських землях, які у ті часи були розділені між
двома імперіями — Російською та Австро-Угорською, перші паростки цього
руху виникли в Галичині 1911 року і заклали їх Петро Франко (син Каменяра)
й Іван Чмола, а 1912 року доктор Олександр Тисовський заснував у Львові
перші курені пластунів. Він дав їм назву за козацько-кубанськими відділами
розвідників-пластунів. Скаутські організації інших народів теж не цуралися
національних особливостей. Так польські скаути називають себе харцежами,
німецькі — патеріндерами.
Перед Першою світовою війною також були спроби, хоча і
менш вдалі, започаткувати скаутські організації в українських містах Російської
імперії — Києві та Одесі.
У міжвоєнний період Пласт спершу міг розвиватися лише у
Західній Україні, що після 1920 року опинилася під владою Польщі. Але у
1930 році Пласт був заборонений польським урядом. З того часу на цій території
пластове життя тривало підпільно. Під іншими назвами створювалися літні
пластові табори, відбувалися мандрівки, зустрічі, видавалися журнали. Правда,
у той час помітно зменшилися ряди зорганізованих пластунів, менше прибувало
нових.
Зрозуміло, що після Другої світової війни ні про яке пластове
життя в Україні не могло бути й мови. Натомість пластовий рух набув поширення
в українській діаспорі у США, Канаді, Австрії, інших країнах, де органічно
влився у вже існуючий скаутський рух тих держав.
А вже наприкінці 80-х, коли нарешті дозволили умови, відродження
Пласту в Україні відбулося не без певного впливу та підтримки пластових
організацій із західної діаспори. Та все ж той вплив не варто переоцінювати.
В основному це робилося на патріотичному пориві та ентузіазмі місцевих
українців, недавніх піонерів та комсомольців, які знали про Пласт з розповідей
своїх батьків, дідусів та бабусь.
В умовах посттоталітарного суспільства робити це було непросто.
І все ж за короткий час було відтворено традиційну пластову структуру на
ідейних засадах скаутингу.
Відтак, кожна пластова організація поділяється на 4 уклади.
Наймолодший уклад — це пласти новаки і новачки — діти від 6 до 11 років.
Він діє окремо для хлопців і дівчат. Найменша організаційна частина — це
рій, що має свою назву і складається з 6-10 членів. Два-чотири рої «творять
гніздо».
На 12-му році життя новаки і новачки переходять до старшого
укладу — юнацтва. В цьому укладі вони замість роїв та гнізд організовані
у гуртки та курені.
У 18-річному віці юнаки та юначки закінчують своє пластування
і можуть стати членами укладу старших пластунів і пластунок. Після 25 років
останні можуть вступити у члени найстаршого пластового укладу — пластунів-сеньйорів.
В осередках, де зорганізований Пласт, переважно існують всі 4 уклади. Вони
всі разом утворюють пластову станицю.
Наприкінці 80-х років одна з перших пластових станиць в
Україні виникла у Тернополі. За словами одного із співорганізаторів Пласту,
пластуна- сеньйора, депутата Тернопільської міськради Григорія Бурбези,
свій перший літній пластовий збір тернопільські пластуни провели якраз
напередодні серпневого 1991 року путчу «ГКЧП».
Увесь цей час організація йшла і розвивалася, проводила
традиційні таборові збори без жодної підтримки з боку держави. Лише кілька
років тому, коли міським головою Тернополя був В’ячеслав Негода, пластуни
отримали в користування просторий двоповерховий будинок у центральній частині
міста.
Сьогодні на Тернопільщині, як повідомив голова обласної
організації Пласту Сергій Юзик, нараховується близько 400 пластунів. Звичайно,
це небагато. Але це чи не єдина реально діюча в області організація для
дітей та молоді.
На думку керівників тернопільського Пласту, те, що організація
й досі перебуває на «маргінесі» світового скаутингу, спричинене з одного
боку як байдужістю рідної держави до пластового руху, так і позицією керівництва
«євроазійського» сектора скаутського руху, до якого керівники міжнародного
скаутського руху, штаб- квартира якого перебуває у Женеві, чомусь приписали
Україну. Хоча скаути балтійських держав належать до «європейського» сектору.
Натомість керівництво «євро-азійського» сектору, яке знаходиться у Москві,
виявляє прихильність до малочисельної організації «Скаути України» й упередженість
до Пласту.
І все ж хочеться вірити, що українська скаутська організація
«Пласт» з давньою, більш ніж 80-річною історією та багатими традиціями
врешті-решт переборе усі труднощі й гідно представлятиме Україну у світовому
скаутському русі.
