Закінчення. Початок читайте у «Дні» №158
Потрібно підкреслити, що вже тоді Петро Миколайович набагато більше, ніж багато інших російських льотчиків, вірив у величезні технічні можливості літака. Ще навчаючись у Гатчині, він одного разу сказав, що літак, керований майстерним льотчиком, може цілком здійснити в повітрі повне геометричне коло, яке згодом і було назване одним із російських авіаторів «мертвою петлею»...
Варто зазначити, що тоді мало хто з гатчинських курсантів серйозно сприйняв нестерівські слова. А ще через деякий час Петро Миколайович знайшов у рукописному журналі офіцерів-гатчинців злу епіграму на себе, автор якої (він явно побажав залишитися невідомим) прозоро натякнув, що своїм польотом «вниз головой» Нестеров дуже вже відверто хоче прославити себе. Петро Миколайович відповів анонімному опоненту блискучим віршованим експромтом, де говорилося, що він збирається виконати «мертву петлю» аж ніяк не в ім’я честолюбства, а через тверде бажання довести всім, що в «повітрі скрізь опора». І ось приблизно через рік, 27 серпня 1913 року, Нестеров з’явився з групою офіцерів на Сирецькому аеродромі в Києві, щоб просунути розвиток світової авіації ще на один великий крок уперед.
Висловлюється думка, що Петро Миколайович не посвятив у свій задум тих, хто прийшов тоді разом із ним на льотне поле... Однак, разом із тим, є надійні свідчення, що про своє прагнення здійснити «мертву петлю» він все ж заздалегідь розповів, хоча навіть і тут не зміг уникнути насмішок скептиків, один із яких заявив, що «мертва петля» вже зроблена до Нестерова відомим французьким авіатором Адольфом Пегу. Петро Миколайович резонно парирував, відповівши, що знаменитий Пегу виконав у повітрі не замкнене коло, а всього лише траєкторію, яка дуже нагадує французьку букву S, і пообіцяв продемонструвати справжню «мертву петлю»... Нестеров високо злетів на своєму літаку в небо (приблизно на один кілометр), а потім, знизившись на кілька сотень метрів, провів аероплан по повному геометричному колу, викликавши непідроблене тріумфування всіх, хто зібрався внизу. Пізніше Нестеров згадував, що йому тоді довелося пережити вельми неприємний психологічний момент. Опинившись у положенні вниз головою, він із нетерпінням чекав, що ось-ось перед його очима з’явиться земля (це означало б, що його літак дійсно летить по колу), однак земля все не з’являлася, а це означало, що політ із секунди на секунду міг стати некерованим. Однак ще мить — і льотчик-новатор відчув одну з найбільших радостей у своєму житті, побачивши далеку й таку бажану землю.
Звістка про повітряний подвиг Петра Нестерова швидко поширилася по всьому світу. Незабаром одна з французьких газет замовила в Петра Миколайовича статтю про виконання ним у небі над Києвом «мертвої петлі», яку в числі інших прочитав і Адольф Пегу. Пегу, який надихнувся прикладом свого російського колеги, вже через тиждень (8 вересня 1913 року) повторив у французькому небі подвиг Петра Миколайовича.
Здавалося, сам Нестеров мав усі шанси вмить перетворитися в національного героя. Однак потрібно підкреслити, що нічого подібного не сталося. Навпаки, у переважній більшості громадська думка царської Росії сприйняла «петлю Нестерова» відверто негативно. У нестерівській «петлі» вони побачили таку собі повітряну акробатику, черговий спортивний рекорд, свідчення непомірного честолюбства Петра Миколайовича — коротше, все що завгодно, але лише не те, заради чого в той далекий серпневий день 1913 року Нестеров підняв свій літак у повітря й заради чого він, безсумнівно, ризикував життям. Полковник Найденов, один із визнаних авторитетів у сфері авіації, навіть запропонував покарати Нестерова за молодецтво в повітрі 30-ма добами арешту. Прикро, але суть «повітряного прориву» Петра Миколайовича не усвідомили навіть його однокашники-гатчинці. У своєму листі вони привітали автора «мертвої петлі» з новим рекордом, однак при цьому настійно радили йому не спокушати долю вдруге. Були також і критики іншого плану, які стверджували, що ніякого практичного значення для розвитку авіації «петля» не має.
Проте і в Росії, й за кордоном все ж знайшлися люди, які зуміли гідно оцінити значення подвигу Петра Миколайовича. Наприклад, Київське товариство повітроплавання нагородило його золотою медаллю, де був зображений перевернений літак. Крім того, сам Нестеров не став пасивно сприймати критику, навпаки, він виступив у пресі з серією статей, де розкрив істинне значення того, що сталося над Сирецьким аеродромом наприкінці серпня 1913 року. Після цих публікацій кількість «активних» критиків помітно зменшилася, однак для повного визнання подвигу Нестерова було потрібно ще багато років.
Додамо, що через здійснення Петром Нестеровим та Адольфом Пегу «петлі» всього лише з тижневим інтервалом, багато хто в Європі вважав, що першим її виконавцем став саме французький льотчик. Але суспільну помилку рішуче розвіяв сам Пегу, який вчинив виключно благородно. Коли в травні 1914 року на вшановуванні французького аса (воно відбулося в Москві, й на ньому був присутній і сам Нестеров) Пегу попросили детально розповісти про виконання ним «мертвої петлі», він заявив, що не має морального права цього робити, оскільки в залі присутній її перший виконавець.
Навесні та влітку 1914 року (ще до початку Першої світової війни) Петро Нестеров здійснив ще кілька славетних повітряних справ, значення яких уже навряд чи можна було оскаржити. У березні 1914 року на своєму аероплані Петро Миколайович здійснив політ маршрутом Київ — Одеса, причому досяг «перлини біля моря» за рекордний на ті дні час. Ще більший успіх випав на долю знаменитого льотчика пізніше, в червні 1914 року, коли Нестеров здійснив авіапереліт із Києва до Санкт-Петербурга. Щоправда, серед російських пілотів він був не першим, хто зробив це, однак для виконання цього завдання колегам Петра Миколайовича з льотної справи було потрібно багато днів, а Нестеров «уклався» в один день, вилетівши з Києва рано-вранці й приземлившись на гатчинському аеродромі пізно ввечері. Вже густішали сутінки, коли втомлені за день офіцери-льотчики виразно почули вдалині гуркіт авіаційного мотора. Гатчинці переглянулися, прочитавши в очах один в одного здивування: адже всі заплановані на той день польоти вже були завершені, а гостей вони нізвідки не чекали. Незабаром, зробивши ефектний віраж, невідомий аероплан приземлився на льотне поле. Через кілька хвилин, вийшовши до офіцерів, які підійшли до нього, Петро Миколайович чітко представився: «Я — штабс-капітан Нестеров, із Києва». Наступного дня в Гатчині влаштували вшановування штабс-капітана, де Нестеров висловив чергову новаторську думку — про можливості тарана ворожого літака в повітрі. І те, що Петро Миколайович заговорив тоді про бойові дії в повітрі, було, на мій погляд, глибоко символічним. Незабаром розгорілася пожежа Першої світової війни, де не останню роль належало відіграти військовій авіації.
ПОВІТРЯНА РОЗВІДКА ТА БОМБАРДУВАННЯ
Уже через кілька днів після початку війни з’явився наказ про відправку 11-го авіазагону на війну. Петру Миколайовичу та його підлеглим належало битися на Південно-Західному фронті, розгорненому проти австро-угорських військ. Колишнє життя Нестерова залишилося позаду, на місце мирних польотів прийшли бойові вильоти. Головним завданням військового льотчика штабс-капітана Нестерова стала тоді повітряна розвідка, почата ним у районі Рави-Руської.
Одного яскравого сонячного дня аероплан Нестерова вперше з’явився над позиціями австро-угорських військ. Літак летів на середній висоті, і то ближче, то далі від нього з’являлися та зникали білі хмаринки — а це означає, в аероплан Нестерова щосили б’є ворожа артилерія. Але завдяки чудовому мистецтву пілота його літак так і не вдалося збити, сам Нестеров успішно провів повітряну розвідку, зібравши цінні дані про противника. Приземлившись потім у своїх, Петро Миколайович поспішив доповісти начальству, наказавши обслужувальному персоналу оглянути літак. На правому крилі аероплана було чудово видно кілька кульових отворів.
Іноді для здобування цінних розвідданих Петру Миколайовичу доводилося летіти буквально над головами у ворогів. Чергова і вельми результативна аеророзвідка дозволила штабс-капітану спростувати поширений австро-угорськими спецслужбами міф про те, що Львів являє собою добре укріплене місто. А одного разу, дізнавшись, що на німецькому західному фронті льотчики вже бомблять позиції ворога, Нестеров вирішив повторити те ж саме й на австро-угорському фронті. Кілька тридюймових гранат, узятих штабс-капітаном у черговий політ, влучили точно в ціль.
Зазначимо, що військового льотчика Петра Нестерова добре знали не лише в російській армії. Одного разу група взятих у полон ворожих солдатів розповіла, що австрійцям добре відома особистість командира 11-го авіазагону, що його літак став цілком пізнаваний за його витонченим повітряним «почерком» і що за його піймання призначена велика грошова винагорода. До речі, сам Петро Миколайович одного разу вимушений був приземлитися на австро-угорській території (підвів мотор літака), однак зміг добратися до своїх завдяки співчуттю місцевого українського населення.
ПОВІТРЯНИЙ ПОЄДИНОК
Через деякий час авіазагін Нестерова отримав новий наказ — передислокуватися ближче до Львова, в район Жолкви, точніше, — в район Жолквицького замку. Спокійного життя тут ні Нестеров, ні його підлеглі, природно, не знайшли. У небі над замком почав усе частіше з’являтися ворожий літак «Альбатрос». Одного разу він знизився на недопустимо низьку висоту (явно дратуючи пілотів), в інший раз із нього була скинена граната, яка, на щастя, не розірвалася. Але тоді ні Петро Миколайович, ні бійці його ескадрильї не знали, та й не могли знати, що за штурвалом «Альбатроса» сидів лейтенант австро-угорської армії барон Розенталь — власник Жолквицького замку — і що сам «Альбатрос» був виготовлений на його спеціальне замовлення в Німеччині... Судячи з усього, австро-угорський пілот переслідував не одну, а відразу дві мети — з одного боку, зробити загальну розвідку російських позицій, а з іншого — з’ясувати, що ж робиться в його захопленому росіянами «господарстві».
Дії цього літака-розвідника були досить небезпечні під час підготовки наступу російських військ на австро-угорському фронті. Помітивши «Альбатрос», що кружляв у небі, штабс-капітан Нестеров наказав підготувати свій літак до бойового вильоту. Коли ж офіцери авіазагону запитали, як він планує знищити австро-угорський аероплан, Петро Миколайович поквапно відповів, що рішення прийме в повітрі. Підкреслимо, що у свій останній у житті політ Петро Миколайович не взяв жодної зброї, не було не те що кулемета, навіть звичайного пістолета.
Літак Нестерова стрімко набирав висоту. Варто зазначити, що ворожий льотчик швидко розібрався, з яким противником йому належить мати справу, і зробив відверту спробу ретируватися. Однак набагато швидкохідніший літак Нестерова швидко наздогнав ворога, який тікав, а ще через кілька хвилин Петро Миколайович ударив «Альбатрос» зверху корпусом свого літака... Від сильного удару літак Розенталя почав стрімко падати вниз. Літак же Нестерова ще деякий час тримався в повітрі, але незабаром також упав. Потім неподалік від нього було виявлене мертве тіло Петра Миколайовича. Командир 11-го авіазагону помер практично миттєво від сильного ушкодження хребта, яке він отримав під час виконання першого у світі повітряного тарана.
Загибель льотчика-героя болем відгукнулася в серцях його бойових товаришів. Самого Петра Миколайовича, посмертно нагородженого орденом Георгія, поховали в Києві в районі Аскольдової могили.
