5 листопада православні та греко-католики відзначають день пам’яті апостола Якова — «брата Господнього у плоті», як називають його євангелісти, як пишуть церковні календарі. Апостол кілька разів згадується у Новому Завіті — одному з перших йому явився воскреслий Христос, а «після Вознесіння Спасителя апостоли не стали змагатися за славу, але обрали єрусалимським єпископом Якова Праведного» (історик IV ст.). Це трапилося в час, коли Єрусалим був найбільшим і найвідомішим осередком новонародженого християнства. Як відомо, після П’ятидесятниці апостоли розійшлися по світу проповідувати віру християнську; повертаючись же зі своїх місіонерських мандрівок, вони перш за все йшли до дому Якова — як наче звітувати. Згідно з «Діями святих апостолів», Брат Господній (а не Петро чи Павло) головував на Єрусалимському апостольському соборі 51 року — предтечі всіх наступних християнських соборів.
Апостола Якова традиційно називають Праведником; праведним його вважали не тільки християни, але й іудеї, бо він неухильно дотримувався приписів Старого Завіту — у першому столітті християнство ще не остаточно відокремилося від юдаїзму. Невдовзі, однак, драматичні обставини (повстання, Іудейська війна з Римом) прискорили розрив — до християн, як і до інших «відступників» від ортодоксального юдаїзму, почали ставитися дуже вороже. І 63 року, згідно з Переданням, апостол Яків загинув мученицькою смертю — розлючений натовп скинув його з даху Єрусалимського храму, а потім добив камінням. Саме день його загибелі відзначається 5 листопада, хоча в історичному сенсі ця дата є, звичайно, умовною.
З апостолом Яковом пов’язана одна із загадок Нового Завіту — що означає вираз «брат Господній у плоті»? Адже Господь — Ісус не був сином теслі Йосипа, а його мати Марія має титул «Приснодіви», тобто залишалася дівою до самої смерті. Між тим у Євангеліях згадуються брати і сестри Ісуса. Ось як євангеліст Матвій пише про те, як дивувалися земляки розуму Ісуса: «Звідки в Нього ця мудрість та сили чудодійні? Чи ж Він не син теслі? Чи ж мати Його не Марією зветься, а брати Його — Яків і Йосип, і Симон, i Юда? І чи ж сестри Його не всі з нами? Звідки ж Йому все оте?» (13, 54—56). Деякі богослови та історики вважають, що згадані брати і сестри є дітьми Йосипа, чоловіка Марії, від першого шлюбу. Але чому тоді Яків іменується в Новому Завіті «братом у плоті» Ісуса?
Є ще одне наукове пояснення. Справа в тому, що Новий Завіт, Святе Передання, Символ віри, християнська догматика та ін. формувалися не один рік і не одне століття. Зокрема, «статус» Діви Марії як Богоматері було остаточно і офіційно визнано вселенською Християнською церквою, після запеклих христологічних (щодо природи Сина Божого) дискусій, тільки наприкінці IV століття. А до цього значна частина християн вірила в те, що після Ісуса Марія народила ще кілька дітей — від Йосипа. Однак у IV ст. тексти Нового Завіту уже були канонічними, незмінними.
Нещодавно світ облетіла наукова сенсація, пов’язана з апостолом Яковом. Французький лінгвіст Андре Лємер оприлюднив в американському археологічному Біблійному журналі повідомлення про те, що до його рук потрапила стародавня посудина (оссуарій), в яких на Сході колись зберігали кістки померлих. На посудині зберігся сенсаційний напис арамейською мовою: «Яков, син Йосипа, брат Ісуса». Лінгвіст передав знахідку для дослідження двом ізраїльським вченим, які, за допомогою найсучасніших аналізів, встановили вік оссуарія — понад 19 століть. Згадаємо, що загально прийнята дата смерті апостола Якова — 63 рік нашої ери. Який доказ, яке підтвердження земного існування не тільки Якова, але й — головне — Ісуса із Назарету!
Не все, однак, так просто. У першому столітті в Єрусалимі мешкало майже 40 тисяч людей, а старозавітні імена Ісус, Йосип, Яків були досить розповсюджені. Вчений підрахував, що, за теорією ймовiрності, на той час у Єрусалимі могли жити десь 20 чоловіків на ім’я Яків, які мали брата Ісуса і батька Йосипа. Лємер, однак, твердить, що на похоронних посудинах не було прийнято писати імена братів — йому відомо тільки два такi приклади. Очевидно й можливо, що брата згадували тільки в особливих випадках, скоріше за все, тоді, коли йшлося про дуже відому людину.
Вчені прийняли сенсацію iз обережністю, і мають «певні сумніви». Так буває завжди, коли йдеться про археологію, де «рідко можна робити висновки з абсолютною певністю у їхній правдивості». Автор відкриття також не претендує на достовірність (це царина журналістів), а говорить тільки про «високу iмовiрність» гіпотези. Дослідження продовжуються.
Якщо знахідку Андре Лємера та її текст буде визнано автентичними, то вони стануть першим науковим матеріальним доказом того, що Ісус Христос дійсно жив і проповідував у Палестині в першій половині I ст. н.е. Втім, ні віруючі, ні атеїсти не потребують якихось доказів щодо історичності чи неісторичності Ісуса з Назарета — після 2000 років християнської ери. Тепер це цікавить тільки вчених.
