Закінчення. Початок у № 14 «День»
Не того мені хотілося й не так тому ділу бути.
О 2-й годині дня несподівано для послів забили барабани, скликаючи населення Переяслава — козаків і міщан — на, як писав Бутурлін, «собраніе всего народа». Це, власне, і була Переяславська рада. Московські посли на ній не були присутні, тому відома картина митця Івана Хмелька далека від справжніх подій і являє собою один із міфів. Ніяких урочистостей не було. Назавтра гетьман поїхав до Чигирина, а посли до Москви для доповіді.
На початку березня українське посольство прибуло до Москви з проектом договору із 23 пунктів. Спочатку передбачалося, що прибуде сам Хмельницький або, принаймні, генеральний писар Іван Виговський. Однак під слушними приводами ні той, ні інший до Москви не поїхали. Цю місію доручили генеральному судді Самійлу Богдановичу-Зарудному і полковникові Івану Тетері, що було несподіваним для Москви. Український варіант не зберігся, є лише переклад із «білоруського письма», автентичність якого викликає великі сумніви. За основу форми договору було взято Зборівський трактат, який посли привезли з собою. Україна переходила під «високу государеву руку», зберігаючи повну самостійність у внутрішньому устрої та зовнішніх відносинах. Заборонялися лише дипломатичні зв’язки з Польщею та Туреччиною. Насправді за життя Хмельницького цих та інших обмежень не дотримувалися. Гетьман самостійно вів переговори зі Стамбулом і Варшавою. Не допускалися в дійсності московські урядники й до стягування податків, що передбачалося Березневими статтями. Уклавши договір, сторони продовжували ставитися одна до одної вкрай насторожено, часто вороже. Насамперед це виявилося у військовому питанні.
Москва не поспішала надати допомогу своєму союзникові в боротьбі з польськими та кримськими військами. Коли ж московські війська прибули, стратегічну ініціативу було загублено. Зі свого боку Хмельницький діяв не дуже по-союзницькому. Коли московсько-козаче військо підійшло до Львова, гетьман сепаратно отримав 50 тисяч злотих відкупу й відступив від міста, кинувши московські війська самотужки відбиватися від поляків. Під час штурму Гусятина у вирішальний момент козаки почали обстріл московських союзників і примусили їх не лише припинити штурм, а й відступити від міста. Така ж історія повторилася при облозі Любліна. У той час, як у Білорусі московсько-українські війська домоглися великих успіхів, виникла суперечка через Могилів, що мало не обернулася на битву між «московськими ратними людьми та козаками». Після цього козаки йдуть «із Литви». Але союзні відносини взагалі були поставлені на грань розриву після укладення Москвою мирного договору з Польщею у Вільно. На переговори не було допущено представників Хмельницького, більше того — сторони за його спиною домовилися про поділ України. Після цього гетьман вважав себе вільним від договору й почав формувати антипольську та антимосковську коаліцію з участю Швеції і молдовсько-румунських князівств. Це тим більше є показовим, що в цей час Московська держава вступила у війну зі Швецією на боці Польщі заради ефемерної обіцянки обрати царя Олексія Михайловича на польський престол.
Ці та інші факти підтверджують думку багатьох істориків, що Переяславський договір був для Хмельницького епізодом, черговою політичною комбінацією, пов’язаною з необхідністю заручитися підтримкою сильних союзників. Дуже скоро він пересвідчився, що промосковський курс такий ж безперспективний, як до цього був протурецький. Реальність Переяслава виявилася абсолютно іншою, ніж передбачалося. Як писав російський історик Василь Ключевський, «не розуміючи одна одну і не довіряючи одна одній, обидві сторони у взаємних стосунках говорили не те, що думали, і робили те, чого не бажали». Як щойно з царем, Хмельницький готував договір про протекторат із шведським королем і прямо сказав про це послу Бутурліну влітку 1657 р. Смерть гетьмана не дозволила здійснити цей план...
ПЕРЕЯСЛАВСЬКА ДИЛЕМА
Внутрішню слабкість, економічну розруху, вичерпання мобілізаційних ресурсів Богдан Хмельницький спробував компенсувати дипломатичними шляхами. Союз із Москвою був однією з таких військово-політичних комбінацій Хмельницького, який намагався зіграти на неврегульованості російсько-польських відносин. У Москві давно виношували реваншистські плани не лише щодо Смоленська, який окупували поляки за Поляновським договором, але й щодо білоруських земель, які відійшли до Литви. Для Хмельницького були важливі дві обставини, які, на перший погляд, робили протекцію Москви досить привабливою. По-перше, вступ Московської держави у війну з Польщею розтягував сили останньої. Відкриття другого фронту в Білорусі послаблювало військовий тиск на Україну. Окрім того, ворожі відносини зі Швецією примушували польський уряд тримати значні сили для оборони свого балтійського узбережжя. По-друге, військово-політичний союз був перехідним етапом перед міжнародним визнанням незалежності України. Після Смути Московська держава не виглядала досить сильною в порівнянні з Польщею чи Туреччиною. Можна було передбачати, що цей союз носитиме тимчасовий характер і після досягнення поставлених цілей він розпадеться. Але, як кажуть, немає нічого більш постійного, ніж тимчасове.
При всій спільності зовнішньополітичних цілей союз України і Московської держави був у достатній мірі протиприродним. Різна ментальність правлячих еліт, які не розуміли одна одну, живила взаємну підозрілість і різноспрямованість дій. Як говорить англійське прислів’я, false friends are worse than open enemies — нещирі друзі гірші за явних ворогів. Державні інтереси Хмельницького поширювалися виключно на сферу взаємовідносин із Варшавою, Стамбулом і Бахчисараєм, молдовськими князівствами. У Москви вони були набагато ширші й охоплювали набагато більший периметр як у Європі, так і в Азії. Південно-західний напрямок Кремля був одним із багатьох. Там були схильні прийти з Польщею до компромісу заради досягнення цілей на заході та північному заході. Усе це робило союз внутрішньо суперечливим і неміцним, розбіжності, які виникли з самого початку, повинні були його підірвати. Що й трапилося після укладення польсько-російського миру в Вільно. Дізнавшись про цю подію, «...гетьман Хмельницький закричав як очманілий, в несамовитості розуму залементував: «Діти, не горюйте, я вже знаю як зробити: потрібно відступити від царської руки, а підемо, де великий владика накаже бути, не під християнським государем, так під бусурманом». Сторони швидко рухалися до збройного протистояння. Московська держава стала союзником Польщі, Україна Хмельницького — Швеції, Туреччини та румунських князівств. Важко сказати наскільки життєздатною виявилася б нова військово-політична комбінація, через смерть гетьмана вона залишилася нереалізованою.
Наслідки Переяславського договору виявилися тривалими й вельми руйнівними для України. Спроби відродити свою державу на початку XVIII і ХХ сторіч виявилися безуспішними. І зараз проблематика наших взаємовідносин із Росією вельми схожа на те, що було три з половиною сторіччя тому. При всіх відмінностях, і в той час і зараз доводиться вирішувати стратегічне завдання визначення політичної лінії. І знову, як і 355 років тому, українська політична еліта метушиться при визначенні своїх інтересів, розпадається на ворогуючі клани і групи.
Дилеми Переяслава фактично не існує. Стратегічним напрямом для України може бути лише один — європейський. Аналіз подій 355-річної давнини дозволяє не повторювати помилок минулого, звільнити нашу свідомість від історичних міфів і легенд. Адже хто забуває минуле, приречений на його повторення...
