У серпні православні християни відзначають великі двунадесяті релігійні свята — Преображення Господнє (19 серпня) та Успіння Божої Матері (28 серпня).
Як відомо із Нового Завіту, Ісус дуже довго, починаючи з дня Свого народження на Землі, мав вигляд і поводження, які нічим не вирізняли його серед інших іудеїв та їхніх сусідів: він жив так само, як його учні, одягався, як вони, їв те саме, що їли вони, і терпляче переносив всі труднощі постійного мандрівного життя — життя засновника і проповідника нової релігії. Це нелегке буття, особливо в такій спекотній країні, як Земля Обітована. Можна собі уявити труднощі переходів із одного місця до іншого, зморених напівголодних учнів, яких, мабуть, постійно дивувала ця Людина — така особлива і така не схожа на те, що народи всіх часів уявляють дійсним Божеством. Ісус добре розумів це, бо якось Він спитав учнів: «За кого мене люди вважають?». Учні ж відповіли: «За Івана Хрестителя, а інші — за Іллю, а ще інші — що це воскрес один із давніх Пророків». Він же сказав своїм прихильникам, «що мусить іти до Єрусалима і постраждати багато від старших, і первосвящеників, і книжників; і буде вбитий і воскресне третього дня».
Але невдовзі Ісус змилувався над трьома своїми улюбленими учнями — Петром, Яковом та Іваном — і вирішив показати їм Свою Божественну сутність і велич. (Хто знає, може, Ісус із Назарета сподівався, що три втаємничені учня якось заспокоять також інших апостолів?) І ось забирає Ісус Петра, і Якова, й Івана, брата його, та й веде їх осібно на високу гору Фавор. Там Він раптом преобразився перед ними — прийняв інший вигляд, поставу, одяг: «Обличчя Його (стало), як те сонце, засяяло, а одежа Його стала біла, як світло. І ось з’явились біля Нього ветхо- завітні пророки Ілля та Мойсей. (За часiв свого життя, багато століть до Народження Ісуса, Мойсей молив Господа, щоб Він явив йому Свою Божественну славу віч-на-віч; Господь тоді відповів на це: «Людина не може побачити Мене і залишитися живою». Але в час Преображення Бог показав Мойсею Ісуса, тобто Себе в іпостасі Ісуса.) Як свідчать деякі розрахунки богословів, диво на горі Фавор мало місце у 29 році нашої ери (за нашим літочисленням.)
А через певний час ясна хмара заслонила всіх трьох, і ось голос із хмари почувсь — голос Бога: «Це Син Мій улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтеся!» І попадали учні долілиць і полякалися сильно. Ісус же підійшов, торкнувся до них і промовив: «Уставайте й не бійтесь!». А коли вони сходили з гори, заповів їм Ісус: «Не кажіть нікому про це видіння, аж поки Син Людський з мертвих Воскресне.
І апостоли слухняно мовчали і нікому нічого не сказали про те, що бачили».
Все це трапилося на священній горі Фавор (араби називають її Djebel Tor — «Гора бика»), на яку часто посилається Біблія. Сьогодні там височить збудована 1923 року базиліка Преображення; перед собором можна побачити архітектурні залишки зруйнованих стародавніх храмів — візантійської епохи та періоду хрестових походів.
Попри те, що подія Преображення сталася за 40 днів до розп’яття Спасителя, свято Преображення відзначається в серпні, а не перед Великоднем — інакше святкувати прийшлося б під час Великого посту. Як свідчать історичні джерела, це свято було встановлено Церквою досить рано — в IV столітті (в часи двох перших Вселенських Соборів), а його корiння сягають II—III століть. Згідно з деякими згадками, рівноапостольна Олена, мати Костянтина Великого, звела на горі Фавор храм на честь Преображення (до наших часів не дійшов).
Виникає запитання — чому старозавітні пророки Мойсей та Ілля пов’язані саме з християнським Преображенням? Богослови твердять, що зміст цього свята нагадує історію сходження Мойсея на гору Сiнай і явлення йому в хмарі Бога-Отця, який продиктував Мойсею «Скрижалі», 10 заповідей. У новозавітному Преображенні вершина гори Фавор також одягається хмарою, із якої учні Христові почули голос Отця Небесного. На Сiнаї Мойсей тріпотів і радувався близькості Бога, і також на Фаворі учні Спасителя спочатку закричали від страху, а потім зраділи так, що не пам’ятали і не розуміли того, що говорили. Таким ось чином пророк Ілля і пророк Мойсей засвідчили, як кажуть богослови, зв’язок часів, зв’язок Старого і Нового Завіту, а також здійснення обіцянок Божих, які перебувають у часі завжди.
P.S. Трохи про сучасні метаморфози.
Сам по собі факт разючого і несподіваного «преображення» людини, яка раптом «являється» (скажімо, перед виборами) народу Божому у зовсім несподіваній «іпостасі» (з новими переконаннями, гаслами і союзниками), не є аж таким вже великим «дивом» в українському суспільстві. Більше того, ми до цього звикли і через те не віримо навіть тим, кому, можливо, треба було б вірити обов’язково. Тож якби хтось із публічних політиків спустився до нас із Гори, тримаючи в руках ну хоча б священні «Скрижалі», він мав би мало успіху. Бо якщо біблійні персонажі зазвичай міняють — під впливом Благодаті — свій звичний мало- привабливий образ на той, якому відповідають їхні шляхетні вчинки, то серед українських «героїв» все завжди навпаки. Спочатку віщають народу із густого туману свої «туманні», але шляхетні наміри, дають обіцянки і криваві клятви, а коли туман-таки розсіюється (не зразу і не завжди), постають перед білим світом в усій своїй незмінно-брехливо-безпорадній жалюгідності. Присутнім же «апостолам» залишається тільки свистіти і цитувати із зовсім іншого тексту: «Але ж король, виходить, голий — як завжди!».
