Особливо яскраво ця закономірність проявляється у великих соціальних системах, елементами яких є особистості. Одним із проявів емерджентних властивостей великого натовпу може бути, наприклад, колективна жорстокість людей, більшість яких наодинці «мухи не скривдять». Виходить так, що характеристики окремо взятих людей — то одне, а великої групи тих самих людей — щось зовсім інше. Не дарма українці мають дві протилежні репутації. Одна — то лагідні, добрі, жалісливі люди; про іншу свідчить «Гонта в Умані».
Чимало наших сучасних невдач пояснюється, безумовно, тим, що у відповідних владних структурах недостатньо враховуються емерджентні властивості українського суспільства. Одночасно подаються завищенi якості його «елементів» — окремих осіб. Українці взагалі мають про себе не погану й не зовсім критичну думку. Послухати тільки, як ми порівнюємо свої працьовитість, освіченість, обдарованість, винахідливість із аналогічними рисами західних людей. Скажімо, європейців чи американців, які приїжджають до нас із гуманітарними, освітніми чи діловими місіями. Наші висновки завжди(!) — на свою користь і до того — досить жорсткі. Іноземці й «примітивні», й «короткозорі педанти» й «формалісти» і «вузько освічені». Той очевидний факт, що не ми їздимо їм допомагати, а вони нам, нас якось не бентежить, зовсім не враховується при порівнянні.
Подібні оцінки часто переростають у стійкі розповсюджені легенди. Одна з таких легенд свiдчить, що «наші програмісти кращі в світі». У порівнянні, наприклад, із «тупими, як валянок» німецькими програмістами. Тими самими, які повністю комп’ютеризували свою країну, чого не скажеш про Україну. Дістається також американцям. Українським суддям ніколи не приходить до голови просте запитання: «Чому всі відомі у світі комп’ютери, системи, програми, інтернети та багато чого іншого зроблені не нами, а тими «тупицями»? Ми ж є тільки споживачами та ще — критиками неосяжного, як космос, комп’ютерного світу, створеного Заходом.
Друга стійка — й вельми небезпечна — легенда стосується освітянських систем. В Україні всі, від батьків до Міністерства освіти, впевнені у тому, що наша освіта, як не крути, а найкраща у світі. Нещодавно Міжнародний центр перспективних досліджень опублікував результати опитувань, проведених у різних регіонах України. Виявилося, що більшість вчителів, батьків, учнів, студентів оцінили загальний рівень отриманих знань як такий, що повністю відповідає вимогам сьогодення. На думку 80% опитаних, цей рівень принаймі не нижчий, ніж у країнах Західної Європи. Багато респондентів думає, що вищий. Винятком став тільки Львів, більшість громадян якого освітою незадоволені. Це пояснює, чому львів’яни так зацікавлені в реформуванні муніципальної освіти.
Загалом виходить так, що елементи нашого суспільства — високоосвічені винахідливі роботящі громадяни. Якщо ж проаналізувати системні (емерджентні) властивості українського соціуму, то виявляється, що наші дипломи на Заході не визнаються, наші технології відстають від сучасних на декілька десятиліть, наші наукові відкриття залишаються на покритих пилом сторінках наукових дисертацій і т.д. Найгірше те, що ми зовсім не готові враховувати свої системні властивості, які — так чи інакше — віддзеркалюють індивідуальні. Невтішний status quo зберігається століттями.
На жаль, те саме стосується емерджентних моральних властивостей суспільства. Кожен із нас наче й непогана людина — чесна й охоча до праці. В країні, однак, за що не візьмися — все не в порядку i всюди господарюють безчесні люди. Іноземці чи інопланетяни? Не треба нагадувати, хто винен — влада, звичайно. Та сама влада, яка є тільки сумарним проявом наших суспільних цнот. То ж доки всі ми не перемінимося, надіятися немає на що.
