Запис 22-річного студента
Михайла Сергійовича Грушевського
Чи ви коли-небудь задумувалися над тим, для чого люди пишуть щоденники? Без сумніву можна сказати, що молодий студент Михайло Грушевський робив щоденні нотатки для власної рефлексії, для того, аби краще розібратися у своєму власному духовному стані та реакції на ті чи інші події у своєму житті.
Михайло Грушевський писав цей щоденник у період навчання в Київському університеті св. Володимира. Із його нотаток ми можемо почерпнути цікаві дані про громадсько-політичну діяльність ученого у складі Старої Громади, про український рух початку 90-х р.р. XIX ст., про відомих науковців, освітніх діячів — В.Б.Антоновича, О.Я.Кониського, О.Барвінського, О.Оглобліна та ряду інших. Сьогодні, коли сформовано новий напрямок історіографії «грушевськознавство», яке плекається науковцями багатьох інституцій та видань України і за кордоном (тут особливо слід згадати досягнення «Українського Історика», головним редактором якого є Любомир Винар), важливим є залучення якнайбільшої кількості джерел для дослідження життя та діяльності одного із найвидатніших істориків нашої держави. У архівах нашої держави та Російської Федерації зберігається безліч документів та матеріалів, які безпосередньо стосуються біографії Михайла Сергійовича Грушевського та його творчої спадщини. Над виявленням та опрацюванням цих джерел, їх публікацією працюють багато істориків, серед яких слід згадати Р.Пирога, О.Копиленка, Я.Дашкевича, Я.Малика, В.Потульницького, В.Кухара та ряд інших.
Щоденник молодий Грушевський почав писати, коли відвідував батьків у Владикавказі після закінчення другого року навчання на історично-філологічному факультеті Київського університету Святого Володимира. Його нотатки охоплюють період від 16 серпня 1888 до 12 грудня 1893 року. Власне, до 1890 року Грушевський ще був студентом, а вже у 1891— 1893 р.р. став професорським стипендіатом у Київському університеті св. Володимира та навчався на магістеріумі.
Взагалі, щоденники є дуже цінним джерелом до вивчення біографії тієї чи іншої людини або дослідження якогось історичного факту. Це й не дивно, оскільки саме на сторінках таких документальних джерел розкриваються миттєві стани людей, їх реакція на той чи інший випадок, загальний духовний та психологічний стан. У нашому ж випадку, щоденник (до речі, стиль й орфографію автора збережено) відображає думки і почування молодого студента, який лише стоїть на дорозі формування, який навіть вагається, ким йому бути в житті — ченцем чи, може, науковцем. Гортаючи сторінки щоденника молодого Грушевського, бачимо образ надзвичайно емоційного, вразливого, заглибленого та водночас дещо наївного юнака, який торує свою дорогу в життя.
Слід пам’ятати, що Грушевський писав цей щоденник уже після закінчення Тифліської гімназії, період навчання у якій він вважав за один із найгірших у житті. Гімназійне життя, як розповідав про нього Грушевський пізніше у своїх «Споминах», «пригнітило мене своєю одноманітністю, а заразом своїми грубими дотиками шарпало й дерло мої нерви, призвичаєні до атмосфери м’якої, любовної, нездарні до відпорності і боротьби». Про внутрішні сумніви молодого Грушевського щодо обрання майбутньої професії свідчать його записи: «Усе-таки живе у мині мірська принада, все таки тагне мене вона як і перше. Не хочу ні слави ні богацьтва, ні веселощей, хай незнаним пройду я весь вік і в могилу зійду, тільки б робити мині, тільки б учитись і учити...» І в той же час молодий студент під враженням від зустрічі із однією зі знайомих його батьків, несміливо записує думку «...може і я буду професором?» Сумніви щодо обраного шляху полишають його вже у січні 1892 року, коли магістрант пише, що не жалкує про відмову від того, аби стати ченцем, і вважає вибір на користь науки правильним та єдиновірним.
На основі записів, зроблених у щоденнику, можна прослідкувати період духовного зростання молодого Грушевського, початок його зрілості як науковця. Цікаво, що Михайло Грушевський постійно себе оцінював із точки зору християнських догм, дотримання церковних правил і тому, даючи собі оцінку (свідомо чи ні), починає називати себе різноманітними обвинувальними словами на кшталт: «мізерне я створіння», «я окаянний», «самий окаянний із окаянних». У молитвах, закликах до Бога він просить допомогти побороти «забвеніє, ленность, неведеніє...» та «усякі гордощі і злобу і лукавство». І водночас, навіть свої природні реакції на перші досягнення у науковій сфері молодий Грушевський оцінює як гріховні. Прикладом цього може слугувати запис від 2 жовтня 1888 р.: «...я пишаюся своєю роботою; ці паршиві opuscula (невеликі за обсягом твори) надули мене так як ту жабу». Вже склавши іспити і готуючись до вступу на магістеріум у 1890 році, Грушевський пише: «З погляду церкви і молитви — я лінуватий — хочецця одпочинути, бути вільним, не турбуватись...»
Велику роль для молодого вченого ще із 1888 року відіграє Боже благословення, яке він просить при початку кожної нової справи. Такі молитовні записи зустрічаються досить часто: коли починав писати роботу про історію Києва — аби вдалася; коли думки про одруження його відволікали від роботи — аби його покинули «ці грішні думи»; коли просить особистого щастя (це вже в одному із останніх записів). Із нотаток молодого Грушевського видно, наскільки важливими для нього були сповідь та причастя. І якщо у 1880—1890 рр. він пише про те, як морально підгодовується до прийняття Святих Таїнств, то вже пізніше намагається проаналізувати, як все-таки сповідь і причастя важливі для його внутрішньої рефлексії, для «повернення до себе». У запису, датованому 1891 роком, читаємо, що причащається молодий вчений «властиве задля просвіщенія ума мого, сил своїх побільшеня й освященія волі». Водночас, дуже відвертими є записи про ті гріхи, які юнак сповідував перед батюшкою, іноді навіть з’являються відверто інтимні зізнання.
В одному із записів, зробленому вже у період навчання у магістеріумі, молодий Грушевський починає виявляти «зачіпки за мирські блага». Передбачаючи майбутню сповідь, він пише: «...а що як він (священик) скаже про милостиню — оддати все? І почув я, що се мині було б заважко, що я попросив би вільготи, або не зробив би». Очевидно, така любов до світського життя, до його переваг та затишку, призводить до того, що молодий вчений почуває провину за це перед Богом: «я почуваю винним себе за те, що не можу зречися самолюбленія, що мині хочецця особистого щастя на сім світі, що я вдаюсь надто у світову діяльність, колотнечу, покриваючи се (правдиво чи ні?)...»
Духовна боротьба не покидає молодого студента другого курсу. Михайло Грушевський увесь час намагається з’ясувати — для чого він народжений, де є його покликання? Оскільки на період першого запису він вже вчиться і більше-менш спробував себе у сфері науки, то його вибір більше схиляється до того, аби стати науковцем, а не ченцем. Студент виправдовує свій, ще, можливо, не повністю осмислений, вибір: «Боже, мій Боже, аджеж не одрікаюся я Тебе, і якби Ти сказав мині йти за Тобою, я б мабуть пішов»... Цей запис зроблений у перший день ведення щоденника молодим Грушевським, тобто 16 серпня 1888 року.
Релігія і наука — ці два стрижневі поняття у життя студента Грушевського досить довго були для нього взагалі не співвідносними, і лише 21 вересня 1888 року він записує результат своїх розмірковувань про те, що треба «...не релігію мішати до мірського діла (у цьому контексті — науки), а діло треба так підносити і освіщати, щоб можна було єго піднести до релігії...»
Від самого початку ведення записів чітко можна прослідкувати, наскільки молодий студент готував себе до служіння народу. Навіть його сни свідчать про те, як глибоко та близько він часом переймався національними питаннями: «Сницця мині всяка нісенітниця: то ніби Государиню десь зустрів і впавши на коліна прошу вольности для української мови». Цей запис датується 6 жовтня 1888 року. Навіть таку річ, як купівлю книжок, він оцінює як національно свідомий громадянин та альтруїст: «така бібліотека єсть коштовна штука і на сей час і на потім — будучий, й мині й иншим».
В одному із останніх записів (16 квітня 1893 року) магістрант Михайло пише: «Господь дав мині охоту робити для свого народу, дав до сего який не є талант і здатні обставини й матеріальні засоби». Така впевненість у визначеності свої місії була нехарактерна для студента Михайла, коли він за чотири роки до цього запису висловив сумнів: «хто знає чи буде з мого пива квас». Звичайно, молодий магістрант не міг передбачити, що його чекає у майбутньому і те, що його ім’я золотими літерами буде вкарбоване на сторінках історії нашої держави.
Безперечно, його успіхи на ниві наукових досягнень були можливі завдяки природним талантам, але водночас і тому, що молодий Грушевський від самого початку вважав, що важко працювати — це завдання кожного християнина: «робота краще грішного безділля, робота — не похоть, а обов’язок...»
