— Чому Іван Мазепа союзником вибрав шведського короля? Ця ідея з'явилася раптово чи визрівала поступово?
— Союз зі Швецією передбачався ще в часи Богдана Хмельницького, який хотів з'єднати свої національно-визвольні ідеї з активною участю в цих справах шведів. Це запитання, природно, виникло в часи Карла ХII, який підтримував Станіслава Лещинського, претендента на польський престол. Перші ж переговори про майбутній союз цілком задовольнили Мазепу. Адже йшлося не про васалітет України, а тільки про військову і політичну підтримку з боку Швеції. До того ж ішлося про союзника з досить віддалених країв, який не мав претензій ні на українські чорноземи, ні на працьовитий український народ.
До нас сьогодні дійшло декілька статей українсько-шведського договору, зафіксованого 1712 року в документі, складеному Пилипом Орликом — «Виведення України». У ньому, зокрема, мовилося про те, що «Його Королівська Величність зобов'язується обороняти Україну і землі, які примикають до Країни козаків і негайно висилати туди для цього війська на допомогу, коли виникне потреба і коли цієї допомоги попросить князь (мається на увазі гетьман). Ці війська, вступаючи в країну, будуть під командою шведських генералів, але під час операцій в Україні Його Величність довірить керівництво ними князеві та його заступникам, і це буде тривати доти, доки Україна потребуватиме того війська, якому Його Королівська Величність буде видавати плату, а козаки забезпечуватимуть їх хлібом і продовольством. У договорі також зазначалося: «...все, що завоюється з колишньої території Московщини, буде належати, на основі військового права, тому, хто цим заволодіє. Іван Мазепа, законний князь України, жодним чином не може бути порушений у володінні цим князівством; після його смерті, яка, треба сподіватися, не настане ще довго. Стани України збережуть усю вільність, згідно зі своїми правами і старовинними законами».
Інакше кажучи, договір Карла ХII і Мазепи був договором двостороннього міжнародного характеру та відповідав типу союзного договору двох суверенних держав.
Так Мазепа зі старшиною дуже серйозно поставили ідею об'єднання всіх українських земель, і в цьому вони пішли слідами Богдана Хмельницького і Карла-Густава Х.
— Судячи зі спогадів сучасників, Мазепа був натурою дуже суперечливою і далеко небезгрішною. Напевно в його характері й долі чималу роль зіграли негативні риси...
— Так. Можливо, багато в чому завдяки цьому він викликав величезний інтерес у письменників і політиків. Йому присвятили свої твори англієць Байрон, француз Гюго, поляк Словацький, російські поети Рилєєв і Пушкін. А в українській літературі про Мазепу писав Т. Шевченко, С. Руданський, Б. Лепкий, Ю. Дараган, В. Сосюра та інші. Вони давали різні оцінки діяльності бунтівного гетьмана. Деякі письменники, до числа яких відноситься і російський поет-революціонер К. Рилєєв, намагалися зробити з Мазепи героя свободи. Тарас Шевченко, роздумуючи про долю України, жалкує, що не відбулося об'єднання сил фастівського полковника Семена Палія та лівобережного гетьмана Івана Мазепи. Тоді б по-іншому розгорнулися події в Україні і не володарював би в ній цар-деспот.
Мазепа внаслідок свого характеру зробив чимало помилок і, дійсно, сам себе перехитрив. Його надмірні обережність і підозрілість у вирішальну годину обернулися проти нього самого. Пригадаймо хоча б, як, приховуючи справжні задуми, він нагадував священнослужителям відправляти богослужіння в церквах за перемогу Петра I. Він, звичайно, недооцінив вплив релігійного чинника на українських козаків і простий народ. Іван Мазепа почав запроваджувати в Україні кріпацтво, що не можна пробачити йому як європейцеві за духом і за вихованням. У ньому також відчувалося панське ставлення до простих людей, і він відступив від народних уявлень про вірність, братство, самопожертву. Як ви знаєте, жертвами його інтриг стали полковник Іскра, генеральний суддя Кочубей, один із лідерів українського козацтва Семен Палій. Однак мені здається, що ці жертви було принесено не заради власного збагачення та інших вигод, а заради зміцнення Української держави. Виправданням деяких його недобрих вчинків може служити і те, що він змушений був іти на повідку в підступних московитів, які не гребували ніякими методами для розширення своїх територій.
Проте я не можу зрозуміти і виправдати вчинок старого гетьмана Мазепи, який спокусив юну і недосвідчену Мотрю Кочубей, порушивши релігійні канони (він був хрещеним батьком дочки знаменитого Леонтія Кочубея) і хотів з нею одружитися. І все-таки, якщо вважати Івана Мазепу великим грішником і злочинцем, то ким тоді можна назвати Петра I, який після повалення цариці Софії власноручно розбив палицею голови двохсот стрільців, що стали на її бік, і власноручно вбив свого сина? І чи не через нього під час будівництва Санкт-Петербурга загинули тисячі і тисячі людей, у тому числі українські козаки і селяни? А як виправдати факт поголовного винищування старообрядців? Що можна казати про моральність п'янички Олександра Меншикова, найближчого царського соратника, який ущент зруйнував ні в чому невинний Батурин?
— І все-таки не можна скидати з рахунку український народ. Зрештою, він не підтримав Івана Мазепу і не виступив на боці шведів. Чому?
— Мені здається, що тут велику роль вiдіграв знаменитий менталітет української нації. Нескінченні чужоземні набіги зруйнували національну спільність українців. Це явище набуло особливого поширення серед заможних верств, оскільки їхні душі деформувала величезна приватна власність: маєтки, землі, випаси... Багатьом із них було важко зрозуміти Мазепу, який, незважаючи на свої багатства, вкладав гроші не в будівництво власних палаців, а в будівництво церков, монастирів, у культуру, освіту... Взагалі, остання війна показала Івану Мазепі «хто є хто» в його оточенні, але було пізно. Після того, як Меншиков узяв в облогу Батурин, вона могла тривати дуже довго, якби не знайшовся серед захисників міста прилуцький сотник Іван Ніс, котрий показав потайний хід. Так само негідно вчинили багато хто з оточення Мазепи після його поразки в Полтавській битві. Вони одразу ж перейшли на бік московського царя і почали дружно проклинати Мазепу. Очевидно, ще за часів татаро-монгольського нашестя національній українській ментальності було завдано таких нищівних ударів, які її поступово підірвали і деформували.
— Як відомо з історії, в гетьмана Мазепи були досить складні стосунки із Запорозькою Січчю...
— У гетьмана дійсно стосунки зі свавільними й войовничими запорожцями не склалися буквально з перших днів його правління. Він прагнув побудувати стабільну державу з осідлим козацтвом, якe постійно захищалo б від ворогів усю територію. Він хотів створити регулярну армію з реєстрового козацтва, яка виконувала б волю гетьмана. Саме ці прикрі непорозуміння призвели до того, що у вирішальний момент Полтавської битви на допомогу Мазепі прибув тільки кошовий отаман Кость Гордієнко з невеликим загоном запорожців.
— Чи не нагадує вам Руїна часів гетьмана Мазепи нинішнє становище в Україні?
— На превеликий жаль, історичний досвід державного будівництва майже нічого не навчив провідних сучасних політиків, які визнають себе в Україні, а не Україну в собі. Продовжується нескінченна боротьба за «булаву», «бунчуки» і хоч не ллється кров, але народ поступово гине духовно. Мені здається, що нинішній Україні, як ніколи, потрібна мудра голова і сильна рука. А це передбачає національну ідею, що піднялася б над усіма партійними пристрастями.
21 вересня цього року виповнюється 290 років від дня смерті бунтівного гетьмана Івана Мазепи. Незадовго до своєї кончини він і шведський король із залишками армії мчали дикими степами. Мазепа був приголомшений тим, що сталося, і пригнічений. Невдовзі вони перебралися на турецький бік річки Буг. Цар Петро I настирливо вимагав від турецького паші видачі Мазепи і давав за це величезні гроші. Однак паша залишився вірний заповідям Корану, що не дозволяли видавати втікачів, які попросили захисту.
Для гетьмана Мазепи починалася трагічна розв'язка. Після звістки про його близьку смерть, біля гетьманського дому почали збиратися натовпи козаків, поляків, шведів, турків. Пополудні з'явився шведський король Карл ХII з офіційними представниками Англії та Голландії, щоб попрощатися зі своїм другом і союзником, але гетьман уже нікого не впізнавав.
Тривалий час в Україні існувала легенда, що гетьман Мазепа не помер і його не поховали в Бендерах. Тільки про людське око йому влаштували похорон, а насправді гетьман таємно перебрався в Київ, прийняв чернецтво і в покаянні закінчив своє життя в Києво-Печерській лаврі.
