...14 липня 1941 року о 15 годині 15 хвилин перша окрема експериментальна батарея реактивних мінометів під командування капітана Івана Фльорова (1905—1941) здійснила нищівний удар по залізничному вузлу м. Орша (Білорусь). «Результати відмінні. Суцільне море вогню» — записав він у бойовому журналі. Вогненний смерч охопив состави з боєприпасами, пальним і бойовою технікою противника. Так почалася переможна хода у Другій світовій війні нової вітчизняної зброї — прославлених «Катюш».
Серед творців цієї ракетної зброї є й наш земляк Георгій Еріхович Лангемак. Про нього наша розповідь. Народився він 1898 року в м. Старобільську Луганської області. Батько — німець, мати — швейцарка. Обоє прийняли російське підданство і викладали іноземні мови. На початку минулого століття сім’я переїхала до Єлисаветграду (нині Кіровоград), де Георгій 1907 року вступив до місцевої чоловічої гімназії і вчився до 1916 року. Відтоді став студентом філологічного факультету Петроградського університету. Юнак почав вивчати японську філологію, але Перша світова війна змусила його змінити університетську аудиторію на клас школи мічманів.
Восени того ж року Георгія мобілізували до армії і зарахували у школу мічманів. У квітні 1919 року він добровільно вступив до лав Червоної армії, служив у Кронштадтській фортеці. Під час заколоту ледь не загинув. Далі навчання у Військово-технічній академії у Ленінграді (нині Артилерійська інженерна академія). Дістав спеціальність інженера з внутрішньої балістики. Вже обіймаючи посаду начальника артилерії Чорноморського Флоту, серйозно захопився ракетами. Командувач Ленінградським військовим округом, командарм 2-го рангу Август Корк (1887— 1937) допоміг нашому землякові перевестися до газодинамічної лабораторії (ГДЛ), що базувалася в місті на Неві.
Працюючи у ГДЛ, Георгій Лангемак був переконаний, що ракети на твердому наливі «можуть знайти бойове застосування, передусім як артилерійські снаряди різноманітних типів» і зробив для здійснення цього «бойового застосування» багато, як ніхто. За п’ять років (1928— 1933) маленька лабораторія із десяти співробітників перетворилася на дослідницький центр, в якому працювало близько 200 спеціалістів. Ставилось завдання виконати величезний обсяг робіт підвищення точності й дальності стрільби, домогтися простоти у виготовленні і безвідмовності в експлуатації.
21 вересня 1933 року на базі Ленінградської газодинамічної лабораторії і московської групи вивчення реактивного руху (ГВРР) був організований перший у світі Реактивний науково-дослідний інститут (РНДІ). Він мав вирішувати питання військової ракетної техніки, в першу чергу, в авіації і артилерії. Начальником інституту призначили Івана Клейменова (1898—1938) спеціаліста в галузі ракетної техніки. Георгій Лангемак зайняв посаду головного інженера. Він по праву вважався засновником дослідження дії ракетних снарядів на бездимному порохові (розпочато ним ще 1938 року).
До того ж, він — автор двох монографій, які довгі роки слугували посібниками з розрахунку, конструювання і застосування порохових ракет. Сильний теоретик і тонкий експериментатор, Георгій вперше висунув і підтвердив на практиці основні принципи подібності ракетних зарядів, ввів в обіг поняття «приведений діаметр заряду». Це була дуже зручна і зрозуміла характеристика, за якою стало можливим легко за допомогою спеціальних розрахункових графіків визначити необхідне критичне (мінімальне) січення сопла, щоб одержати найбільший тиск у робочій камері.
Як науковий керівник проблеми і головний інженер інституту Георгій Лангемак повністю завершив дослідження, яке забезпечувало підвищення характеристик реактивних снарядів до рівня, з яким вони були прийняті на озброєння. Наукове керівництво роботою РНДІ здійснювала технічна рада під головування Георгія Лангемака, членами ради були ще два наших земляки: Валентин Глушко та Сергій Корольов, а також Юрій Побєдоносцев, Михайло Тихонравов та інші.
Відзначимо, що над створенням ракети бойової машини «Катюша» наполегливо працювали багато років десятки людей. Снаряди для неї виготовляли ще у двадцятих роках. Але треба було навчити їх літати. А це означало: стабілізувати у польоті, забезпечити повільне, рівномірне і стійке горіння порохових шашок, стандартизувати їх виробництво таким чином, щоб один снаряд нічим не відрізнявся від іншого. Яке зробити «оперення»? Снаряди з маленьким «оперенням» починали перекидатися у повітрі, з великим — ставали важкими, отже, скорочувалась дальність. Яким повинен бути пусковий верстит, — замислювався конструктор Георгій Еріхович. А як зробити так, щоб снаряд у ньому не заклинило? Якої довжини повинна бути направляюча? Коротка — знижувала прицільність, довга — обважнювала ракетну гармату.
Всі ці питання варто було розрахувати, обґрунтувати, сконструювати, виготовити і нарешті випробувати модель. «Катюша» — оригінальна конструкція, а у кожній оригінальній конструкції повинен бути автор. Конструктор азотно-кисневих двигунів, пізніше головний конструктор ракетно-космічної техніки Валентин Глушко у 1955 році писав: «Автором цих снарядів є, по суті, Лангемак. До моменту його арешту, можливо, не була ще оформлена документація щодо конструкції цих снарядів, але основна робота була закінчена». Є багато свідчень про особливий вклад нашого земляка у доведенні снаряда до бойових кондицій, відзначають загостреність його дослідницького і конструкторського мислення.
Найбільш плідно проводились у РНДІ дослідження зі створення реактивних снарядів для Військово-Повітряних Сил. 1935 року були організовані систематичні дослідні стрільби реактивними снарядами з літаків І-15. Результати задовольняли всіх. З’ясувалося, що при стрільбі з літака, що летить, у 82-х реактивних снарядах помітно збільшувалася точність попадання. Щодо бойових якостей, то РС-82 випереджали всі наявні у той час в авіації засоби озброєння літаків. Широкі полігонні випробування, у ході яких відпрацьовувалася залпова стрільба снарядами РС-82 із винищувача І-5, були проведені у кінці 1936 року в науково-дослідному інституті ВПС. Бойове хрещення ці реактивні снаряди пройшли також і в авіації. У серпні 1939 року ланка з п’яти літаків І-16, озброєна першими у світі авіаційними ракетами класу «повітря-повітря», брала участь у боях із японською авіацією на Халхін-Голі.
У 1937—1938 роках, сталінський смерч необгрунтованих репресій пронісся і над РНДІ. Негідник Андрій Костиков, який працював у інституті рядовим інженером, доклав чимало зусиль, щоб домогтися арешту і засудження як «ворогів народу», основного керівного складу. Особливо «старався» Костиков, щоб позбавитися провідного автора нового типу озброєння талановитого вченого-конструктора, заступника директора інституту з наукової частини Георгія Лангемка. Таким чином, Костиков ставав керівником наукового закладу і «автором» цього нового виду зброї, за що і був відразу щедро нагороджений на початку війни. Псевдовчений, псевдоконструктор, псевдоінженер став Героєм Соціалістичної Праці, членом-кореспондентом АН СРСР. Помер 5 грудня 1950 року від серцевого нападу. Похований на Новодівичому кладовищі у Москві.
Отже, 2 листопада 1937 року арештували начальника РНДІ Вана Клейменова, під керівництвом якого створювалися реактивні снаряди на бездимному пороху (М-8, М 13)для пускових установок БМ 13 «Катюша», авіаційнихпускових установок. Цього трагічного дня «чорний ворон» приїхав і за Г. Лангемаком. Івана Клейменова і військового інженера 1-го рангу Георгія Лангемака розстріляли через два місяці після арешту. Постраждали й інші спеціалісти інституту, в тому числі Валентин Глушко і Сергій Корольов. Ракетній справі у тодішньому Радянському Союзі був завданий страшний удар. Але життя тривало. Ті спеціалісти, які залишилися після репресій живими, продовжували розпочату справу. Ударну силу «рейкової артилерії» повною мірою відчули на собі німецько-фашистські загарбники. Створення цієї грізної зброї, як ми вже зазначали, почалося задовго до початку Другої світової війни. Дослідження у цій галузі мали важливе оборонне значення і були суворо засекречені. Тільки в кінці 80 х років відкрилиархівні документи, що розповідають про героїчні сторінки історії військової техніки, творців реактивної артилерії, яка стала одним із найбільших досягнень в галузі озброєння за роки Другої світової війни. Іменами найбільш видатних творців «рейкової артилерії» — Миколи Тихомирова, Бориса Петропавловського, Георгія Лангемака, Володимира Артем’єва і Івана Клейменова названі гірські утворення на зворотному боці Місяця.
21 червня 1991 року вийшов Указ Президії Верховної Ради СРСР про присвоєння звання Героїв Соціалістичної Праці творцям вітчизняної реактивної зброї. Відзначені були посмертно шість конструкторів — Іван Клейменов, Георгій Лангемак, Василь Лужин, Борис Петропавловський, Борис Слонімер і Микола Тихомиров. Це високе на той час звання вони одержали конкретно не за «Катюшу», а за створення вітчизняного ракетного озброєння взагалі.
