Джерела походження схiдних слов’ян беруть свій початок з території русичів та їхньої древньої столиці — міста Києва. Вивчення літописів, хронік дає підстави звернутися до найцікавіших джерел, які вказують на першопричину наших бiд. Хто ж заклав основи глибоких структурних, економічних, політичних, соціальних катаклізмів, що пронизують усі шари нашого суспільства?
Київська Русь — територiя, населена слов’янськими племенами від хазарських степів до Карпат. Їхні землі тяглися від слободи до слободи, від полян, древлян, дулібів, білих хорватів, уличів, тиверців, кривичів, вятичів і так до самих прип’ятських нетрів. Хто сьогодні точно може сказати, скільки було племен старослов’янської мови і старослов’янського діалекту?
Поява слов’янських племен на території сучасної України згадування про них, хронологічно охоплює час від перших розповiдей про слов’ян-венедів античними авторами I — II ст. нашої ери до часів розквіту Київської Русі та її занепаду. В другій половині I тисячолiття нашої ери східні слов’яни розташувалися на території від оз. Ільмень до Північного Причорномор’я. Вони сформували ряд союзних племен — родових об’єднань, що ввійшли в історію під назвою «племінні князювання» або «літописні племена». Вони створили основу для створення в IX столітті східнослов’янської держави — Київської Русі. Археологічні пам’ятники свідчать про те, що культура слов’янських племен у межах великих територій мала спільні риси. Для східнослов’янської культури характерними були: створення древніх поселень (градів, міст), відправлення культових обрядів, поховання у вогні — тризна, будівлі з каменю і глини, родові закони та звичаї, мовна єдність, загальна культура писемності. Разом iз тим кожна зі слов’янських груп мала свої, властиві тільки їй, особливості мови (діалекти), декоративної вишивки, розходження у формах кераміки тощо.
СХIДНI СЛОВ’ЯНИ ТА ЇХНЄ СУСПIЛЬНЕ УПРАВЛIННЯ
Якою ж була суспільна організація древніх слов’ян і чому протягом багатьох тисячолiтть відносини в їхньому середовищі будувалися на взаємних зв’язках, у пізніший час загублених?
Історики давнини відзначали одну чудову особливість, яка ріднила наших предків та інші суспільні поліси того часу. Система керування на всіх рівнях будувалася, з одного боку, на рішеннях, прийнятих старійшинами родів, виборними похідними князями і волхвами — давньослов’янськими жерцями, які, безсумнівно, були елітою суспільства. З іншого боку, система громадської організації являла собою основу, ім’я якої — Рід, кажучи сучасною мовою. Рід — це суспільне самоврядування, яке вирішує життєво важливі питання, що визначають систему взаємин на всіх рівнях. Для прийняття рішень і закріплення їхніми старійшинами скликалося віче, що саме по собі було унікальною системою народного волевиявлення.
Віче давало можливість слов’янам, точніше, всім «родовичам», які беруть участь в ньому, висловлюватися і приймати спільні рішення. Унікальною є одна деталь — глибокі принципи взаємин між «родовичами», побудовані на основі чесності, щирості, непідкупної чистоти. На віче між народом і князями, що обиралися, укладався «ряд». Тобто давалися взаємні зобов’язання, котрі конкретизували систему взаємин, узятих на себе добровільно обома сторонами. Як віче, так і князь клялися беззаперечно дотримуватися узятих на себе зобов’язань, які відображали конкретно зазначені питання в «ряді». Це дозволяло шукати і знаходити найоптимальніші варіанти прийнятих рішень протягом дуже довгого часу. Літописне джерело «Велес Книга» приблизно з 650 року до Різдва Христового і до 988 року, тобто дати прийняття християнства, дозволяло утримувати Велику основу сформованої століттями унікальної слов’янської ментальності та її традицій.
І хранителями законів суспільного самоврядування, безсумнівно, були представники східнослов’янського жрецького стану. Про це нагадує «Велесова Книга», написана ними, котра дає відповідь на надзвичайно багате за змістом запитання: хто ми? чиї діти? яких батьків?
РЕФОРМА КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА
Повернiмося до хронології описуваних подій. Легендарний давньоруський князь, зарахований до лику святих православною канонічною церквою, який ще за життя за любов до красивих жінок з повагою був прозваний другим Соломоном. Великий князь Володимир — видатний стратег, політик і полководець Київської Русі — завершив об’єднання держави східних слов’ян і сміливо вийшов на завойовування, кажучи сучасною мовою, європейських ринків.
Чи могла політика, котра проводилася Володимиром Красне Сонечко, бути причиною початку занепаду Київської Русі? Князь Володимир народився, ріс і був вихований в період нашої історії, який ще не до кінця вивчений. «Білі плями» цього періоду криються в зміні суспільно- політичної формації, зміні релігійних поглядів, зміні й трансформації родоплемінних відносин і, особливо, швидкого формування нової еліти.
Нашим предкам «допомогли» варяги, точніше, вікінги, яких на Русі називали нурманами (норманами). І не тільки вони. Християнство та його філософія повільно завойовувало свідомість народів Європи, вносячи вагомий внесок у процеси розшарування суспільства. Хрещення Київської Русі — 988 рік. Досить яскраво ця подія висвітлена у відомих давньоруських, вірніше, церковно-слов’янських літописах — «Лаврентіївському», «Іпатіївському».
Менш відомий факт хрещення Русі в 875 році Аскольдом і Діром. Цілком можливо, це хрещення було неповним і охоплювало лише північно-західну і південну частини Русі з Новгородом і Києвом. Утім, можливо, що й ім’я Діра було приєднано до імені Аскольда літописцем, тим більше, що при частому вживанні імен цих правителів дієслова ставлять в однині.
875 рік. Імператор Візантії Василiй Македонянин призвав русів на переговори. На зустрічі імператор щедро роздавав золото, срібло, і шовковий одяг. Тоді ж був укладений мирний договір, і русів на чолі з Аскольдом переконали прийняти хрещення. Їм показали Євангеліє, що не горить у вогні (очевидно, книга була просочена вогнетривкою сумішшю). Побачивши «чудо», Аскольд прийняв хрещення. Оскільки його могила потім знаходилася в церкві Святого Миколи Доброго в Києві, думають, що Аскольда нарекли Миколою. Повернувшися до Києва, після хрещення Аскольд убив Діра і «один зайняв його місце»: (книга Велеса): «...Аскольд силою розорив нашого князя і переміг його. Аскольд після Діра сів у нас як непрошений князь. І почав княжити над нами, і став вождем самого Вогнебога, який вогнища зберігає....»
Аскольд, як називали його слов’яни, «темний воїн», навчений греками, став стверджувати, що руси — варвари. Спочатку одноплемінники його висміювали. Тоді він влаштував погром слов’янських святилищ, вигнав iз Києва жерців і став насильно хрестити киян. Так відбулося Аскольдове хрещення Русі. Потім знову повернулося язичество. Очевидно, населення Русі не прийняло цей акт повсюдно і дало йому належну відсіч. Настав період язичества варязького зразка, яке відновили на Русі Віщий Олег і Святослав. Цей період став основою, фундаментом нових відносин між Родом — населенням Русі, і досить зміцнілою новою князівсько-варязькою елітою. Зміцнення князівсько-дружинної влади, яке спиралося на багатих купців і бояр, вже не мало потреби в такому елементі, як народне віче. Князю Володимиру згодом стало ясно, що вибирати між зміцненням своєї влади і всім іншим йому не доведеться.
Хрещенню Київської Русі, як відомо, передувала язичеська реформа Володимира, котра стала невдалою спробою «реформування» язичеських засад в зручні форми керування державою. Саме ця невдала спроба стала останньою краплею в прийнятому рішенні — хрестити Русь за візантійським обрядом. Знаменитий похід на Корсунь (Херсонес) у 988 році став підсумком задуманого. Володимир намагався вирішити ряд надзвичайно важливих питань: щоб у Київській Русі визнавали одну з відомих тоді релігій, i таким чином підвищити її престиж, князівська влада набувала форм монархічного правління, тобто Русь ставала імперією з Великим Самодержцем. Але для утримання влади і покори в самій імперії досить зручною здавалася схема родового династичного успадкування.
Саме вона спричинила ту жахливу трагедію, котра в майбутньому сталася з Київською Руссю.
Закінчення див. на наступній стор. «Україна Incognita»
