Загалом, іноді починає здаватися, що якась фантастична машина часу перенесла тебе у середньовіччя, в епоху перших переписів населення на території Російської імперії (до речі, у ті часи до списків заносили тільки чоловіків). Люди сприймали їх iз великою підозрою, очікували від переписів найгіршого. Доходило навіть до бунтів — селяни іноді йшли на смерть, аби тільки не «засвітитися» у диявольських списках.
Між тим не все так драматично, як твердять «переписні» політики. Нещодавно мені прийшлося побувати в одному із «оплотів» російської мови — в Донецьку. Їдучи туди, я пообіцяла собі — хоча й не без деякого остраху — користуватися виключно українською мовою (острах був результатом недавнього спілкування в Києві з активістами Православних братств Донецької області). Свій намір я здійснила — у вагоні, на вокзалі, на вулицях, у чайханах, у державних закладах. І що ви думаєте? Не було жодного випадку, коли б моя мова сприймалася відверто вороже, провокувала б грубість або небажання відповісти. Траплялося й так, що люди, до яких я зверталася, намагалися — як могли — відповісти українською. Соромно було й згадувати про свої передчуття. У справах я побувала у Донецькому державному університеті економіки і торгівлі ім. Туган-Барановського, донедавна, як мені було добре відомо, типовому російськомовному вузі. Сьогодні ж значна частина курсів викладається українською мовою, хоча це й пов’язано з неабиякими труднощами. Такими, наприклад, як відсутність загальноприйнятої спеціальної термінології, підручників, а також — нестача українськомовних викладачів. На цю тему я поговорила з радником ректора інституту, професором Володимиром Філіповим. Він розповів, що спочатку були наміри формувати в інституті окремі українсько- та російськомовні студентські групи. Це, втім, вельми скидалося на сегрегацію і тому вирішили читати частину курсів російською, а частину — українською мовами. Кафедри активно розробляють двомовні словники термінів, що є не такою простою проблемою. Пан Філіпов додав: «Навіщо нам відмовлятися від двомовності, яка завжди збагачує людину? До того ж, як підозрюю, Росія буде нашим сусідом завжди. Не треба йти шляхом попередньої влади, яка практично покінчила з дореволюційною традицією знання і використання європейських мов. Почитайте «Войну и мир» Толстого — там же цілі сторінки французького тексту!» (Додамо, що тільки в радянських виданнях ці сторінки стали перекладати і подавати у примітках російською.)
Перепис наближається до завершення; на обробку його результатів піде ще чимало часу. Чи додадуть вони щось нове й неочікуване до того розмитого образу українця — громадянина України — який маємо сьогодні? Чи ті результати допоможуть нам з’ясувати, хто ми, власне, такі? Вірніше — ким ми себе вважаємо?
